f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Євген Афінеєвський: «Люди у всьому світі досі навчаються того єднання, що виникло на Майдані»

09.09.2016

Дмитро Десятерик, «День»

Фільм «Зима у вогні: боротьба України за свободу» (США—Великобританія—Україна) став найуспішнішим серед вітчизняних документальних проектів.

Співавтори стрічки отримали спеціальну нагороду Американської телеакадемії, в американській телемережі Netflix картину переглянули понад шість мільйонів глядачів з усього світу, а міжнародні фестивалі відзначили цю роботу (зокрема номіновану на «Оскар») численними призами.

«Кришталевий глобус» (The Television Academy Honors) є спеціальною нагородою для культурно й суспільно значущих кіно- і телетворів, які, на думку телеакадеміків, «надихають і мотивують до змін». У різні роки лауреатами нагороди ставали ток-шоу Опри Вінфрі, серіали «Відділ новин», «C.S.I: Місце злочину» тощо.

Приз вручили на початку червня в Лос-Анджелесі режисерові фільму, американцю Євгену Афінеєвському. Напередодні Дня незалежності він прилетів до Києва, щоб передати нагороду українській частині команди.

Після церемонії пан Афінеєвський відповів на запитання «Дня».

— Євгене, які завдання ви ставили перед собою як режисер, кінематографіст, коли працювали над «Зимою у вогні»?

— Те, що вражало, — єдність на Майдані. Були всі, від малого до старого, абсолютно різні групи. Тут я вперше побачив, що всі національності можуть бути разом, поважаючи одне одних. Що церкви можуть відчинити двері невіруючим студентам, відкрити у себе шпиталі, прихистити сторонніх людей на ніч. Оця унікальність є для мене дуже важливою, бо світ став роз’єднаним. Я живу у Сполучених Штатах, але назвати їх насправді сполученими я не можу, бо вони не разом, у нас зараз велика роз’єднаність. Тож для мене мистецький сенс у тому, що єдність може перемогти. Але цю мету ставили перед собою всі ми — донести унікальний приклад Майдану. Люди у всьому світі досі навчаються того єднання, що було там. І ще одне — вражало, що народ є силою, що він є державою.

— Наскільки я знаю, ваша нова картина присвячена Сирії. Чи не могли б ви трохи розповісти про цю роботу?

— Мені хочеться поділитись історією, котрої світ, на жаль, не знає. Так, як і в Україні, революція відбулась у Сирії. Там також усе розпочиналось мирно, а потім 12—13-річних дітей скалічили за антиурядове графіті. Схожим на події в Україні там був і початок війни, і втягування зовнішніх сил, включно з Росією, котра бомбардує Алеппо, вже не кажучи про масове застосування хімічної зброї.

— Що ви побачили в Алеппо?

— Знаєте, вони від вас перейняли звичай палити шини. Алеппо вкритий темною хмарою від диму підпалених покришок, завдяки чому вдається бодай частково запобігти повітряним атакам — адже авіація, хоч що б там Росія казала, бомбардує, зокрема, школи й лікарні. Я це бачив. І це страшно. Що ж залишається сирійським дітям? Ті, хто рятується втечею, можуть загинути в морі. Хто залишається — гине під російськими бомбами. Вони намагаються вижити.

Тож фільм складатиметься з чотирьох частин, присвячених революції, громадянській війні, темі зовнішніх угруповань, спрямованих на втручання у війну, а також проблемі втечі мирних жителів. Саме цю маловідому правду слід відкрити світові. Адже Європа й інші країни бачать лише біженців. Але ж сирійці тікають не від бідності, а через обмежений вибір: загинути під бомбами, в асадівських тюрмах, чи від ІДІЛу. 99% тих біженців, з ким я спілкувався, хотіли би повернутись додому, в Сирію.

— Наостанок повернімося до «Зими у вогні». Все ж таки, наскільки великим був внесок українських співавторів фільму?

— Насправді мені вдалось його зняти лише завдяки українцям, завдяки тому, що мав цей ресурс. Я щасливий, що можу розділити з ними цю нагороду. Під час зйомок я міг подзвонити будь-кому з київської команди, і вони надсилали кадри, яких мені бракувало, а хлопці на монтажі і в пост-продакшені втілювали це в життя. Величезне їм спасибі. Це був своєрідний фронт Майдану, який тривав уже після Майдану. На цей приз заслужила не лише наша команда, а й уся країна, це символ того, що в Україні є кіно, що українська кіноіндустрія нічим не гірша від того-таки Голлівуду.

Дмитро Десятерик, «День», 26 серпня 2016 року, №151—152

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)