f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Ігор Климовський про візуальні ефекти до фільму «Незламна»

20.02.2016

Українська-російська військова драма «Незламна» Сергія Мокрицького увійшла до короткого списку номінантів престижної премії в галузі VFХ і CGI VES Awards у номінації «Видатні візуальні спецефекти в фотореалістичному епізоді» (Outstanding Visual Effects in a Photoreal Episode, VES Awards 2015). У підсумку перемогу у цій номінації отримав американський серіал «Гра престолів». 

Роботу над комп'ютерною графікою до «Незламної» виконала українська студія візуальних ефектів POSTMODERN Digital. Подаємо інтерв'ю VFX-продюсера студії Ігоря Климовського про роботу над стрічкою, підготовлене виданням «Медіаняня» та FILM.UA.

Візуальні ефекти фільму «Незламна» – окрема і важлива тема для розмови. Легендарна промова Людмили Павличенко в Чикаго, вражаючі повітряні бої, масштабні батальні сцени – всього цього не було б без фахівців української компанії POSTMODERN.

– У фільмі 58 сцен, і 29 з них оброблялися у нас в студії, – з місця в кар'єр почав Ігор. – Тобто, там присутні від 5% до 100% комп'ютерної графіки. В цілому процес роботи над візуальними ефектами повинен починатися ще на ранньому препродакшені. Тільки закінчений драфт сценарію – вже можна робити превізи (це чорнові схематичні анімаційні ролики складних сцен), щоб режисер, продюсер, знімальна група розуміли, які брати об'єктиви, яку камеру, рейки, який кран... Яку взагалі будувати декорацію, а що потім буде створюватися в CG.

Перші превізи почалися ще два роки тому. Але тоді працювали буквально 3-4 наших людини, а з листопада 2014-го була задіяна вже вся команда на 110% – майже тридцять осіб. Плюс, невелику ділянку роботи для нас виконали дві російських студії – московська FilmDirectionFX і пітерська Аlgous, і одна київська – Coffeeрost. Тобто, на пікових навантаженнях працювали тридцять осіб наших і приблизно тридцять п'ять – аутсорс.

– Розкажіть докладніше про ваш робочий процес.

– На знімальний період на майданчик приїжджає VFX-супервайзер, часто VFX-продюсер. Він прибуває з готовим рішенням: тобто, не вигадує на місці, як і що будуть малювати – все повинно бути заплановано заздалегідь, і на майданчику треба розіграти все як по нотах, хоча не обходиться й без ексцесів. Далі найважливіше відбувається в студії. Якщо ми працюємо з хромакейнимі шотами, то за роботу беруться композери. Спочатку роблять трекінг камери – анімують рух віртуальної камери в повній відповідності з рухом знімальної камери, щоб підставлений фон нікуди не «втікав». Вирізають зелений фон (це називається кеінг). Як правило, художники по фонам вже приготували метпейнт, який і підставляється в зображення. Часто використовується і тривимірний фон, але його створення – це цілий технологічний процес, і про це окремо. Потім композери вставляють в шот готовий фон, зводять картинку за кольорами, світла, повітряної перспективі. Якщо треба, роблять ретуш.

У «Незламній» паралельно великим блоком йде робота по 3D-частині: готуються 3D-моделі, ассети – скрипти, в яких є базова фізична симуляція якогось процесу. Наприклад, літак летить і стріляє, ми бачимо трасер і спалахи пострілів – за це відповідають два різних ассети. Якщо в кадрі видно вихлоп літака – включається в роботу ассет вихлопних газів, ну і так далі. І потім, коли всі елементи готові, вони завантажуються в одну сцену, ми підключаємо те, що необхідно.

Важливий етап – це анімація: всі об'єкти в кадрі, включаючи камеру, оживають і починають рухатися. Це дуже відповідальний момент: як на майданчику розводять мізансцену і кажуть, куди піти акторам, – так у нас анімація. Як правило, це досить тривалий процес – один шот з літаками робиться від одного до трьох днів, в залежності від складності, а потім ще можуть бути і правки (посміхається).

