f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Олександр Сокуров: Ми зобов'язані бути делікатними до України

07.09.2015

У бесіді з DW відомий російський кінорежисер розповів, чому його новий фільм не покажуть у Росії, і пояснив, чому почалася "велика війна з Україною".

2011 року фільм Олександра Сокурова "Фауст" отримав "Золотого Лева" Венеційського кінофестивалю. Цього року режисер бере участь у конкурсі з фільмом "Франкофонія" – документально-ігровою стрічкою про те, як француз, директор Лувру, і німець, якого прислали наглядати за музеєм із нацистської Німеччини, роблять те, чого не очікують від них їхні режими: вони рятують колекцію Лувра.

Кореспондент DW Анастасія Буцко зустрілася з Олександром Сокуровим у Санкт-Петербурзі.

DW: Олександре Миколаєвичу, Ви сказали, що з тривогою очікуєте реакції на "Франкофонію" у Росії. Чому? Тому що Німеччина не постає в цьому фільмі в чистому образі ворога?

Олександр Сокуров: Чесно кажучи, я вже не відчуваю тривоги з цього приводу, оскільки більш ніж упевнений, що фільм цей в Росії показувати не будуть. Відбувається настільки серйозна політична обробка населення, що твори, у яких немає агресивного політичного контексту, населенню нецікаві взагалі.

Що стосується Німеччини, то це єдина країна, яка в змозі настільки змінюватися і при цьому не набувати у результаті цих змін радикальний і агресивний, занадто динамічний для цивілізації темп. І це єдина країна на європейському континенті, яка уміє робити висновки з історії.

Ви сказали, що багато чого дізналися про устрій нацистського режиму, що вас здивувало...

Ну, наприклад, для мене стало несподіванкою, що при формуванні тієї частини військ, які були введені на територію Франції, в офіцерському складі було повно людей, які чудово знали французьку мову і французьку культуру і входили туди не ворогами, а виконуючи якусь військову повинність. Власне, фільм про те, що гуманітарні інтереси вище інтересів політичних.

Ви якось зауважили, що шанси на "олюднення" російської політики мінімальні. Боюся, що до цього часу шанси не зросли. Що має статися, щоб люди, ще раз процитую вас, перестали "приводити до влади латентних або вже справжніх мерзотників"?

Все залежить від рівня цивілізованості суспільства і народу. Ми страждаємо від того, що рівень цивілізованості народу в найширшому сенсі цього слова дуже низький. Надій на те, щоб освіта і освіченість відігравали певну роль при формуванні образу народу і нації, дуже мало. А якщо врахувати, що в Росії йде жорстока політична боротьба...

Між ким і ким?

Між правлячою елітою і частиною освічених та інтелектуальних людей, які не згодні з тим, що відбувається. Але таких людей дуже мало. І коло їх не розширюється, оскільки культурний рівень молоді вкрай низький. Він і в Німеччині не надто високий, як мені здалося. Мало хто взагалі з молоді читав Гете. Для мене як для людини, яка виросла на німецькій літературі та культурі, це немислимо. Поріжте мене на шматки, відірвіть мені голову, – вона все одно щось буде згадувати про Німеччину.

Режисера Олега Сенцова засудили до 20 років суворого режиму. Ви – один з небагатьох діячів культури, хто висловився вголос з даного приводу.

Серед моїх колег-кінорежисерів багато хто приєднався до цих протестів. Але ми прекрасно розуміємо, що, по-перше, ми захищали не кінематографіста Сенцова, а молодого чоловіка, який здійснював політичні дії. Як режисер він ще не сформувався. Зараз його ім'я в політичному сенсі стоїть багато вище, ніж його професійні та інші вміння. Ми чудово розуміємо, що це абсолютно політична колізія і проблема одного дзвінка.

Вам здається, що цей дзвінок може відбутися?

Я впевнений, що зрештою Сенцов не сидітиме ці двадцять років. Можливо, в його звільненні відіграють якусь роль і наші протести, офіційні та неофіційні.

В інтернеті великою популярністю користується ролик, де ви в інтерв'ю 2008 передбачаєте "велику війну з Україною". Вас навіть проголосили "російським Нострадамусом". Що вам дало таку впевненість?

У мене не було жодних сумнівів, що це буде саме так. Це зріло, в першу чергу, всередині українського народу. Російські політики чіплялися за Україну як могли: за будь-яку ціну продавали цей нещасний газ, давали будь-які кредити. Але українська сторона цього не потребувала. Я завжди і усюди багато років бачив роздратовані реакції моїх українських колег і громадян цієї країни щодо сусідства з Росією як такого. Вони мені дуже часто говорили: "Нам набридла ваша російська експансія, набридло сусідство з Росією. Ми втомилися від вас!"

Знаючи українську історію, можна це зрозуміти.

Ну, будь ласка! Але я відповідав: "А вам що: Господь приготував іншого сусіда? Вам треба вдосконалювати свою власну культуру, структуру своєї держави і приводити до влади розумних політиків. Тоді у вас будуть шанси побудувати свою країну!"

Але, звичайно, Україні це зробити складно, адже в Росії існує абсолютно абсурдна ідея, що росіяни й українці – це один народ. Російська настирливість і дурість тут демонструються дуже яскраво.

Уявіть собі, що у вас є сусіди і ви раптом починаєте оголошувати цих сусідів своїми братом та сестрою. "З якого дива? – кажуть сусіди. – Ми просто сусіди!" – "Ні! Ми живемо тридцять років поруч, ми вже родичі, брат і сестра!" Це просто абсурд, політичний несмак зрештою. Треба на культуру дивитися: культури різні, і вони розвиваються по-різному. Ми зобов'язані бути делікатними до України. Україна – це інша держава.

Церква теж активно заходить на територію, яка не є споконвічно церковною. На вашій роботі ви це відчуваєте?

Я – ні, але, на превеликий жаль, релігія є тим ґрунтом, на якому розвивається усілякий екстремізм і тероризм. Припинення зусиль держав зі світськості – це великий злочин політиків. Злочином російських політиків є також те, що вони використовують для своїх цілей православну церкву. А православна церква хвора на свої давні хвороби. Вона не уявляє собі життя поза бюрократією: державних грошей, субсидій, автомобілів, держохорони і так далі. Вона весь час намагається обслуговувати державу і управляти країною.

Анастасія Буцко, DW, 7 вересня 2015 року 

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»