f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Влад Ряшин: «Ніхто не вірив, що в цьому регіоні можуть зробити продукт гідної якості англійською мовою. А тепер вірять»

29.02.2016

Засновник компанії Star Media – про те, як в умовах кризи освоювати нові ніші і виходити на нові ринки.

Катерина Гребеник, «Forbes Україна»

Десять років тому Влад Ряшин покинув посаду голови правління телеканалу «Інтер» і перейшов на вільні хліби, створивши компанію з виробництва телеконтенту Star Media. Відтоді йому вдалося стати одним із найбільших гравців на ринку серіалів не тільки в Україні, але й у Росії. Власне, саме РФ із її величезним ринком телемовлення дозволила бізнесу Ряшина розвернутися і зміцніти, а йому самому – заробити репутацію й потрібні у світі медіа зв’язки. До початку військового конфлікту між Росією й Україною Star Media виробляла приблизно 15% усіх серіалів, які показувало російське телебачення, її замовниками були топові російські телеканали.

Сьогодні про бізнес у РФ Ряшин говорить неохоче, справедливо зауважуючи, що тема нині «не модна». Без прямих відповідей залишилися запитання Forbes про партнерів Star Media в Росії, поточні проекти, які компанія знімає там або робить на замовлення російських телеканалів, і про доходи на цьому ринку. Проте, робота у РФ дозволяє бізнесу Ряшина не тільки триматися на плаву, а й закладати амбітні плани на майбутнє.

Яке місце серед них займає українське телевізійне і велике кіно, а також як Star Media планує створити у світі культуру споживання російськомовного контенту і яку роль тут відведено українському продакшену, співвласник компанії розповів в інтерв’ю Forbes.

– Star Media завжди була активнішою на російському, ніж на українському ринку, через що багато хто навіть помилково вважає її російською компанією. Чи залишається, як і раніше, ринок РФ ключовим для вас після ускладнення відносин із сусідами?

– Виробляючи багато продукту на території України, Star Media завжди дотримувалася простої стратегії: якщо серіал чи фільм відповідає потенціалу дистрибуції на декількох ринках, то цю можливість потрібно використовувати. Чим більший потенціал дистрибуції, тим більше коштів ми інвестуємо в бюджет фільму і, відповідно, отримаємо кращу якість.

І пропорції в ціноутворенні є такими, що російський ринок завжди був першим за розміром додаткової вартості до якості продукту, український – другим. Решта країн усі разом – як СНД, так і англомовні, і інші – забезпечували якусь третю за розміром додаткову інвестицію в бюджет проекту.

– Зараз це співвідношення збереглося?

– Зараз російські канали можуть закуповувати контент зовсім за інші гроші, ніж раніше. Ринок впав і в рублях, а у валюті ще більше – у 2,5 раза. Але впав і український ринок, тому так, залишається. Ми активно шукаємо можливості збільшити третій складник.

– Можете оцінити падіння українського й російського ринків у грошах?

– Знаю, наприклад, що коли я прийшов на посаду голови правління телеканалу «Інтер» у 2001 році й оперував цифрами як українського, так і російського ринку, різниця між ними була в 10–12 разів. Український важив приблизно $100 млн. У 2015 році – у районі $130 млн, при тому, що ще у 2013 році був понад $500 млн. Російський у 2013-му – $5 млрд, а зараз – у районі $2 млрд. Отже, падіння величезне.

– Як це позначилося на кількості і якості продукту, який закуповують канали?

– Якщо продукт створено виключно для українського ринку, він, відповідно, спирається тільки на той бюджет, який зможе окупитися в Україні. Сьогодні вартість години, замовленої українськими каналами, приблизно $30–35 тис., і навіть ці гроші каналам складно повернути. За такі гроші 45-хвилинну серію серіалу знімають півтора-два дні. Про яку якість тоді ми говоримо? Я зовсім не хочу образити наших колег, просто в такій ситуації опинилася сьогодні індустрія.

