f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Буковський vs Кайріш: «Рай не завжди місце, в якому можна жити»

13.03.2016

Напередодні фестивальної прем'єри документальної стрічки «Невидиме місто» про Чорнобиль, яка відбудеться в рамках ХІІІ Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, організатори попросили двох знаних режисерів — Сергія Буковського та автора фільму Вієстура Кайріша — зустрітися на розмову. Документалісти говорили про кіно, людей, простоту і зникнення націй.

Буковський: Ви — театральний режисер. «Нібелунги»«Євгеній Онєгін» і раптом «бабушкі в тєлогрєйках». Які дороги завели вас у Чорнобиль?

Кайріш: Насправді, я завжди роблю опери. Незважаючи на те, документальний це твір, ігровий чи зроблений для театру. Музичний образ для мене надважливий. А поєднувати, здавалося б, непоєднувані речі — те, в чому почуваю себе комфортно. Тому «Невидиме місто» — також і документальне кіно, і опера.

Буковський: Але музичний образ на першому місці?

Кайріш: Так. Я розумію, як буду робити, а вже потім шукаю документальний матеріал.

Буковський: Але в опері є лібретто, є сюжет, історія. Як із цим бути у документальному кіно? Це все про те ж вічне питання сценарію — чи моделювати цю реальність? Ви детально готуєте все на папері до того, як знімати? Як, зокрема, працювали з цими людьми?

Кайріш: Не уявляю документалістів, які шукають драми. Мені важливий візуальний концепт, але я думаю і про мову документального кіно. «Невидиме місто» і мій попередній фільм (документальна стрічка «Пелікан у пустелі» — ред.) — про зникнення світу. Відчуваю, що ми, латиші, як маленька нація, у якомусь сенсі також зникаємо. А Чорнобиль — ніби резерват, Атлантида, де ми бачимо, як цивілізація зникає. Коли їхав туди, шукав цей квазі-рай, рай у пеклі. Одного ранку ми йшли за крамницею на колесах і раптом Ігор, герой нашого фільму, вийшов із лісу за цукром. Розговорилися і я пішов з камерою за ним. 

Також Чорнобиль — сильна метафора до міста-легенди Кітеж. Пам'ятаєте, у Вернера Герцога є сцена, де люди йдуть по вкритому льодом озеру, повзають по ньому і вдивляються у глибину (сцена з документального фільму «Дзвони з глибини» — ред.)? І хоча я прочитав десь потім, що для епізоду він винайняв місцевих п'яниць, то дуже сильна сцена. За легендою, мешканці Кітежа, коли їх оточили татари, не противилися нападу, а ревно молилися. На очах нападників місто занурилося у воду. І відтоді всі його мешканці живуть у своєму раю. І для мене мешканці Чорнобиля чимось нагадують тих людей. Для всіх Чорнобиль — смерть, а для них — рай. 

Буковський: Вієстур, Чорнобиль справді став ніби заповідником. Його покинули люди і там оселилися олені, вовки, бобри. Коли там опиняєшся, відчуваєш гармонію. А от ваш герой Ігор, який, здавалося б, прекрасно почувається у Чорнобильській зоні, наприкінці фільму покидає цю землю і повертається в цивілізацію. 

Кайріш: Так, він справді пішов звідти... (опускає очі — ред.) Рай не завжди місце, в якому можна жити.

Латвійський режисер Вієстур Кайріш особисто представить стрічку «Невидиме місто» під час фестивалю.

Фото Наталки Дяченко

Docudays UA25 лютого 2016 року

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали: червоний, синій, білий

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда офісних приміщень.