f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Кіноліквідація. Інтерв’ю із Ольгою Самолевською

30.01.2016

Режисер Ольга Самолевська, чий фільм «Перша леді зони відчуження» вийшов кілька років тому, задумувала створити документальну трилогію про людей Чорнобильської зони.

Емма Бабчук, «Україна молода»

Сценарій фільму кінорежисера Ольги Самолевської «По той бік ночі» про долю старожилів Чорнобильської зони чиновники Державного агентства України з питань кіно викреслили з плану. Якби профінансувати його ще у 2011 році, ця частина задуманої режисеркою трилогії була вже готова — мали б до 30-х роковин трагедії фільм про те, що з нами сталося і як ми вижили.

Важлива галузь документального авторського кіно, доведена нині до стану непритомності, не чує своїх творців. Її викидають напризволяще, і чим більше нагород отримує фільм, тим більше років митець має сидіти без роботи, а відтак без оплати. На презентації першої частини задуманої кінорежисером Ольгою Самолевською трилогії про людей Чорнобильської зони — «Перша леді зони відчуження» поетеса Валерія Богуславська сказала слова, що актуальні й нині: «Якщо наша держава здатна хоч до когось прислухатись, хай вона повернеться обличчям до діячів культури, які несуть на своїх плечах духовність. Треба щоб держава зрозуміла, що вона держава, а не машина іржава».

У 2010-му, коли переміг Янукович, наказали вирізати сцени презирства селян до кандидатури зека

Пані Олю, від часу нашої радіозустрічі в ефірі минуло 5 років. Розкажіть читачам, коли ви вперше поїхали в Чорнобильську зону?

— Ще з 2005-го я почала кожного року їздити з історико-етнографічною експедицією в зону. Ми привозили унікальний матеріал, бо етнографічна експедиція рiк у рік досліджує покинуті села, знає особисто всіх поодиноких старожилів. У 5-кілометровій зоні ми знімали золоте весілля подружжя Ображеїв, яке саменьке лишилося у покинутому селі Шепеличі. Тодішній Президент Віктор Ющенко подарував стареньким холодильник і пральну машину, та ці чарівні агрегати Ображеї пристосували як прості хатні тумбочки. Бо там навіть електрики не було. Ну, не забирати ж техніку назад — тож на прохання Президента тоді провели електричний дріт від КПП до хати, прямо по кущах і деревах, (які вже невпізнанно змінили обличчя сіл). Потім ця повітряна проводка частенько рвалася, дід Сава сідав на «лісапетку», їхав на КПП по допомогу. Зараз цих стареньких Ображеїв уже нема — і село без них стало абсолютно мертвим. Біда!

Ця історія не ввійшла до фільму «Перша леді зони відчуження»?

— Не увійшла. Це планувалося для іншого фільму. Адже я давненько задумала створити документальну трилогію про людей зони.

Коли я написала сценарій першої частини трилогії, Віктор Баранов — світлої пам’яті — опублікував  його у журналі «Київ», а тодішній директор «Укртелефільму» Олег Бійма запросив мене зробити фільм у нього на студії. У 2009 році під назвою «Перша леді зони відчуження» фільм вийшов, «Укртелефільм» презентував його у Будинку кіно. Фільм зібрав сотні глядацьких підписів під листом до тодішнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко на захист старожилів зони. Кілька разів ми надсилали в зону машини з подарунками або самі їх возили.

В Одесі після прем’єри всі глядачі великої зали встали, аплодуючи. Фільм має і дипломи, і лауреатство міжнародних кінофестивалів. Але Олег Бійма нам за всю нашу роботу дав тільки компресовану копію на DVD, для домашнього перегляду. Тому ми не могли надсилати фільм на більшість кінофестивалів, які приймають роботи на майстер-касетах. Звісно, що біографії фільму такий студійний бар’єр дуже завадив. Раїса Недашківська перед від’їздом на кінофорум просила Олега Бійму дати майстер-касету, та він чи сховав, чи знищив фільм — бо коли на виборах 2010 року переміг Янукович, Олег Бійма наказав мені вирізати сцени презирства селян до кандидатури зека. Я не послухалась, що абсолютно природно, то Олег Бійма заблокував фільм. Державна студія за роботу кіногрупі досі нічого не заплатила.