Після анімації вся сцена готується до рендеру, ставиться віртуальний світ. Це теж дуже цікавий момент: наприклад, поверхня може бути глянсовою, а може – матовою, відповідно, вона по-різному буде відбивати світло. Далі все це візуалізується – працює спеціальна рендер-ферма, і отримані рендери проходять фазу фінального композу.

Наше завдання – щоб картинка була максимально реалістичною, ми задоволені результатом, але... Звичайно, завжди є багато внутрішніх побажань, вимог. І якщо наших хлопців не зупинити, то вони будуть вносити правки і поліпшення до нескінченності (посміхається).

– І коли ви внесли останні правки?

– За два дні до прем'єрного показу в Києві. Проект ми здали, але хотілося тут трохи поправити, там трохі... Перфекціонізм – це нормально в нашій роботі, якщо людина не живе цим, то якісної роботи не вийде. Залізо, техніка – це всього лише інструменти. Найважливіше – наша команда, такої в Україні більше немає.

Хочу окремо сказати про Діму Овчаренка, нашого супервайзера. У роботі беруть участь всі, ми займаємося процесом колегіально, але Діма – та людина, чиє бачення, смак, відчуття картинки і кольору, світла, вирішальне. Те, що ви бачите, – це те, як він бачить.

– А особисто ви що робите?

– Перш за все, це організація процесу нашої роботи, координація, робота з режисером, продюсером. Сам я нічого не малюю, але розумію і знаю точно, чого хочуть режисер і продюсер. Бачу, як можна зробити краще – адже часто у тих, хто довго дивиться на одне і те ж зображення, втрачається гострота сприйняття. І тут важливо подивитися незамиленим поглядом. Ну і звичайно, продюсерський обов'язок – контроль всіх фінасових питань, це теж на мені.

– Розкажіть про роботу з масовими сценами.

– Ми окремо знімали масовку в нашому хромакейному павільйоні. Взяли наші концепти, начерки вулиць, прийшли з ними в студію, відкрили прямо на плейбеку, прорізали хромакей і вибудовували акторів за кадром так, як вони будуть в фінальному кадрі. Масовки насправді було недостатньо – ми потім її клонували. Ми знали, яка оптика була на майданчику, коли знімали основну сцену, і точно на таку ж оптику знімали акторів для «клонування».

116241.jpg

– Складно зробити так, щоб глядач не здогадався про «клонування» масовки?

– Якщо придивитися, то це видно (посміхається). Ну, принаймні, я знаю, куди дивитися. Те ж саме з батальними сценами – там теж дуже багато «клонів». На майданчику працювало всього три десятка німців, а по кадру їх під сотню. Але це не найскладніша робота.

– Над якою сценою ви працювали найбільше?

– У питомій масі людино-годин, витрачених на сцени, одна виділяється колосальною перевагою в свою сторону – це сцена повітряного бою. Це повністю комп'ютерні кадри, вони найбільш трудомісткі.

116244.jpg

«Зараз я вас трохи налякаю. Кружечок – це вибух»

«А у фільмі виглядає так»

– Це коли героїню Юлії Пересільд везуть на кораблі?

– Так, а зверху літаки літають. В середньому, робота над одним кадром без урахування препродакшена займає близько двох-трьох тижнів, над дуже складними може бути і більше місяця. Ми спочатку готуємо всі базові елементи – моделі кораблів, літаків, готуємо геометрію простору, розробляємо комп'ютерну воду, щоб вона вела себе в повній відповідності з реальністю. Наприклад, створення води у нас зайняло близько п'яти місяців роботи. Модель одного літака одна людина робить три місяці. А пам'ятаєте кадр, коли літак пікірує і корабель вибухає з феєрверком? Цей вибух одна людина робить майже три тижні. Якщо взяти всю нашу роботу над фільмом, то відсотків тридцять часу пішло на сцену повітряного бою.

