f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Лариса Кадочникова: «Кожен кадр у «Тінях» — твір мистецтва»

31.05.2016

Гостем відкриття і одним із учасників музейного проекту "Тіні забутих предків. Виставка", що тривав у "Мистецькому Арсеналі" з 23 березня по 10 квітня 2016 року, була народна артистка України Лариса Кадочникова, що зіграла у фільмі одну з головних ролей — Марічки. Подаємо інтерв'ю із нею про фільм Сергія Параджанова, виставку і власні колажі.

Катерина Константинова, "Дзеркало тижня

— Ларисо Валентинівно, ви, звичайно, знаєте, що Гарвардський університет включив "Тіні забутих предків" і "Колір граната" Сергія Параджанова до списку стрічок, обов'язкових для перегляду претендентам на кандидатський ступінь у кінознавстві… Тобто в усьому світі Параджанов продовжує викликати інтерес. 

— Звісно, знаю про це. Надзвичайно рада, що у світі картина не старіє, а навпаки, живе своїм життям. Вражає, що є постійний інтерес до "Тіней". До приголомшливого режисера. І загалом до української поетичної класики. 

— І все-таки, в чому секрет магічного тяжіння цього фільму?

— Думаю, причин кілька. По-перше, великий інтерес до самого Параджанова. Адже ще при його житті вважалося, що ця людина унікальна. Навіть "геніальна". Кустуриця назвав "Тіні забутих предків" найкращою картиною світу, а Сергій Параджанов — один із його улюблених режисерів.

Ще одна причина нев'янучого інтересу до "Тіней" — у тому, що наше українське кіно зараз зовсім не на високому рівні (порівняно зі світовим кінематографом). Тому й спостерігається активний інтерес до таких шедеврів, як "Тіні", до інших яскравих картин українського кінематографу того часу. 

Адже тоді, в 60-тих, був період ренесансу українського кіно. Весь світ говорив про наше кіно. І тепер, де б, на якому заході я не була, дізнавшись, що є Марічка з "Тіней", люди просто хочуть доторкнутися до мене вже як до символу, як до щасливого талісману. 

У фільмі склався приголомшливий тандем — я, Іван Миколайчук (Іван і Марічка). Наших персонажів називали "Гуцульські Ромео і Джульєтта". Нещодавно я побувала на виставці Ольги Петрової, туди прийшли студенти, зовсім молодь. Ми говорили з ними про "Тіні". Отож фільм живе своїм життям, якщо зачаровує серця юних шанувальників Параджанова. 

— У "Тінях" роль Палагни зіграла актриса Тетяна Бестаєва. Вам відомо, що з нею тепер? Останнім часом про неї майже не чути… 

— Тетяна навчалася зі мною на останньому курсі ВДІКу, але була старша. Це обдарована, характерна, потужна актриса. У неї в роду сплетіння кількох національностей. Замолоду була дуже вродливою, чуттєвою, одне слово — сильне акторське начало. 

Її творча доля склалася. Вона зіграла багато ролей у театрі Моссовєта, в кіно. Але щоб дружити — то я ніколи з нею тісно не дружила. Просто спілкувалися. Навіть після успіху "Тіней" ми ніколи разом не їздили на презентації фільму.

Пригадую, святкувався ювілей "Тіней" у Москві — в Театрі Параджанова. Вона добре виступала. Ми спілкувалися. Але наші шляхи розійшлися. 

— Ларисо Валентинівно, нещодавно ви представляли унікальні колажі, присвячені Параджанову, в одному з київських музеїв. Чому ці твори мистецтва не виставлені у проекті "Мистецького Арсеналу"? 

— З кількох причин. Хоча той факт, що ці колажі не будуть представлені на відкритті виставки, трохи ображає мене... В "Мистецькому Арсеналі" це пояснили тим, що, мовляв, колажі вже виставлялися в іншому місці, а все, що представлене на виставці, відвідувачі побачать уперше. Хоча… Мене вже давно нічого не дивує в питаннях етики нашого нинішнього творчого життя. 

Мабуть, усім відомо, що сам режисер ставився до мене надзвичайне тепло. Тим більше я створювала колажі, присвячені Параджанову, використовуючи речі, подаровані ним самим. Однак згодом в "Арсеналі" все ж таки пішли мені назустріч. І запропонували вже 3 квітня зробити мій авторський вечір — у рамках експозиції. За що спасибі. У наш час треба знаходити в усьому позитивні моменти, — мій вечір буде окремим, ексклюзивним… 

Створювати "параджановські" колажі мені допомагав один із найталановитіших художників — Ігор Горяний (довгі роки жив в Америці). Він сучасний художник, унікальна особистість. Ми працювали чотири місяці. Створили 13 колажів. У нас було повне творче єднання. Ми, ніби граючись, створювали свої роботи. Ігор — цілковито творча особистість. І жодним чином негативно не відреагував на той факт, що наші колажі не будуть представлені на відкритті в "Арсеналі". Головне, що ці роботи вдалі. 

— Ви сказали, що в цих колажах використовували речі, подаровані особисто вам режисером. 

— Так, це так. Наприклад, шаль золотистого сонячного кольору. Сергій Йосипович повернувся після в'язниці й дуже хворів, однак починав знімати нову картину в Баку. Я йому зателефонувала. Кажу, планую провести творчий вечір у Будинку кіно. І він прилетів спеціально з Азербайджану. Вів вечір Микола Мащенко. Сергій привіз, як завжди, багато подарунків — вино, фрукти. Але… був уже дуже хворий. Під час вечора сидів і мовчав. А наприкінці вийшов на сцену, накинув мені на плечі цю шаль сонячного кольору. Сказав кілька слів і вийшов. І ця шаль — у найбільшому колажі разом і поясом, іншими прикрасами, подарованими Параджановим. Також на цій роботі багато фотографій людей, які допомагали Сергієві вийти на волю.

— Минуло понад півстоліття від дня прем'єри "Тіней". Здається, сьогодні виходить безліч фільмів. Але "Тіні" зняті неначе вчора… 

— Знаєте, зараз знімається багато серіалів, фільмів — і все в шаленому ритмі. І немає особистісного підходу до кожного актора, який був у Параджанова. У "Тінях" кожен митець на майданчику максимально викладався — і оператор Юрій Іллєнко, і художник Георгій Якутович, і інші. Це була команда, яка не схожа на теперішніх кіношників. Але й результат очевидний. Адже кожен кадр у "Тінях" — твір мистецтва.

Картина знімалася не за п'ять хвилин, а тижнями. Багато що перезнімалося. Працювалося складно. Вимоги були фантастичні. Я нічого поганого не кажу про сучасні фільми, у світі знімається приголомшливе кіно. Але "Тіні забутих предків" — ексклюзив.

Нещодавно після показу фільму в Лондоні англійці в один голос сказали: такої краси зображення в кіно вони давно не бачили! Вони виходили із залу зі сльозами на очах. Одне слово, картина викликала приголомшливий інтерес. Я була приємно здивована і вражена виявом емоційності, всупереч поширеній думці про стриманість англійців.

Фото Василя Артюшенка

Катерина Константинова, "Дзеркало тижня", 25 березня 2016 року, №11

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»