Незнята історія: близнючка Настя повернулася у чорнобильське село, а Фросю доля закинула у Бразилію

— «Фільм просто приголомшливий. Документальний і пекучо соціальний, він піднімає глобальні проблеми і виходить на рівень філософської притчi», — так відгукувалися про «Першу леді зони відчуження». Головна героїня там — однофамільниця Президента — Ольга Ющенко. Чи так само схвально поставились до фільму «вищі чини» кіномистецтва?

— Кілька років ми їздили по матеріал — звісно, не в Ялту, а в найбрудніше небезпечне місце. Двох з нашої кіногрупи вже забрав рак, наш постійний чорнобильський фотограф зараз проходить курс хіміотерапії. І другий оператор, і я перенесли нелегкі операції, і відкладаємо невідкладне, призначене консиліумом. Усім треба було лікуватися, але «Укртелефільм» нас обвів навколо пальця, як обводити звик — бо в державі з нетривким кіновиробництвом безпритульні митці все одно будуть вити свої гніздечка-фільми без будь-якого висування своїх законних умов. У комп’ютер «Укртелефільму» було перелито більше 30 касет нашого, нестудійного, робочого матеріалу, і я не знаю, як їх використала студія. Нас не допускають туди.

— А що із запланованою трилогією?

— Друга частина трилогії «По той бік ночі» влітку 2011 року виграла державний конкурс на фінансування. Ми наголошували, що треба негайно провести хоча б деякі попередні зйомки, бо наші героїні — сестри-близнючки — дуже старенькі. Вони були остарбайтерами, і після війни Настя в молодості їздила у гості до сестри, але поза Україною жити не могла. Після аварії Настине село відселили, а вона, обходячи КПП по лісах і болотах, знову повернулася до рідної хати у мертве село. А Фрося — Настина копія — безбідно й безжурно жила в Бразилії.

Натрапити на таких героїв — рідкісний дарунок долі для кінематографістів. Сюжет кіногенічний, до того ж філософський, історичний. Це був би оригінальний фільм, цікавий і для нашої, і для закордонної спільноти... Зволікання, як кажуть, смерті подібне. А буває подібним до злочину. Коли нарешті запустили наш проект, знімати вже, на жаль, можна було тільки бабусю Настю.

— Ви відмовилися від ідеї трилогії?

— Це прикро, але історія із сестрами-близнятами була втрачена назавжди. Лишилось сподіватися на дилогію. З того часу минуло 4 роки — байдужість чиновників, здається, погубить і дилогію. А тоді я переписала сценарій, викреслюючи Бразилію, додала історії інших старожилів зони. Назву придумала Ліна Костенко — «Там, де вмерла Україна».

Сценарій не прийняли. Я повернула стару назву «По той бік ночі», переставила епізоди — на черговому конкурсі сценарій прийняли з високим рейтингом. Але замість повного метра запланували короткометражку, незважаючи на великий обсяг сценарію, велику кількість людських доль...

Коли в 2013 році Держкіно запустило усі проекти — на наш не вистачило грошей, навіть на короткометражку... Чому саме на наш фільм? Ми пройшли пітчинг, як усі.

Головний редактор «Укркінохроніки» Олена Москаленко опрацьовувала зі своїми студентами сценарій «По той бік ночі» як приклад художньої кіноповісті. І ось чиновники все зробили для того, щоб фільму за цим сценарієм не було. Я намагалася врятувати проект і в минулому році узгодила це з головою кіноагентства Пилипом Іллєнком. А нещодавно ми дізналися, що цей проект агентство викинуло з плану геть. Формальне пояснення: «Директор «Укркінохроніки» вчасно не подала заявку». Викинули без попереджень, тишком-нишком, якось підступно. Фільм двічі успішно пройшов державні конкурси. А тепер нас знову змушують збирати документи та вчетверте проходити конкурс iз невідомим результатом — якщо переможемо, то фільм запланують на 2017-18 роки. Чи до того часу залишиться в живих хтось зі старожилів зони? З кожним днем меншають можливості зафільмувати унікальне.

А ми ж хотіли, щоб фільм був бійцем і допомагав старожилам, від яких держава відвернулася! Тим жахливіше, що діється це напередодні 30-ї річниці Чорнобильської трагедії, коли фільм треба було би вже закінчити... Невимовно боляче й гірко про це говорити.

Емма Бабчук, «Україна молода», 29 січня 2016 року, №12

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)