f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Галина Яблонська: Російськомовними фільмами не цікавлюся

28.01.2017

Народна артистка України Галина Яблонська про рішення не зніматися у російськомовних фільмах і роль у стрічці «Осінні спогади».

Наталія Капустянська, «Україна молода»

У жовтні 2016 року український глядач побачив нову стрічку виробництва Іран—Чехія—Україна «Осінні спогади». У сюжет фільму покладено реальні події, що відбуваються в Україні в сільській місцевості та органічно переплітаються з художнім вимислом.

Тож фільм «Осінні спогади» розповідає історію кохання чотирьох людей. У центрі подій — молодий музикант Анатолій (актор Дмитро Лінартович, його глядачі запам’ятали за роллю у фільмі «ТойХтоПройшовКрізьВогонь»), який щойно повернувся з АТО; біженка з Іраку на ім’я Іма (Назанін Ахмаді Шахпурабаді — Іран), немолодий вдівець Олександр (його зіграв наш Олександр Ігнатуша) та рідна сестра його дружини Наталка (українська акторка Тетяна Юрікова).

У ролі сільської вчительки глядач бачить відому актрису Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, народну артистку України Галину Яблонську. І попри те, що це роль епізодична, як кажуть, «роль другого плану», вона запам’ятовується глядачеві своєю щирою материнською турботою. І не тільки...

«Російськомовними фільмами не цікавлюся»

— Галино Гілярівно, як вас віднайшли на роль Оксани Леонідівни —сільської вчительки? 

— Не знаю, по-різному буває. Скажімо, у нас в театрі іноді з’являються об’яви-запрошення на кастинги для участі у зйомках фільмів, але в основному це фільми російськомовні. Я ними не цікавлюсь. Іноді продюсери фільмів звертаються до режисерського управління театру з проханням порекомендувати виконавця на певну роль. Було кілька таких пропозицій і мені, але, знову-таки, в російських фільмах, тому доводилось відмовлятися. 

— Ви не любите російську мову? Чи, може, не знаєте її? 

— І не те, і не інше. Знаю, звичайно. Але російську є кому підтримувати та популяризувати, а українська — навіть на 25-му році Незалежності України — залишається «не престижною». Я з цим не згодна, тому що мова — це теж зброя, яка так потрібна нам, особливо сьогодні. Не буде мови — не стане нації. І кому як не українським митцям популяризувати її утвердження. 

А в даному випадку, коли мене запросили на зйомку і я дізналась, що фільм україномовний — я згодилась навіть на епізодичну роль. У процесі роботи внесла деякі зміни в тексті, щоб наблизити його до більш розмовного, народного. 

У селі Доброгостів...

— Де проходили зйомки? Яка панувала атмосфера на знімальному майданчику? 

— База групи була у Львівській області — у місті Трускавець, а самі зйомки проходили неподалік, у селі Доброгостів. І дійсно ця назва відповідає духові цього села. Доброта і гостинність...

І влада села сприяла роботі знімальної групи, місцеві жителі надавали свої приміщення для зйомок. У масових сценах залюбки брали участь і селяни. І ці натуральні обставини, в яких доводилося грати, допомагали акторам бути достовірними, вимагали життєвої правди. 

І взагалі на знімальному майданчику панувала чудова атмосфера доброзичливості. Цьому сприяли і шанобливі спокійні настанови режисера, і увага гримерів та одягальщиць. До речі, і гримувались, і переодягались в автобусі, все було якось по-домашньому тепло.  

— Одяг для зйомки вам видали чи свій привезли? 

— Одяг для моєї ролі був приготовлений, але зупинились на тому, що я привезла. Оскільки була осінь, я захопила в’язану хустину, у якій і відзнялась. Відзняти епізоди з моєю участю планувалось за два дні. Але все пішло так успішно, що справились за один день. Цьому і погода сприяла — був погожий осінній день. Хоча до мого приїзду всі дні дощило. Режисер жартував, що я з Києва привезла на «Інтерсіті» гарну погоду. 

— Галино Гілярівно, у мене та, власне, у глядача складається враження, що ви зустрічаєте Толю, якому надаєте помешкання, як сина... 

— Річ у тім, що Дмитра — Діму, який чудово зіграв головного героя, я знаю ще коли він був підлітком. Свого часу я була запрошена до участі у виставі про Голодомор у приватному театрі «Дзвін», художнім керівником якого був батько Дмитра Кость Лінартович. І юний Діма вже тоді брав участь у виставах. Це — по-перше. 

По-друге, ми всі дуже болісно сприймаємо всі події, що відбуваються на сході України, трепетно ставимось до наших воїнів, які зараз там потерпають, які гинуть. Я особливо болісно все це сприймаю, адже був період, коли організація, яку я очолювала і яка тоді називалась Ліга «Матері і сестри — воїнам України» дуже часто виступала у військових частинах iз мистецькими програмами патріотичного спрямування. 

Я особисто майже десять років у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна вела театральну студію, де ставили вистави про Героїв Крут, про Івана Богуна та інші. І зараз в АТО чимало колишніх вихованців цього ліцею, і душа за них болить. Мабуть, ці почуття переносяться і на героя фільму «Осінні спогади». 

«Особливим взірцем має бути Тарас Шевченко»

— У ваших словах відчувається і добре материнське слово, і витончена українська літературна вимова.  

— Ми повертаємось до початку нашої розмови. Багато років борюся за українську мову, за її чистоту. Особливим взірцем для нас має бути Тарас Шевченко, який після того, як його 15-річним було вивезено з України, був на своїй рідній землі в сумі всього три роки, а мову свою не тільки знав, а й став великим поетом і Пророком української нації, який сказав: «Я на сторожі коло їх поставлю слово». 

— Тому не дивно, що цьогоріч ви були ініціатором і реалізатором Міжнародного проект-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи»? 

— Так. До речі, у цьому конкурсі брав участь і продюсер фільму Віктор Вілгелм: читав чеською «Заповіт». Як бачите, наша співпраця в кіно має своє творче продовження в проект-конкурсі. 

— Галино Гілярівно, що для вас означає осінь? 

— Осінь... це не лише гарбузи на городі (посміхається). Це пора наслідків, підбиття підсумків, я сказала б, це ті плоди, які є результатом нашої праці. І від свого першого фільму «Не судилося», і до нинішнього — «Осінні спогади» пройшло багато років. І тут стільки спогадів... Але вже не «Осінні».

Наталія Капустянська, «Україна молода», 19 жовтня 2016 року, №132

24 лютого, понеділок, Синій зал. НАШ ІЛЮЗІОН

19 грудня, четвер, Червоний зал Найкращі фільми світового кінопрокату Документальний фільм «САНСАРА»

21 грудня, субота, Синій зал Прем’єра документального фільму «ЛАРИСА КАДОЧНІКОВА. АВТОПОРТРЕТ»