– Скільки вона триває в підсумку?

– 3 хвилини 40 секунд. Те, що відбувається з Людою Павличенко на кораблі, знято в Криму – встигли. Працювали на цьому судні, хоча могли обійтися декорацією. Але такі деталі важливі: наприклад, павільйон би давав не те світло... Це на рівні тонкого відчуття, глядачі вірять або не вірять. Золоте правило таке: якщо можеш щось зняти – зніми.


«У нас у першому кадрі сідає радянський авіалайнер ТУ-104»

– Літаки всі намальовані?

– Абсолютно. У нас в першому кадрі сідає радянський авіалайнер ТУ-104. Ми цей літак знайшли в київському авіамузеї, домовилися про зйомки і фотографували його з усіх боків, обклеїли спеціальними маркерами, а потім за допомогою програмного забезпечення створили тривимірну модель. Потім, звичайно, доробляли, але він повністю відповідає реальності – до найдрібніших деталей. Хоча в кадрі ми бачимо літак не більше п'яти секунд.

Кількість хромакейних кадрів у фільмі досить велика. А фінальна промова Людмили Павличенко в Чикаго взагалі повністю зроблена на мальованих фонах – метпейнтах. Це не тривимірні зображення, а, фактично, звичайні, але дуже складні й деталізовані картинки, оживлені на фінальній фазі робіт. Вони абсолютно достовірні фізично, геометрично, зведені по перспективі. Сподіваюся, у глядачів виникне враження, що це справжнє місто.

Нам приходить гола деталь, яка ще не завершена. Фінальні кадри нехай люди дивляться в кінотеатрах.

Наприклад, ми зробили понад 30 робочих версій фону тільки для одного ракурсу (і так майже з кожним кадром) – колосальна кількість роботи! А глядач бачить це всього лише в двох кадрах.

Тут всі вибухи в кадрі справжні, домалювати тільки фон. Сцена знімалася в Київській області, а там зліва домалювали шматочок моря, гори...

На цій фазі нам дуже довго все не подобалося, було багато претензій, шукали, шукали... Потім все відкинули, почали малювати нові скетчі – вирішили відмовитися від відкритої вулиці.

Це референси. Гуглиш годинами, тому що потрібно знайти необхідне.

Це досить складна сцена. Кадр триває секунд п'ятдесят, одним шотом, без склеювань. Ми бачимо в стіні дірку від вибуху, на тлі – корабель, монумент загиблим морякам... Ми хотіли, щоб «читався» Севастополь. Якщо придивлятися, далеко видно пороховий склад, вихід з бухти – все це повністю відповідає географії Севастополя. Ми досить довго шукали рішення цього кадру, було багато версій, поки в кінці січня не стався сильний снігопад. Я їхав на роботу, дивлюся: сніг такий валить, що я прямо відчуваю перспективу і прозорість, як вона повинна бути в кадрі. Приїжджаю в студію, питаю у Тараса Бурліна, з яким ми робили цей кадр: «Ти бачив?!» Ми зрозуміли один одного і вирішили робити референс «як сьогодні в снігопаді». Зробили – і шот вийшов.

– Мені здається, коли така копітка робота триває місяцями, в кінці вже просто ненавидиш проект і хочеш, щоб все це швидше закінчилося.

– Знаєте, не те щоб ненавидиш, а просто втомлюєшся. У лютому ми працювали без вихідних – 80% відсотків команди працювали і по суботах, і по неділях. Втомлюєшся, втрачається деяка гострота сприйняття, але тут насправді досить 2-3 днів перерви – видихнути, щоб знову все було в порядку.

Фото Кирила Авраменка

«Медіаняня» та FILM.UA, 2 квітня 2015 року, 15 січня 2016 року

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»