f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

«СУК»: Золоті паростки українського кіна. Інтерв’ю із Валерією Сочивець

05.10.2015

Поки що це не «Золота пальмова гілка». Це «Золотий сук». Та якщо перша з роками і проросте у нашому кіні, то її паростками стане саме «СУК».

Антон Філатов, UkrCinema 

Об'єднання «Сучасне Українське Кіно» роздало нагороди кращим вітчизняним короткометражним фільмам. Конкурс «Кіногляд СУК: On/off» – спільний проект організації та «Гогольfest», де переможці визначалися на підставі глядацького голосування.

Кращим сучасним українським ігровим фільмом було визнано короткометражну роботу Христини Сиволап «Давай не сьогодні». Кращою анімацією – «Острів» Микити Тимощука, музичним відео – «Визнання» Вероніки Зісельс, відеоартом – «Віра. Надія. Любов» Миколи Носка, а неігровою стрічкою – «Панорама» Юрія Шилова.

Про те, як формувалася програма кіноогляду і створювався «Золотий сук», де і коли можна буде подивитися фільми-переможці, а також про те, що стрічок про Майдан хоч і багато, але дивитися поки нічого, розповідає натхненник «СУК» Валерія Сочивець.

Скільки фільмів довелося переглянути, щоби сформувати конкурсну програму «Кіноогляду СУК: On/Оff» на «Гогольfest»?

Сумарно у всіх категоріях близько 200 робіт. Із них ми відібрали 55 стрічок, які увійшли до конкурсної програми «On» і 45 робіт для позаконкурсної програми «Off».

В основному це фільми з Києва? Чи багато було картин з інших міст?

Ми переглянули багато дійсно хороших фільмів із регіонів. Але більшість робіт була з Києва.

Чи активно глядачі брали участь у голосуванні за кращий фільм?

Так, глядачі не просто ставили свої оцінки фільмам, але й залишали на бланках якісь коментарі про ту чи іншу стрічку. Одні писали свої відгуки, інші – ставили сердечка... Багато глядачів поставилися до голосування дуже серйозно.

Хто автор ідеї вручати переможцям «Золотий сук»?

Це загальна ідея :) Ми всією командою часто обговорювали її кулуарно. Мені здається, тут відмінно спрацювала гра слів, адже в нашому випадку СУК – це абревіатура назви організації «Сучасне Українське Кіно», вийшло дуже символічно. Самі гілочки для призів збирали Никон із Настею десь у лісах Українки (Київщина). Вони ж їх потім і покривали золотою фарбою. А назви номінацій на дерев'яних підставках випалював наш друг звукорежисер Сергій Авдєєв.

Чи будуть окремим блоком показуватися переможці конкурсу?

Підбірка фільмів-переможців найближчим часом показуватися не буде, тому що серед цих стрічок є картини, які ще їздять по фестивалях. Не знаю, чи буде окремий альманах, але порізно з дозволу режисерів ми обов'язково покажемо ці роботи, можливо у складі інших альманахів.

У нас уже сформовано план показів на жовтень, із детальною інформацією про події можна ознайомитися на нашому сайті. Із найближчих заходів – показ альманаху «Чоловік і жінка» у Херсоні і нової програми у столичному Freud House. На середину жовтня заплановані покази в Сумах, Хмельницькому і на київському фестивалі «Східний експрес». 17 жовтня запрошую всіх у кінотеатр українського фільму «Ліра», де у нас відбудеться прем'єра нового документального альманаху «Портрети». 

На початку року в одному з інтерв'ю ти казала, що команда СУК складається з 14 осіб. Але з тих пір істотно виріс масштаб організації. Скільки сьогодні людей у вашій команді?

Близько двадцяти.

На показах СУК часто з'являються фільми, що так чи інакше зачіпають тему Євромайдану і війни на Сході. Таких картин багато. Чи немає в тебе почуття, що ця тема себе вже вичерпала і кінематографісти починають повторюватися, розповідаючи про ці події?

Не можу сказати, що в нашій програмі дуже багато фільмів, які висвітлюють революційні та воєнні події. А ті фільми, які ми показуємо, навряд чи можуть викликати у глядача почуття перенасиченості чи нудьги. Ми намагаємося відбирати і показувати цікаві, рефлексивні історії. Наприклад, два фільми з нашого нового документального альманаху «Портрети» також зачіпають цю тему.

Ми знову переживаємо події Євромайдану, та вже з головними героями фільмів. Кожен по-своєму колоритний і цікавий. У цих фільмах мало політики, але багато живого і близького кожному глядачеві.

У мене подібні і дуже приємні враження викликала документальна дилогія «Київ – Москва» Олени Хорєвої. Ми показували на «Гогольfest» обидві частини, і кожна збирала аншлаг. Це дуже цікава робота, створена на прикладі людей однакових професій, що проживають по різні сторони барикад, – у Києві та Москві. І на прикладі історій цих людей показуються події, що відбуваються у той час. Мене ця робота дуже вразила. Тому не можна сказати, що тема вичерпала себе. Хто шукає, той завжди знайде. 

Українське кіно все ще не має ідентифікації. У наших фільмів немає якихось відмінних рис, за якими можна було б із упевненістю сказати: «Ось ця картина була знята точно в Україні». Але в останні роки і кількість і якість наших стрічок істотно виросли. Чи з'являються у зв'язку з цим якісь відмінні риси в наших картинах?

В українських фільмах стало більше іронії і сатири. Раніше такого не спостерігалося. Наше кіно було більш тягучим. А тепер з'являється якийсь екшн.

Антон Філатов, UkrCinema, 2 жовтня 2015 року

21 лютого, четвер, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ КІНОРЕЖИСЕРА СЕРГІЯ ЛОСЄВА

22 лютого, п’ятниця, Синій зал Документальний фільм "Кенгір. Сорок днів свободи"

23 лютого, субота, Синій зал ТВОРЧА ЗУСТРІЧ З НАГОДИ 65-ЛІТТЯ ОЛЕКСАНДРА СПАРИНСЬКОГО