f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Юрій Макаров: Найкраща оптика – в голові оператора і в голові режисера

29.06.2016

Телеведучий, журналіст, письменник Юрій Макаров очолив творче об’єднання документальних фільмів і програм Національної телекомпанії України. В інтерв’ю "UA:Першому" він розповів про кіно, творчі плани та вміння йти в ногу з часом.

Про найближчі плани

Спочатку я маю з’ясувати, навіщо мені воно самому потрібне. Є Національна телекомпанія, яка довгий час продукує певну кількість документального продукту. І воно собі працює, як працювало й раніше. Таке діло, знаєте, ніхто не скаржиться. І це найнебезпечніше, що може статися з будь-якою творчою структурою, коли типу ніхто не скаржиться, а потім ти раптом усвідомлюєш, що ти нікому не цікавий, що тобі не так мало років, і головне – що ти сам для себе морально застарів. І це може бути насправді виключно ілюзія.

І раптом з’являється щось чи хтось у твоєму житті, хто дає тобі зрозуміти: ні, ти не такий безнадійний, ти багато що знаєш, ти багато що вмієш, ти багато що пам’ятаєш, і у тебе є другий шанс. Оце все стосується цієї досить великої команди фахівців, які працюють в об’єднанні документальних фільмів. Тобто вони мають черговий шанс не просто ребрендингу, а перезавантаження. Це те перезавантаження, яке потрібне час від часу кожній людині й кожній спільноті. І я відчув, що теоретично можу щось зробити. Теоретично, бо я можу облажатися преспокійно, і будуть люди, які тільки цьому тішитимуться. Ніхто не гарантує, що з цієї спроби щось вийде. Але шанси є.

Про вміння бачити нові горизонти

Мене офіційно представлятимуть команді, і я хочу якраз сказати їм про те, що змінюватися – це добре і треба. Уже знімаються інтерактивні документальні фільми для комп’ютерних окулярів, знімаються документальні фільми з роздільною здатністю 4К, знімаються продукти, які ми за їхніми характеристиками не зовсім уявляємо як споживати, але все це вже є. І світ у цьому сенсі пройшов дуже велику дистанцію, й нам доведеться все одно наздоганяти. І, перепрошую, наша перевага в тому, що ми дофіга духовні – вона мінімальна. Це звичайна ілюзія, за великим рахунком, самозаспокоєння. Бо таким чином ми даємо зрозуміти, що там всі решта вони ж типу меркантильні прагматики, а ми чогось варті.

Насправді ми дійсно чогось варті. Але не треба забувати, що світ увесь час рухається. Вже мовленнєве телебачення відходить на другий план. Ми знаємо, що багато людей не лише у великих містах, а й у маленьких містечках просто не дивляться телевізор. Вони споживають той самий продукт, але на зовсім інших платформах: завантажують, дивляться в інтернеті. І це так само виклик. А ми, якщо нас трохи не потрусити, будемо працювати так, як я працював 30 років тому, коли я прийшов на студію "Київнаукфільм". Отакого бути не може і не має.

Про конкурентну документалістику

Коли просто дивишся на інтернет-ресурси, і платні, і безплатні, й особливо платні – бачиш, скільки там світової документалістики. І нас там здебільшого немає, просто тому що ми не думаємо в таких категоріях. Так це наш головний біль! І нічого, абсолютно нічого нам не заважає робити такий же конкурентний продукт.

Ні, є, звісно, проблеми. Може бути так, що у державного телебачення сьогодні просто не буде коштів на бензин, щоб заправити автівку – це правда. У державного телебачення може зламатися камера, і вона буде лагодитися, скажімо, довше, ніж це було би на заможному приватному телеканалі, який усе одно перебуває на субсидії того чи іншого олігарха. Але все ж таки найбільша наша проблема – не у виконанні, а в постановці завдання.

Про ідеї для найближчого часу

Розумієте, якщо я просто прийду і скажу: я такий геніальний, я придумав, як вам жити – це, по-перше, буде нещиро, а по-друге, це буде неправда. У мене є, звісно, свої ідеї, й чимдалі з кожним днем, коли я думаю, який це фронт робіт, ці ідеї, звісно, розширюються, фонтанують. Передусім вони живляться тим, що я регулярно дивлюся або на тих же обмінниках, або на чужому телебаченні. Ну я, скажімо, намагаюся регулярно дивитися французьке телебачення, наскільки це технічно можливо, і, звісно ж, британське. І цього абсолютно достатньо, щоби скласти собі загальну картину.

Але перш ніж я відчую, що мої ідеї цікаві й близькі тим людям, з якими ми працюватимемо, просто пхатися з цим немає сенсу. Навпаки треба спробувати зрозуміти, на що та чи інша людина, яка хоче працювати – за умови, що вона хоче працювати – більш-менш орієнтована, здатна, і якось сумістити свої наполеонівські плани з тими людьми, за участю яких ці плани втілюватимуться.

Ідеї є, тож якщо, знову ж таки, не облажаємося, то я думаю, що найближчим часом якийсь продукт більш-менш швидкого приготування можна буде вже подивитися.

Про документалістику, яка цікава

У мене, окрім усього іншого, два улюблених ресурси, де я дивлюся документалістику: Viasat History, чи зараз він просто називається History, і BBC. Ще у браузері три сторінки й на кожній по кілька сторінок цих фільмів, починаючи з походження мови, також є історична антропологія, палеонтологія, історичні постаті. Багато що з цього, звісно, потребує дорожезних експедицій, супер-пупер знімальної апаратури, дорогої анімації. А щось можна знімати дуже просто: взяв камеру і поїхали. Адже найкраща оптика – в голові оператора і в голові режисера.

"UA:Перший", 21 червня 2016 року

21 лютого, четвер, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ КІНОРЕЖИСЕРА СЕРГІЯ ЛОСЄВА

22 лютого, п’ятниця, Синій зал Документальний фільм "Кенгір. Сорок днів свободи"

23 лютого, субота, Синій зал ТВОРЧА ЗУСТРІЧ З НАГОДИ 65-ЛІТТЯ ОЛЕКСАНДРА СПАРИНСЬКОГО