Ми завжди працювали в ніші продукту для прайм-тайму, що вимагає підвищеної якості, і знижувати планку не хочемо. А щоб збільшити бюджет, потрібно працювати хоча б на два ринки. Якщо ми розуміємо, що той чи інший серіал має видавничий потенціал у Росії, то чому не продати його туди ліцензійним способом? І тоді ми будемо мати бюджет не $25–35 тис. на серію, а $150–200 тис. Це дозволить нам виділяти на серію вже 7–8 знімальних змін і більше.

– Чи зіткнулися ви зі зміною ставлення до Star Media в Росії – з боку ваших партнерів, замовників?

– Наші партнери завжди шанобливо ставилися до нас, як і ми до них. Однак ми розуміємо, що український ринок перебуває в ямі, російський рекламний і виробничий ринки – у глибокій кризі. У зв’язку з цим ми шукаємо нові формули, нові формати й бізнес-моделі. Наприклад, наш перший англомовний серіал «Мата Харі» на 12 серій. Цей проект – щось зовсім нове, зовсім інша історія на тлі того, що ми робили досі.

– У чому саме відмінності?

– У нас вийшов глобальний міжнародний продукт: інтернаціональний каст, знімання в Португалії, озвучувати будемо в Лос-Анджелесі. У січні пройшла остання сесія дознімання, вже узялися до монтажу, озвучування. Оскільки не для всіх акторів англійська – рідна мова, доведеться дублювати всі ролі «нейтів-спікерами», використовуючи паралельно технологію ліпсингу, тобто точного вкладання в артикуляцію. А потім те ж саме потрібно буде зробити для російськомовної аудиторії. Звук і саунд-дизайн будуть зроблені дуже якісно. У нас кілька сотень героїв, і в кожного буде свій голос.

– Цей серіал теж знімаєте за власні кошти?

– Ми почали цей проект у 2013 році. Нашими партнерами є телеканал «Інтер», Перший канал, інвестуємо також власні кошти. Вже є контракт із міжнародним дистриб’ютором – німецькою компанією Red Arrow International. Вони не входили грошима у виробничий бюджет, але будуть продавати за агентську комісію. Попередньо подивившись матеріал, вони зробили позитивний для нас прогноз щодо можливої кількості угод і, сподіваюся, він збудеться.

– І яким є бюджет серії?

– Приблизно $1 млн.

– Коли серіал буде готовий і його зможе побачити глядач?

– Готовність – до кінця літа 2016 року. Світова прем’єра відбудеться в жовтні в Каннах, і відразу почнуться продажі там само, на Каннському телеринку.

– Вам довелося заморозити якісь проекти у зв’язку з кризою?

– Було кілька таких. Восени 2014-го ми почали знімати серіал «25-а година» в Києві. Зняли 7 серій із 12 і зупинилися через повну фінансову невизначеність із погляду купівельної спроможності наших партнерів (в Україні та Росії). Другий проект – серіал «Маестро», який ми знімали в Одесі, зупинилися на шостій серії. Але загалом зупинка – це занадто великий ризик, тому ми намагаємося, щоб вона була мінімальною. Всі ці проекти відновлено. «Маестро» дозняли, «25-у годину» теж, зараз іде монтаж. Восени глядачі побачать ці дійсно дуже цікаві фільми. «Маестро», на мою думку, може стати подією.

– Загалом зараз знімаєте менше, ніж раніше? Скільки всього проектів у вашому портфелі?

– 24 проекти у знімальному періоді або постпродакшені, 14 – у передпродакшені, тобто періоді підготовки до знімання, і понад 40 – у девелопменті (написання сценаріїв, розробка ідеї). Так, ми багато витрачаємо на девелопмент, ризикуючи. Тому що на цьому етапі, коли ми вже почали витрачати гроші на сценарій і синопсис проекту, відсівається приблизно половина матеріалу. Але коли сценарій вже написано, відзнято пілотну серію, і ми розуміємо, що в ідеї є потенціал, з імовірністю 80% буде запущено знімання.

