f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Андреа Маньяні: Я «прикіпів» до України

07.11.2015

6 листопада 2015 року голова Державного агентства України з питань кіно Пилип Іллєнко підписав договір державної фінансової підтримки виробництва українсько-італійського фільму «Ізі» режисера Андреа Маньяні.

Подаємо інтерв'ю із режисером стрічки, яке той дав у травні цього року, коли Держкіно ще не мало змоги фінансувати проект і продюсери планували починати роботу над ним без державної підтримки з українського боку.

Ярослав Підгора-Гвяздовський, Zbruc  

Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет прийде до гори… Так сталося з проектом фільму «Ізі». Історія отримала несподіване продовження. 

Тоді, 2013-го року, проект виграв конкурс Державного агентства України з питань кіно, і очікування було лише за підписання контракту між виробниками і Держкіно. Не склалося. А зараз у Держкіно України взагалі немає грошей для створення нових фільмів. Тож виробники, італійські й українські продюсери, вирішили знімати на ті гроші, що мають. Для цього, аби вивчити ситуацію на місці й підібрати нові локації, до України знову приїхав режисер майбутнього фільму Андреа Маньяні.

Ми зустрілися з ним в одному маленькому столичному барі на Оболоні. Дуже привітний і позитивний, із сяючими очима, що нарешті його омріяна подорож почалася (про неї – в інтерв’ю), він не зважав на ті проблеми, які вже були у нього з проектом і на ті труднощі, що неодмінно чекали на нього в майбутньому. Ні краплини депресивності, ні натяку на смуток. Якщо доля так складається, то й добре… Він точно не українець. (Англійською Андреа говорив максимально просто і з шаленим акцентом.)

– Давай почнемо з початку: як виник «Ізі»?

– Ідея «Ізі» народилася в моїй голові багато років тому, десь 2010 року, і пов’язана вона була з моїм станом – з моїм бажанням, по-перше, зняти роуд-муві, а по-друге, поринути у мандри: мені кортіло помандрувати, і не мало значення куди і як – просто від пункту «А» в пункт «Б». Навіть якщо б ця подорож відбувалася в одному і тому самому місті. Бо ж життя – це і є мандри. Я шукав історію з одним героєм, без сюжетних розгалужень і додаткових сильних характерів. Тобто мені були не надто важливі другорядні герої. І тоді я подумав, чому б у такому випадку не зробити другою складовою фільму труну з мерцем в середині – з ним ні поговорити не можна, ні іншим чином взаємодіяти. А оскільки я жив в Трієсті (місто знаходиться на кордоні з колишньою Югославією, - прим. автора), ідеальним була б подорож з мого рідного міста на Балкани – в Боснію або Сербію.

– Чи був прототип героя?

– Ні, герой повністю вигаданий. За рік перед цим я зняв короткометражку «Дівчина з Трієсту» (Le ragazze di Trieste) (2009) – фільм про гладеньку дівчинку. Не можу точно сказати, чому мене цікавлять такі персонажі (герой «Ізі» також гладкий, – прим. автора). Можливо тому, що, незважаючи на їхні габарити, вони є невидимими для суспільства – їх навмисно не помічають. Та й загалом, на моє абсолютне переконання, будь-яке життя закінчується крахом; історія будь-якого життя – це історія втрачених сподівань, загублених ілюзій. І якщо крах звичайної людини зазвичай можна помітити, то крах людей з надмірною вагою – ні. Світ воліє не помічати розпачу таких… лузерів. Я уявив собі, що було би цікаво поспостерігати за людьми збоку, коли повз них проходить отака, гладка людна…

– Тобто, це вже перехід у ґротеск?

– Взагалі-то ні. Я якраз маю намір обійти ґротеск. Розумію, що з того, що я розповідаю, і з вихідних даних може скластися думка саме про ґротеск, проте я використовуватиму скоріше поетичну форму.

