f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Катрін Дюссар: Кінодокументалісту важливо бачити ситуацію згори. Це й відрізняє його фільм від репортажу

28.11.2015

Французька кінопродюсерка Катрін Дюссар, соратниця Рітхі Паня і Пітера Гріневея, голова міжнародного журі 45-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» – про репутацію фестивалю у Франції, «Подію» Сергія Лозниці та події, варті уваги українських авторів документального кіно.

Олена Коркодим

Завдяки тривалій співпраці із камбоджійським кінорежисером Рітхі Паньом в історію кіно Катрін Дюссар уже увійшла як продюсер, яка не боїться складних тем. Фільм за фільмом цей документаліст (що час від часу виходить у поле ігрового кіно) оповідає про згубний для камбоджійців режим червоних кхмерів. А стрічка «Зникаючий погляд» (2013) Рітхі Паня вразила в саме серце журі секції «Особливий погляд» Каннського МКФ.

В рамках 45-го кінофестивалю «Молодість» Катрін Дюссар спільно з продюсером Анною Качко представила фільм «Чорна курка» (реж. Мін Багадур Бам). У цій роботі, що стала найкращою кінокартиною Міжнародного тижня критики цьогорічного Венеційського міжнародного кінофестивалю, ідеться про громадянську війну у Непалі з акцентом на маоїстів, які і розв’язали військовий конфлікт. Одним із виробників стрічки є Catherine Dussart Productions (CDP).

Пані Катрін, цьогоріч Андрія Халпахчі було відзначено французькою державною нагородою за популяризацію французького кіно. А чи відомий у Франції кінофестиваль «Молодість»?

– Так, це добре знаний фестиваль завдяки співпраці щодо французького кіно, [яке він репрезентує]. У нас «Молодість» асоціюють перш за все з артхаусним кіно. Ми дуже раді презентувати тут фільми і приїздити сюди.

Також цей фестиваль має репутацію багаторічного і такого, що відбувається завжди, за будь-яких політичних і фінансових обставин. Він завжди продовжує роботу, і це викликає в нас повагу.

Чи вели ви переговори під час кінофестивалю із продюсерами і чи досягнуто якихось домовленостей щодо спільного виробництва?

– Ні, я зараз не маю спільних продюсерських проектів з Україною. Дуже багато років тому я виступала продюсером французько-російсько-українського фільму, який знімався у Ялті (йдеться про фільм Павла Лунгіна «Бідні родичі» 2005-го року, що офіційно є французько-російською копродукцією. – Авт.). Також кілька років тому у мене була співпраця щодо спільного проекту Франції та Росії, режисером якого мав виступити Ігор Мінаєв (мова йде про «Пані Чайковську» 2009-го року. – Авт.).

Наразі нових пропозицій не надходило.

Що найбільше перешкоджало в роботі з українського боку у випадку з Ялтинською кіностудією?

– Жодних проблем не виникало, все було досить добре щодо техніки, команди і допомоги на зйомках. І оскільки це була копродукція трьох країн, мені складно скласти думку про характер співпраці з Україною.

Чи вийде в український кінопрокат фільм «Чорна курка», співпродюсером якого ви є?

– Поки що не знаю. Він вийде у французький кінопрокат, а от щодо України поки що невідомо – поки що представили його в рамках «Молодості».

Ви є членом Європейського обєднання продюсерів. Як це допомагає вам у роботі?  

– Це допомагає мені на кількох рівнях. По-перше, у підтримці на рівні влади, фінансової, юридичної частини.

По-друге, це дає мені знайомитися з людьми, з іншими продюсерами. Наприклад, зараз я продюсую фільм Пітера Гріневея («Прогулянка Парижем». – Авт). Так от, з нідерландським співпродюсером цього фільму (Кісом Касандером. – Авт.) я познайомилася в Китаї. Китай не є виробником цього фільму, однак познайомилися ми саме там завдяки Європейському об’єднанню продюсерів. Так само з російським продюсером Анною Качко (продюсер фільму «Чорна курка». – Авт) я познайомилася в Казахстані, і ми розпочали спільну роботу над фільмом.

І які у вас враження від співпраці з Пітером Гріневеєм?