– Всі ці проекти – у вашому основному напрямі телефільмів?

– Не тільки, є й інші напрями, зокрема й нові для нас. Наприклад, докудрама – нове покоління документальних фільмів, які робить компанія Babich Design, що входить до нашого холдингу. Ми вже зробили 18-серійну докудраму про Другу світову війну, про її ключові битви, є фільм про Першу світову, 8-серійний телефільм про російсько-французьку війну 1812 року. Зараз закінчуємо шикарну двосерійку про декабристів. І, я вас запевняю, це дуже цікаво. На жаль, це штуки дорогі, за вартістю рівноцінні хорошому серіалу. Українські канали профінансувати такий якісний фільм про українські події не можуть. Державної підтримки наразі немає. А те, що знято про історію Російської імперії й Радянського Союзу, бояться брати, і відмовляються, на жаль, навіть за умови, що там немає жодної пропаганди або заборонених в Україні тем.

– Це робиться на замовлення російських каналів? Вам не здається, що ви ступили на слизьку доріжку?

– Я вас запевняю, що наші докудрами – це не про будь-яку ідеологію або пропаганду взагалі. Ми спираємося тільки на фактаж і джерела. Є Карамзін, є Грушевський. До речі, ми зробили для «Інтера» анімаційний проект «Історія України». Беремо цю літературу й екранізуємо. Зараз робимо докудраму про хрещення Київської Русі – переконаний, проект вийде в ефір в Україні. У розробці проект «Січ» про запорізьких козаків. Хочеться зробити байопік про Антонова. Найближчим часом будемо презентувати ці проекти українським каналам. Крім докудрами, ми повертаємося в повнометражне кіно.

– Але, здається, одного разу ви вже зазнали невдачі з цим напрямом.

– Так і було, у 2006–2007 ми зробили два фільми – комедію «О, щасливчик!» і детективний трилер «Ховайся!». Вони пройшли, м’яко кажучи, нижче за наші очікування, і ми тоді пристойно втратили грошей. Було боляче. Але тепер вирішили повернутися в цей напрям, цьогоріч вийшла нова екранізація твору Бориса Васильєва «А зорі тут тихі…». Фільм пройшов добре, зараз він у топ-10 російськомовних релізів за бокс-офісом у СНД.

– Він окупився?

– Так, але тільки завдяки тому, що нам вдалося продати його до Китаю. Потрапити туди вкрай важко, але можливо. А ось гроші звідти отримати, до речі, досі не вдавалося жодній українській або російській картині. Я був на прем’єрі в Пекіні наприкінці серпня – пройшла шикарно. Ми отримали від них мінімальну гарантію – півмільйона доларів, і завдяки цьому вийшли в нуль.

Повний метр – складний напрям, але перспективний. Цей ринок буде рости й розвиватися в будь-якому разі. До того ж, повний метр дуже цікавий із погляду творчих амбіцій. Тут важливо рухатися акуратно, без поспіху, адекватно оцінюючи ризики. Після того як ми обпеклися, стали набагато обережнішими. Ви не повірите, скільки разів за останні роки до мене приходили люди, пропонуючи ідею й навіть фінансування під неї, тільки щоб ми стали керівним партнером і знімали. Я змушений був відмовляти, тому що не бачив навіть мінімального шансу вийти в нуль. Освоювати бюджети – це не наш метод, репутація набагато важливіша.

– Які подальші плани у великому кіно?

– Ми придбали права на екранізацію роману «Самотність у мережі» відомого польського автора Януша Вишневського. Під нього вже написано сценарій, і ми шукаємо копродакшен-партнера. Можливо, це буде польська компанія, і тоді нам вдасться отримати допомогу у фінансуванні за програмою «Єврімаж», яка підтримує європейський копродакшен. У нас є права на історичний роман Олексія Іванова «Серце Парми», можливо, з ним замахнемося на міжнародний проект, таке історичне фентезі. Сергій Бодров пише сценарій.

– А знімати українською мовою – це зараз реально?