– Добре. Давайте повернемося до історії «Ізі»…

– Практично за кілька місяців від початку писання сценарію, я, проходячи тренінг в Греції, познайомився з продюсерами української компанії Fresh Production Юлією Чернявською і Олегом Щербиною та з грузинським сценаристом Зазою Буадзе, які, в свою чергу, шліфували сценарій до свого фільму «Любов убивці». Ми потоваришували, а за півтора року, в лютому, вже на Берлінському кінофестивалі, зустрілися знову. Ми з моїм продюсером К'ярою Барбо саме шукали виходи на фонди фінансування, і Олег з Юлією запропонували мені перенести події сценарію з Балкан до України. А щоби я переконався, що це можливо – запропонували приїхати до України. Влітку того ж року я так і зробив: разом з К'ярою ми активно помандрували, особливо Західною Україною. Я зрозумів, що відкрив для себе зовсім інший світ! Він кардинально відрізнявся від світу «Ізі», який попередньо був в моїй голові, до того ж там мова йшла про мандри кількома країнами. Під враженням від України мені прийшла до голови геніальна ідея: може, якраз варто сконцентруватися на одній країні. І саме на Україні, тому що вона так сильно відрізняється від світу головного героя. Якраз ідеальним варіантом для сценарію було б ввести західну людину, мого героя, у світ, де він взагалі нічого не розуміє – адже тут навіть абетка інакша!.. Отак виникла перша копродукція між Італією та Україною.

– Вам, певно, довелося повністю переписати сценарій?

– Звичайно. Що цікаво: переписаний сценарій, вже з Україною, надав мені набагато більше впевненості, ніж було до того. В попередній, балканській версії, хочеш ти чи ні, мусиш торкатися теми війни, бо вона там була довго, в різних місцях, і без неї просто нікуди не можливо було поткнутися. Тобто, в якомусь розумінні, в мене були зв’язані руки – я мусив там і там вставляти в сценарій моменти, які вставляти не дуже хотів. У всякому разі, тоді, два роки тому, в Україні війни ще не було, і я відчував себе більш вільним.

– А як ви почуваєтеся тепер, коли в Україні вже рік іде війна?..

– Коли почався Майдан, я сильно занервував: зрозумійте мене правильно – я просто злякався, що мені знову доведеться переписувати сценарій. Проте наразі я впевнений – нових кардинальних змін не буде. Я додам елемент, котрий стане своєрідним бекграундом для глядача, щоби пояснити загальну, позакадрову ситуацію. І до того ж, гадаю, нові історичні події можуть позитивно вплинути на розвиток історії фільму – сюжет буде чіткіше рухатися від краху до надії. В цьому сенсі це взагалі може бути метафорою вашої країни: шлях мого героя – це своєрідна дорога України від занепаду до відродження.

– Що було після закінчення написання сценарію?

– Я думав про конкретного актора на головну роль. Тобто, я відразу тримав його в голові – це Джузеппе Баттістон, хороший і популярний в Італії актор. Але, коли я з ним зустрівся, то засумнівався у своєму виборі. Нічого негативного – просто за-сум-ні-вав-ся: мені здалося, що він не повністю відповідає персонажу. До того ж, через постійні зміни наших планів, ми не могли узгодити виробничий графік: він фізично зайнятий цього року, а ми можемо знімати лише цього року. Власне, таке не вперше відбувається – це дуже розповсюджена ситуація. Та й я маю вже іншого актора, чудового. Поки не скажу, кого – щоби не зірвалося…

– Мій особистий вибір на роль героя Ізі – Олівер Платт…

– Цікаво, що в певний момент я теж про це думав!!!.. Але головним героєм має бути італієць.

– Де ви плануєте знімати?

– Це питання мене теж цікавить. Власне, це одна з причин, чому я зараз в Україні. Два роки тому ми об’їхали Карпати і Закарпаття щодо можливих локацій. Але зараз мусимо знайти об’єкти під Києвом. На Заході, звісно, дуже красиво – я був зачарований тими місцями. Але наш бюджет сильно зменшився, тому зйомки ми перенесли до Київської області. Це не означає, що ми шукатимемо Карпати під Києвом – це неможливо, але місця, подібні до Закарпаття, на мою думку, і я на це сподіваюся, знайти можна. Коли 2013 року ми їздили Україною, я запам’ятав чарівні лани й пагорби, які бачив крізь вікно. І мені здається, що саме вони будуть кращим тлом для фільму. Взагалі-то, ті краєвиди дуже мені нагадують поля в моєму регіоні Італії… В липні ми плануємо розпочати етап препродакшену, а у вересні – власне, зйомки в Україні. Потому – 6 днів в Італії. А далі – кілька місяців на постпродакшн. Гроші на проект надходять з двох джерел: з Міністерства Культури і з місцевого фонду. Здача за вимогами фонду – кінець цього року, а для Мінкульту – наступного. Тож ми ще маємо час.

– Чи ви зменшили вимоги до знімального періоду через зменшення бюджету?

