f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Вікторія Трофіменко: «Місцеві жителі в Карпатах зустрічали нас вилами»

11.10.2015

Режисер фільму «Брати. Остання сповідь» розповіла Сultprostir про те, як, знявши фільм в Україні, стати надією китайського кінематографа

Надія Заварова, Сultrpostir

Нерідко трапляється, що фестивальна доля фільму складається вдаліше за прокатну. Найчастіше так відбувається тому, що картина довго не може знайти дистриб'ютора. Більше року фільм Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь» подорожував світовими кінофестивалями, проїхавши за цей час тисячі кілометрів від Москви до Пекіна, отримував призи; його зустріли переповненим залом на Київському кінофестивалі «Молодість» у минулому році. При цьому кінотеатральний реліз фільму в Україні стільки разів відкладався, що вже здавався нездійсненною мрією.

І ось 24 вересня «Брати» нарешті з'являться на вітчизняних кіноекранах, і масовий український глядач побачить, як проза класика сучасної шведської літератури Торґні Ліндґрена лягає на реалії і характери Карпат, де таїться стільки ж вируючої пристрасті, скільки і тихого спокою спостерігача, який насолоджується прекрасним гірським пейзажем. Вікторія Трофименко докладно розповіла нам про те, через що їй довелося пройти в процесі створення картини.

Від Стівена Кінґа до шведської прози

Прочитавши «Джмелиний мед», я відразу зрозуміла, що хочу екранізувати цю історію: вона мене глибоко вразила і не відпускала ні на хвилину. Уміння Торґні Ліндґрена так просто, ясно, без натяку на мораль донести до читача глибоку думку приголомшило мене. Я вчасно зустрілася із «Джмелиним медом»: відчула в собі сили стати режисером саме цього фільму, зрозуміла, що зможу перенести історію на екран. Свого часу мене дуже захопив роман Стівена Кінґа «Долорес Клейборн», але тоді мені ледь виповнилося 18, і я не була готова вийти на знімальний майданчик як режисер. За настроєм історія Кінґа близька «Джмелиному меду», так що моя екранізація знайшла мене.

Ідеальний актор, який провалив проби

Завдяки «Братам», я вперше опинилася в Карпатах. «Джмелиний мед» – справжня скандинавська історія, дія якої відбувається в шведських горах. Я розуміла: щоб знайти фінансування, потрібно перенести події в Україну, а гори у нас – це тільки Крим або Карпати. У Криму, в середовищі караїмів і кримських татар, подібна історія, як мені здається, статися не могла, а от у карпатських пейзажах і характерах історія знайшла живе, яскраве, органічне втілення.

Для мене Карпати стали місцем сили і натхнення, я довго занурювалася в життя, атмосферу місця. Знайомлячись із місцевими жителями, часто чула історії про те, що діти в сім'ї схожі на сусіда, так що врешті-решт стало ясно: історія органічно вплітається в гуцульський побут і цілком могла б відбутися саме тут.

У Карпатах все ідеально підходило для сюжету «Братів»: люди, їхні звичаї, риси обличчя, манера говорити і поводитися. Наприклад, роль сина в моєму фільмі грає Орест Ягіш, студент театрального факультету Львівського національного університету. Фактично він двічі провалив проби, ніяк не міг подолати затисненість і відчути акторську свободу, але я розуміла, що Орест з його незграбністю, своєрідною різкістю рис ідеально підходить для ролі. У підсумку на майданчику він мене жодного разу не підвів: тільки йому я могла сказати: «Ось тобі гітара і куртка, як хочеш, але не промочи їх під зливою». У моїх акторах не повинно було відчуватися ані грама фальші, у декого з них за плечима був багатий драматичний досвід, але мені він був абсолютно не потрібен: хотілося, щоб на майданчику вони «забували грати» і щосекунди були «справжніми».

Купиш картоплю – знімеш фільм

Карпати були незвичайним місцем зйомок: вони фактично вдихнули життя у фільм, в кожну його деталь: весь реквізит, костюми, предмети в кадрі були справжніми. Ми не користувалися костюмами, що десятиліттями припадають пилом на кіностудіях, а створювали предметний світ картини, її атмосферу тільки з автентичних речей і предметів.

Місцеві жителі спочатку зустріли нас вилами: їм здавалося, що ми прийшли захопити їхню землю, власність і врожай. Але з часом вони зрозуміли, що ми прийшли з миром. Правда, продюсеру все ж таки довелося відшкодувати гуцулам вартість картоплі, на їхню думку, втраченої через зйомки. Про це я дізналася зовсім випадково, бо продюсери всіляко намагалися захистити мене від організаційних проблем, чим створили ідеальні умови для роботи – я їм щиро за це вдячна.

Спеціально для зйомок ми побудували сходи на гору: для місцевих жителів участь у будівельних роботах була рідкісною і такою бажаною можливістю заробити. Вони й самі із задоволенням користувалися побудованими сходами. Правда, я чула, що сьогодні сходи майже повністю зруйновано, їх давно ніхто не ремонтував, а місцеві жителі піднімаються в гори, користуючись старими, прокладеними ще їхніми дідами стежками.

Надія китайського кінематографа

Глядачі реагують на фільм дуже жваво. У багатьох країнах світу я спостерігала схожу ситуацію: після показу стрічки до мене підходили глядачі і казали про те, що розказана у фільмі історія – не вигадка, а реальність, і подібні драматичні сюжети розгорталися в життях їхніх знайомих і навіть сім'ях. Несподіваною була реакція китайської публіки. Після показу «Братів» у Пекіні директор фестивалю сказав мені: «Вікторіє, ви – надія нашого кінематографа». Їхнього… Кумедно, правда?

Після прем'єри фільму на Московському кінофестивалі публіка назвала фільм алюзією відносин між Росією та Україною. Але мені здається, це просто універсальна історія: і різноманітність трактувань – від «це сталося з моїм дідусем» до «це відносини ФРН і НДР», а останнє мені теж доводилося чути – тільки підтверджують універсальність історії, яка завжди актуальна і співзвучна нам сьогоднішнім.

Леонід Андрєєв для масового індійського глядача

Наступний мій проект називається «Дауншифтинг». Уже готовий перший варіант сценарію, написаного за мотивами книги Леоніда Андрєєва «Щоденник сатани». Це буде англомовний проект. Знімати я планую частково в Британії, а найтриваліший знімальний період пройде в Індії. Такий варіант копродукції дозволяє фільму сподіватися на вдалу прокатну долю в країнах, що беруть участь у створенні картини.

Надія Заварова, Сultrpostir, 18 вересня 2015 року

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»