– У нас у девелопменті є кілька проектів повнометражних фільмів українською мовою. Один із них – «Припутні», другий – «Ти – космос». Також спільно з прибалтійськими компаніями Baltic Productions і Film JAM молодіжна романтична комедія українською мовою «Секс та нічого особистого». Але в таких проектах дуже важливою є державна підтримка і зв’язка з українським каналом. Тому що український кінотеатральний ринок дуже слабкий, він не може взагалі окупити якихось нормальних витрат. Було б добре, якби наші депутати й чиновники підтримали проект від ініціативи #КіноКраїна – єдиний законопроект про держпідтримку кінематографа, схвалений і індустрією, і більшістю каналів, і виробниками – і перестали вводити нові заборони, обмеження та квоти. Якщо вони дійсно хочуть чимось допомогти ринку.

Але деякі з них і далі штампують дикі списки, заборони космічного масштабу й космічної дурості, як сказав би професор Преображенський. А «чорний» список осіб, які загрожують, на думку його укладачів, національній безпеці України, у якому і Валентин Гафт, і Валентина Тализіна, і Наталя Варлей, і Жерар Депардьє, і багато інших, по суті, забороняє показ тисяч фільмів радянської та світової класики. Уявити собі таке в Європі або США просто неможливо. Ганьба на весь світ.

– Ви знімаєте повнометражний мультфільм «Бременські розбійники». Це експеримент?

– Я б сказав, що повнометражна анімація – це наш новий стратегічний напрям. Крім «Бременських розбійників», є ще «Шерлок» – мультфільм про собаку-детектива. Теоретично, анімаційний метр має великі перспективи, його легко озвучувати різними мовами, і, теоретично, можна продавати за кордон. Загалом ми вирішили, що зробимо висновки після трьох мультфільмів, чи будемо працювати з цим напрямом.

– Яка частка ваших проектів припадає на закуплені, а не власні формати та ідеї? Багато ви витрачаєте на цю статтю?

– Так, досить багато. Зовсім нещодавно в Україні вийшов серіал «Закохані жінки», це формат проекту BBC Mistresses. Проект «25-а година», про який я говорив, це теж придбаний формат – у німецької компанії. Але загалом виробництво таких тільки 15%, решта – це наші оригінальні ідеї.

– Який у вас бюджет на закупівлю форматів?

– Я б не сказав, що є певний бюджет. У кожному разі ціна індивідуальна. Якщо ми співпрацюємо з європейською незалежною компанією, ціна зазвичай нижча, ніж у мейджорів (найбільші гравці ринку, як-от 21st Century Fox, Warner Brothers, ВВС. – Forbes). Ціна коливається від $3 000 до $15 000 за серію.

– Чому вигідно адаптувати закордонні формати, про які у нас часто не знають, якщо ви прекрасно створюєте і власні?

– Це вигідно, тому що маємо справу з уже написаним сценарієм, так ми скорочуємо процес девелопменту. І заощаджуємо гроші, і прискорюємося, виграємо в строках виробництва. Але, мушу сказати, вже зараз тональність спілкування з тими, у кого ми зазвичай купували продукт, поступово змінюється. Якщо раніше ми були тільки споживачами їхньої продукції, то сьогодні можемо брати участь у спільному виробництві.

На світовому ринку ми з 2006 року, а наш новий міжнародний проект «Мата Харі» виводить нас там у новому статусі. Побачивши, що ми дійсно можемо зробити проект високої якості, з нами ведуть розмови про співфінансування, нами цікавляться європейські виробники й мейджори. Всього в портфелі таких англомовних проектів у нас зараз три. Ми ведемо переговори з потенційними дистриб’юторами, партнерами з виробництва й бачимо жвавий інтерес.

– Чому ви їм цікаві? Адже на світовому ринку величезна конкуренція.