– Це просто фантастика. :) Перед нашою з вами розмовою якраз намагалася сконтактувати з ним щодо фільму. Він зараз перебуває у нашому офісі у Парижі та займається кастингом.

Ви також є продюсером кінорежисера камбоджійського походження Рітхі Паня. Чи відчуває він фінансову підтримку Франції?

– Оскільки він уже є громадянином Франції, це допомагає нам отримати кошти на фільми. Як і те, що він є автором відомих фільмів.

Через які матеріали ви складаєте враження про війну в Україні?

– Найчастіше це газети і телебачення. Пресу читаю з усіх на світі країн, адже мені цікаві різні точки зору.

Чи знайомі ви із роботами українських кінодокументалістів?

– Ні. Більше з ігровими стрічками.

Якого жанру і якості має бути документальний фільм про війну в Україні, щоби він зацікавив європейські телеканали?

– Тут можна багато чого сказати. Я бачила одну роботу студентів, яка тут презентувалася, яка ще не завершена. Вона цікава. І мені здається, тут можна зробити дуже багато фільмів і варіантів. Ви можете знімати фільми про події, про те, що люди говорять на подіях. Є дуже багато можливостей.

Зрозуміло, що в будь-якого такого фільму буде показана точка зору такого режисера і вона обов’язково проявиться. Єдине, що є обов’язковим, – бути щирим і ґрунтовно аргументувати свою точку зору.

Мені здається, для ваших кінорежисерів найважливіше зараз збирати матеріали для фільмів. А надалі важливо поглянути на події збоку. Важливо, щоби перед початком роботи над фільмом пройшов певний час. Адже в таких складних політичних, історичних умовах, як зараз перебуває Україна, дуже важливо поглянути зверху на те, що відбувається. В цьому, власне, і полягає різниця між репортажем і документальним кіно.

Яке враження на вас справив фільм «Подія» Сергія Лозниці?

– Це дуже цікаво. Ми знали про події, які відбувалися під час путчу Москві, але про те, що було у Санкт-Петербурзі, нам не було відомо. Особливо хочу звернути увагу на музику з фільму, яка символізує смерть імперії. Мені подобається те, що це був реальний матеріал і реальні події. Це не об’єктивний фільм, що не применшує його значення і важливість.

– У кінодистрибуції зміни відбуваються дуже стрімко. Які нові функції додалися у вас як продюсера цього року?

– Моя робота тепер часто пов’язана з комерційними фільмами, з так званими великими хітами. І це дуже складно. Ми намагаємося знайти дистрибуторів у різних країнах вже перед тим, як фільм буде знято. Тому що інколи виникають проблеми із пошуками ринків, де цей фільм буде показано. Оце і є основна зміна.

– Які проекти зараз у вашій роботі, окрім «Прогулянок Парижем»?

– Новий фільм Рітхі Паня, що знімається у Камбоджі Франція наша вітчизна». – Авт.). Інший проект – фільм за участі Італії про диктатуру в Гватемалі. Готуємо до зйомок фільм французького режисера Еджі Осо у Португалії. Продюсуємо новий фільм італійського режисера Піппо Дельбоно. Також у роботі фільм Жан Лабрюн, яка цього року відвідала Одеський міжнародний кінофестиваль (Жан Лабрюн була головою міжнародного журі 6-го ОМКФ. – Авт.). І ще багато всього.

– Цьогоріч наші журналісти проводили опитування в Каннах щодо Олега Сенцова. І там виявилось, що не всі учасники фестивалю знають про його ситуацію. Що ще Україна може зробити, аби про цього режисера більше знали у Франції?

– Говорити, говорити, і говорити!

Ця справа схоже на ситуацію з Джафаром Панахі. І що більше привертати увагу, то більше можна допомогти йому. Мохсен Мохмальбаф навіть одну свою нагороду у Венеції (Почесний приз імені Робера Брессона. – Авт.) присвятив Олегу Сенцову, привернувши увагу до процесу над ним. Мені, до речі, дуже подобаються оці ролики зі зверненнями [кіномитців і діячів] щодо Олега Сенцова, які демонструються перед показами фільмів «Молодості».

– Дуже дякую вам за розмову!

– Дякую й вам. Піду ще раз зателефоную Пітеру Гріневею. :)

Олена Коркодим

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»