f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Микола Береза: «Важливо перестати розфарбовувати світ у чорне та біле»

04.10.2015

Актор Микола Береза про роботу у фільмі «Брати. Остання сповідь».

Катерина Сліпченко, Zaxid.net

В Україні триває прокат української картини Вікторії Трофіменко «Брати. Остання сповідь». За першими підсумками прокату (фільм вийшов на екрани 24 вересня) Львів став лідером по кількості глядачів.

У цьому немає нічого дивного, адже у фільмі знялися добре відомі львів’янам люди. Головну жіночу роль зіграла Наталія Половинка, акторка, співачка, засновниця та керівник львівського муніципального театрального центру «Слово і голос».

Одну з головних чоловічих ролей – брата Войтка у молодості – виконав актор, режисер і директор Львівського театру імені Леся Курбаса Микола Береза.

Роль «солоного брата», мисливця і винахідника, стала для Миколи Берези першою великою роллю у кіно, хоча на його рахунку – солідна фільмогафія.

До речі, його персонажа у зрілому віці зіграв художній керівник Тернопільського театру Олег Мосійчук. Після «Братів» Микола знявся у фільмах «Тіні незабутих предків» Любомира Левицького і «Креденс» Валентина Васяновича.

ZAXID.NET розпитав актора про те, якою для нього була робота у «Братах».

– Чи читали ви роман Торґні Ліндґрена «Джмелиний мед», перш ніж братися до роботи над роллю?

– Я роман читав. Але в мене є така досить дивна особливість. Тексти, з якими я не працюю на сцені, в мене швидко вивітрюються. Залишаються емоції чи враження. Так що я не «чіпався» за роман, коли тривала робота в кіно. Для мене головним був сценарій.

– Ви маєте певний досвід роботи у кіно. Чим робота саме над цим фільмом відрізнялась від інших картин?

– Насамперед, організацією праці. Було дуже незвично, що довкола працює величезна та професійна команда. Коли все робиться не «на коліні», а коли кожна сцена, кожний кадр вивіряються годинами.

Було дуже цікаво працювати з Вікторією Трофіменко, бо для неї фільм також був дебютом у великому кіно. Але в процесі роботи виявляється, що це людина, яка розрулює такі складні і  масштабні ситуації, що залишалоя лише дивуватись. Це давало бажання працювати з цим режисером, впрягатися із нею та тягнути лямку разом.

– Одну і ту ж роль ви грали разом із Олегом Мосійчуком. Чи узгоджували ви свою роботу із ним, виконавцем ролі старого Войтка? Звірялися у сприйняті персонажа чи існували автономно?

– Вікторія наполягала на якихось базових, важливих для неї моментах. Це було для нас основним. Крім того в спільній роботі нам дуже допомогла наша перша зустріч, перша читка. Ми за один день «пройшли» весь сценарій, поговорили, подискутували. Це відбувалося вже на знімальному майданчику. Мені здається, цей один день наведення різкості своє зробив. Але, звичайно, ми керувались тим, як наших героїв бачить режисер.

– Що у цьому фільмі, на вашу думку, є найважливішим сьогодні? Що він може дати глядачеві?

– Мені важко говорити про його цінність в цілому. Можу говорити з позицій свого персонажа. Ми дуже швидко в житті розпорошуємо своє творче начало. Маю на увазі, звичайно, не самодіяльність, а творчіть у будь-якому процесі, у будь-якій дії.

Ми забуваємо отримувати задоволення від того, що в будь-який момент життя можна бути причетним до його творення, а не просто спостерігачем чи виконавцем. Навіть тоді, коли здається, що дії призводять до чогось фатального, негативного, безвихідного.

Крім того важливо перестати розфарбовувати світ лише у чорне та біле, позитивне та негативне.

– Як досвід великого кіно вам допоміг (або не допоміг) у роботі в театрі?

– У перервах між зйомками я грав у театрі «Лісову пісню». Дуже чітко памятаю, що раптом зовсім інакше відчув театральний час, зміг інакше у ньому існувати. Ніби після кіно я почав вдесятеро більше встигати у певний відрізок часу на сцені. Починаєш працювати тоншими мазками. Адже специфіка кіношної природи в тому, що кожен кадр будуєтся на нюансах, на крупних планах.

У театрі звичніше пропрацьовувати великі шматки ролі. А тут таке враження, що викладаєш картинку дрібним бісером. Тоді я подумав: потрібно, щоб усі актори нашого театру більше знімались. Після кіно відчувається міцність, впевненість. Впевненість не у сенсі бахвальства, а така, ніби ти обростаєш мязами.

Але то все стосується лише роботи у доброму кіно, звичайно. Коли йдеться, як у випадку з «Братами» про творчість.

Катерина Сліпченко, Zaxid.net, 29 вересня 2015 року

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»