f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Юрій Макаров: Найкраща оптика – в голові оператора і в голові режисера

29.06.2016

Телеведучий, журналіст, письменник Юрій Макаров очолив творче об’єднання документальних фільмів і програм Національної телекомпанії України. В інтерв’ю "UA:Першому" він розповів про кіно, творчі плани та вміння йти в ногу з часом.

Про найближчі плани

Спочатку я маю з’ясувати, навіщо мені воно самому потрібне. Є Національна телекомпанія, яка довгий час продукує певну кількість документального продукту. І воно собі працює, як працювало й раніше. Таке діло, знаєте, ніхто не скаржиться. І це найнебезпечніше, що може статися з будь-якою творчою структурою, коли типу ніхто не скаржиться, а потім ти раптом усвідомлюєш, що ти нікому не цікавий, що тобі не так мало років, і головне – що ти сам для себе морально застарів. І це може бути насправді виключно ілюзія.

І раптом з’являється щось чи хтось у твоєму житті, хто дає тобі зрозуміти: ні, ти не такий безнадійний, ти багато що знаєш, ти багато що вмієш, ти багато що пам’ятаєш, і у тебе є другий шанс. Оце все стосується цієї досить великої команди фахівців, які працюють в об’єднанні документальних фільмів. Тобто вони мають черговий шанс не просто ребрендингу, а перезавантаження. Це те перезавантаження, яке потрібне час від часу кожній людині й кожній спільноті. І я відчув, що теоретично можу щось зробити. Теоретично, бо я можу облажатися преспокійно, і будуть люди, які тільки цьому тішитимуться. Ніхто не гарантує, що з цієї спроби щось вийде. Але шанси є.

Про вміння бачити нові горизонти

Мене офіційно представлятимуть команді, і я хочу якраз сказати їм про те, що змінюватися – це добре і треба. Уже знімаються інтерактивні документальні фільми для комп’ютерних окулярів, знімаються документальні фільми з роздільною здатністю 4К, знімаються продукти, які ми за їхніми характеристиками не зовсім уявляємо як споживати, але все це вже є. І світ у цьому сенсі пройшов дуже велику дистанцію, й нам доведеться все одно наздоганяти. І, перепрошую, наша перевага в тому, що ми дофіга духовні – вона мінімальна. Це звичайна ілюзія, за великим рахунком, самозаспокоєння. Бо таким чином ми даємо зрозуміти, що там всі решта вони ж типу меркантильні прагматики, а ми чогось варті.

Насправді ми дійсно чогось варті. Але не треба забувати, що світ увесь час рухається. Вже мовленнєве телебачення відходить на другий план. Ми знаємо, що багато людей не лише у великих містах, а й у маленьких містечках просто не дивляться телевізор. Вони споживають той самий продукт, але на зовсім інших платформах: завантажують, дивляться в інтернеті. І це так само виклик. А ми, якщо нас трохи не потрусити, будемо працювати так, як я працював 30 років тому, коли я прийшов на студію "Київнаукфільм". Отакого бути не може і не має.

Про конкурентну документалістику

Коли просто дивишся на інтернет-ресурси, і платні, і безплатні, й особливо платні – бачиш, скільки там світової документалістики. І нас там здебільшого немає, просто тому що ми не думаємо в таких категоріях. Так це наш головний біль! І нічого, абсолютно нічого нам не заважає робити такий же конкурентний продукт.

Ні, є, звісно, проблеми. Може бути так, що у державного телебачення сьогодні просто не буде коштів на бензин, щоб заправити автівку – це правда. У державного телебачення може зламатися камера, і вона буде лагодитися, скажімо, довше, ніж це було би на заможному приватному телеканалі, який усе одно перебуває на субсидії того чи іншого олігарха. Але все ж таки найбільша наша проблема – не у виконанні, а в постановці завдання.

Про ідеї для найближчого часу

Розумієте, якщо я просто прийду і скажу: я такий геніальний, я придумав, як вам жити – це, по-перше, буде нещиро, а по-друге, це буде неправда. У мене є, звісно, свої ідеї, й чимдалі з кожним днем, коли я думаю, який це фронт робіт, ці ідеї, звісно, розширюються, фонтанують. Передусім вони живляться тим, що я регулярно дивлюся або на тих же обмінниках, або на чужому телебаченні. Ну я, скажімо, намагаюся регулярно дивитися французьке телебачення, наскільки це технічно можливо, і, звісно ж, британське. І цього абсолютно достатньо, щоби скласти собі загальну картину.

Але перш ніж я відчую, що мої ідеї цікаві й близькі тим людям, з якими ми працюватимемо, просто пхатися з цим немає сенсу. Навпаки треба спробувати зрозуміти, на що та чи інша людина, яка хоче працювати – за умови, що вона хоче працювати – більш-менш орієнтована, здатна, і якось сумістити свої наполеонівські плани з тими людьми, за участю яких ці плани втілюватимуться.

Ідеї є, тож якщо, знову ж таки, не облажаємося, то я думаю, що найближчим часом якийсь продукт більш-менш швидкого приготування можна буде вже подивитися.

Про документалістику, яка цікава

У мене, окрім усього іншого, два улюблених ресурси, де я дивлюся документалістику: Viasat History, чи зараз він просто називається History, і BBC. Ще у браузері три сторінки й на кожній по кілька сторінок цих фільмів, починаючи з походження мови, також є історична антропологія, палеонтологія, історичні постаті. Багато що з цього, звісно, потребує дорожезних експедицій, супер-пупер знімальної апаратури, дорогої анімації. А щось можна знімати дуже просто: взяв камеру і поїхали. Адже найкраща оптика – в голові оператора і в голові режисера.

"UA:Перший", 21 червня 2016 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)