– У випадку із проектом «Мата Харі» ми якраз із самого початку не були нікому цікаві. Ми зверталися, але вступити з нами у спільне виробництво партнери були не готові. Оскільки просто не вірили, що ми зможемо зробити продукт високої якості англійською мовою. А тепер вірять! Звичайно, є і чинник вартості. За рахунок падіння курсу в Україні й Росії зараз знімати вигідно. Люди професійні є, вся техніка, така ж прогресивна, як у Європі і – наразі! – у такому ж доброму стані, є. Все, що у Франції можна зняти за умовний 1 млн. євро, в Україні коштує 300 тис.

– Але в Європі, і тим більше у світі немає звички дивитися російськомовний контент.

– Так, в ефірі топових каналів його немає, і ніколи не було. Звичайно, нам поки складно зламати цей бар’єр. Але це просто тому, що не було успішних проектів. І немає віри в те, що в нашому регіоні можуть зробити якісний англомовний продукт. Але поки ми його не зробимо, ніхто й не повірить. А ми зробимо, і тоді відбудеться злам, як це сталося з ізраїльськими або скандинавськими форматами.

– Ви встигаєте дивитися кіно? Що вам подобається?

– Я дивлюся дуже багато. Ось це – моє домашнє завдання на вихідні (показує кілька флешок). Наші фахівці регулярно відбирають те, що мені потрібно подивитися для загального розвитку або для роботи. Звичайно, часу на все бракує, тому, щоб оцінити якість контенту або ідеї, для серіалу вистачає однієї серії, а іноді й десяти хвилин. Коли дивлюся повнометражне кіно, часто йду на половині сеансу. Звичайно, якщо тільки фільм не чіпляє. А чіпляє – забуваєш, що потрібно дивитися його професійним поглядом, і починаєш кайфувати від твору мистецтва, від історії.

Один з останніх фільмів, який, незважаючи на делікатну і провокаційну тему, справив на мене глибоке враження – «Дівчина з Данії», з чудовим актором Едді Редмейном, якого я для себе відкрив в іншому прекрасному фільмі – «Всесвіт Стівена Хокінга». Дуже сподобався «Бердмен». Досі під враженням від фільму «Початок», хоча дивився його років чотири тому. Якщо говорити про російське та українське кіно, радий за успіх наших колег із Film.ua з фільмом «Незламна», зі «Студії Квартал 95» з їхнім ромкомом й Мирослава Слабошпицького з його фестивальним тріумфом. Вразив «Хмарний атлас» за участю Олександра Роднянського.

– Нещодавно було оголошено про запуск каналу Star Cinema. Це новий бізнес-напрям для компанії? Чим зумовлений такий крок і коли плануєте запуск?

– Ми накопичили досить велику бібліотеку, виробили чимало контенту, і логічним чином підійшли до того, що готові запустити власний канал. До того ж, це не єдиний канал, буде ще кілька. Наш другий канал – Star Family. Якщо телепрограма Star Cinema ґрунтуватиметься на праймовому продукті кінокомпанії Star Media, то на каналі Star Family буде акцент на сімейне кіно, вдень буде багато продукту для жіночої аудиторії, зокрема теленовел. Вранці й у вихідні дні буде багато дитячого продукту, який ми робимо зараз для нашого дитячого каналу Star MediaKids на YouTube. Спільно з компанією Film.ua працюємо над запуском ще одного каналу – з чоловічим контентом. Star Cinema вже працює в тестовому режимі. Наприкінці березня – початку квітня плануємо вийти вже з готовим пакетним продуктом.

– Для вас канал – це додатковий бізнес? Скільки збираєтеся заробляти?

– Ми прекрасно розуміємо, що перший рік – це ніякий не бізнес, а виключно інвестиції, особливо в тій економічній ситуації, у якій перебуває країна і, відповідно, всі глядачі. Однак ми сподіваємося, що ситуація у країні загалом і з цим бізнесом почне поступово поліпшуватися, і ми, за рахунок зростання кількості абонентів, вийдемо спочатку в нуль, а потім у плюс. І це стане бізнесом.

Фото Олександра Козаченка

Катерина Гребеник, «Forbes Україна», 24 лютого 2016 року

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»