f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Володимир Лис: «Століття Якова» багато в чому «за мотивами»

01.12.2016

Екранізація роману Володимира Лиса «Століття Якова», втілена «1+1 медіа», стала подією в національному медіапросторі. «День» звернувся до автора роману, щоб дізнатися його думку про телесеріал.

Володимир ЛИС, письменник:

— Спроба подати історичну драму як телепроект для масового глядача — в принципі, позитивний момент. Для масового глядача — принаймні для того, хто не читав роману, це буде цікаво. А для того, хто читав роман, зрозуміло, що фільм зовсім інакший. Він зовсім по-інакшому трактує і подає матеріал.

Автор сценарію [Андрій Кокотюха] спростив образи «до межі» і зробив багато що по-своєму. Особливо погано автор сценарію повівся з образом Якова. Наприклад, Яків, по суті, в сцені з весіллям показаний боягузом, який стріляє вгору і тікає. А у книжці навпаки — він виграє, за ним іде Улянка до лісу, і там з’ясовуються стосунки, створюється психологічна ситуація.

Крім того, зовсім інші, ніж у романі, жіночі образи. Набагато простіші, немає психологізму, є тільки те, наприклад, що Уляна не виходить заміж за одного, покоряється волі батьків і йде за Тимоша. От і все, замість складності характерів.

Справа в тому, що мала бути одна авторка сценарію — молода драматург Наталя Ворожбит. Щось там у студії з нею не склалося, і треба було, як кажуть, терміново робити. І от підрядився Кокотюха. Він мене запевнив при зустрічі, що ітиме суворо за текстом, навіть сказав, що поставиться «ніжно» до мого тексту. А виявилось, що ні. Виявилось, що багато чого переробив, перестворив. І вийшов зовсім інший сюжет, багато в чому за мотивами.

Режисура [Бати Недича] не дуже мені сподобалась.

Фільм втратив колорит, що є в романі. Дуже б «зазвучало», якби використали західнополіський діалект. Оці особливі слова, специфічна мова додала б значного колориту. Крім того, у нас церкви завжди з фарбованими стінами, хати теж у нас, на Волині, білять. Не пам’ятаю, щоб у нас десь була непобілена хата на Поліссі. Якщо вже авторам фільму ішлося про те, що треба було показати традіційне українське село чи десь невідомо де, то навіщо зазначати, що то Любомльський район, таке-то село і так далі?

Але той момент, звичайно, що це перша екранізація сучасного твору в телесеріал, де звучить українська мова, грають українські актори, гарна операторська робота, приємний. З позитивного я вже відзначав також гру обох виконавців ролі Якова. Особливо талановито грає Станіслав Боклан, котрий коли навіть мовчить, то ніби «промовляє». Роман Луцький у ролі молодого Якова теж сподобався.

Глядачам, які не читали книжки, може бути цікаво. Справді динамічно, справді розвивається сюжет у традиціях мелодрам. Але ті, хто читав, відзначають, що різниця між текстом і серіалом дуже велика.

У мене була пропозиція від іншого каналу екранізувати «Соло для Соломії». Але там основна причина — бояться української мови у кадрі.

Якщо говорити про інші сучасні твори, екранізація яких на часі, думаю, що дуже гарний фільм вийшов би за романом моєї дружини Надії Гуменюк «Вересові меди» або «Танець білої тополі». Або екранізувати хоча б одну із повістей, які входили до її книжки «Коханий волоцюга».

Якби ж ще хто відважився екранізувати якийсь роман Галини Пагутяк, твір Олександра Жовни... За його повістю «Експеримент» зняв фільм «Ніч світла» Роман Балаян. Але у Жовни є й інші твори, які можуть стати гарними фільмами.

Знаю, що створюється серіал за романом Шкляра «Чорний ворон». Інша річ, що все-таки хотілося б, щоб література й кіно поєдналися. Думаю, що колись до цього дійдемо.

Підготувала Ольга Харченко, «День», 5 жовтня 2016 року, №179

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»