– Якоїсь великої мінімізації не буде. Але доведеться подивитися на деякі сцени під іншим кутом зору. Тобто, кількість знімальних днів не зменшиться, і форму чи, тим паче, сенс фільму я не змінюватиму. Втім, треба також пам’ятати, що разом із зміною нашого бюджету змінилися і ваші ціни. Тому ми не настільки багато й втрачаємо. Було передбачено 30 знімальних днів, то так і залишиться. Сцени – так само. Проте зменшиться знімальна група, і ми будемо суттєво економити на витратах, гонорарах та інших речах, які пов’язані з домовленостями… Ціль мого візиту зараз – визначитися з усіма питаннями.

– Наразі проект запускається без посередництва українського фінансування: Державне агентство України з питань кіно, конкурс якого виграв проект «Ізі», не може підписати з вами контракт, оскільки має борги по авансам за вже підписаним контактами. За правилами Держкіно, поки існують борги перед минулими проектами, нові проекти запускатися не можуть. Але це не означає, що ситуація не поміняється. В позаминулому місяці в державі був профіцит, і Держкіно повністю розрахувалося з виробниками за виконані роботи. Чи сподіваєтеся ви ще на українське фінансування?

– Ви знаєте, у проекту було так багато смішних, непоєднуваних ситуацій: коли 2013-го року наші українські партнери з компанії Fresh Production могли знімати, ми натомість ще не отримали грошей від свого Держкіно, – що я вирішив знімати саме зараз. І вирішив це робити саме тоді, як Олег (Щербина, – прим. автора) розказав мені про відсутність можливості підтримки проекту українською державою. Це пов’язано не тільки із ситуацією в Україні: так і в Італії, і по всій Європі. Ситуація з фондами з року в рік лише погіршується. Але чим далі, тим ми старішаємо, і, одночасно, «старішає» проект. А я хочу реалізувати свій фільм. І саме в Україні – бо я до неї «прикіпів». Не хочу втрачати ті емоції, які поєднують мене через проект з Україною і з тими друзями, яких я тут знайшов. Тож, незважаючи на відсутність цього року державної підтримки України, ми будемо поки що знімати за італійські гроші, і чекатимемо на позитивну зміну ситуації в Україні наступного року.

– Ви дуже позитивно налаштовані, хоча бюджет фільму в рази зменшився, а ви до того ж приїхали знімати до країни, де йде війна. Це дивно. Що ж вас так підтримує, підбадьорює?

– Мене з цим проектом – незважаючи на ті проблеми, які ви перерахували, – пов’язують тільки позитивні емоції та чудові випадки. Наприклад, років п’ять тому, ще впродовж написання сценарію, коли в мене ще не було й натяку на можливе фінансування, на одній з лекцій в Будинку кіно Трієста я розповів студентам про свій проект. Уявіть моє здивування, коли один із студентів каже, що йому сподобалась історія, і він знає одного багатого чоловіка з Аргентини, який може допомогти з проектом. Так я отримав 15 тисяч євро для доробки свого сценарію (Як правило, на девелопмент, розробку сценарію, фонди дають саме таку суму, як, до прикладу, дав роттердамський фонд нашому режисерові Мирославу Слабошпицькому на розробку його тепер вже сенсаційного «Племені». Але для цього потрібно проходити конкурс, що абсолютно не гарантує позитивного рішення, – прим. автора). Та це було давно. І от тепер, шукаючи нові локації, ми поїхали до Трускавця, де місцева громада хоче створити фільмкомісію. Вони повозили нас місцевістю. І ми знайшли один водоспад поблизу села з назвою Кам’янка, де нам дуже сподобалося, і ми вирішили там знімати також. Щоби вам було зрозуміло, чому я про це оповідаю, і що ж тут такого дивовижного: за сценарієм у фіналі герой приїздить саме до села Кам’янка… І ще одна деталь. Мене вже чимало повозили навколо Києва. Ми були й на Трипіллі. І от, на виїзді з Витачіва ми зупинилися щось перекусити. Сіли під деревом. А нашим шофером був київський режисер Тарас Ткаченко, який зараз знімає фільм «Гніздо горлиці». Ото сидимо ми під деревом, аж бачимо, що на дерево прилетіли дві горлиці. Піднімаємо ми голови і бачимо: горлиці прилетіли до гнізда, звитого в гіллі… Що ще я можу сказати?..

Ярослав Підгора-Гвяздовський, Zbruc, 24 травня 2015 року 

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»