f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

В'ячеслав Кириленко: «Ми постійно бачили фсбшників на екранах і не помітили, як з віртуальних вони перетворились на реальних»

23.07.2015

У розлогому інтерв'ю виданню LB.ua віце-прем'єр-міністр, міністр культури В'ячеслав Кириленко розповів про свою діяльність з реформування галузі культури. Подаємо фрагменти інтерв'ю, присвячені питанням кінореформ, популяризації українського мистецтва у світі та фінансування культури.

Соня Кошкіна, Дарія Бадьйор, LB.ua

Новий закон по кіно треба дотискати, не чекаючи на інші. І ми дотиснемо

– Другий напрямок (діяльності Міністерства. – НСКУ) – це підтримка кіно. Ми провели величезну кількість зібрань з телевізійниками і кіношниками. Є вже готовий законопроект про підтримку вітчизняної кінематографії. Ми відійшли від концепції спецзбору на кіно, яка пропонувалась раніше. Це франко-польска модель, яка добре працює в цих країнах, але викликала супротив у нас – за умови економічної кризи і звуження рекламного ринку ніхто не хоче платити зайві кошти: ані телевізійники, ані провайдери, ані кінодистриб’ютори. Новий законопроект передбачає спеціальні преференції для продюсерів, особливо для крупних іноземних, для акторів, які беруть участь у спільних проектах, а також передбачає частину додаткових надходжень від акцизів і лотерей на користь українського кіно. Останнє має бути закріплене в програмних законах, а потім, я сподіваюсь, до кінця року загальний закон про підтримку українського кіно буде прийнятий в парламенті.

Так українське кіно отримає потужне додаткове джерело фінансування, окрім коштів державного бюджету. Особливо це стосується телесеріалів – швидкого продукту, який має з’явитись якомога швидше, з огляду на ухвалений закон про заборону російського мілітарного і-не-тільки-кінопродукту.

Д.Б.: На прес-конференціі “Молодості” ваш заступник, Ростислав Карандєєв сказав про ймовірне створення Інституту кіно. Чи не могли б ви розшифрувати, що це означає – реформування Держкіно, чи створення додаткової структури?

– Це загальна ідея, яка поки що не має реального наповнення. Спочатку треба забезпечити додаткові джерела фінансування кіновиробництва, а тоді вже думати про необхідні зміни в управлінні цим процесом.

Д.Б.: В професійному середовищі триває дискусія з приводу того, чи варто створювати окремі фонди – наприклад, під кіно, чи один загальний Фонд культури для всіх. Ви прихильник якої позиції?

– В плані реформування своєї сфери кіношники йдуть попереду, тому в них є ідея створення фонду. Вони вже думають над тим, якою буде наглядова рада, які проекти будуть туди подаватись і так далі. Паралельно є інша ідея – створити фонд культури як такий. Припустимо, туди будуть поступати відрахування від державної лотереї, а вже комісія в фонді, яка буде складатись з представників громадськості, визначить, на що ці кошти підуть – на художні виставки, на театральні постановки, на образотворче мистецтво і т.д.

Якщо ми швидше приймемо закон про кіно, то фонд буде працювати у них. Це питання, яке має не лише мистецьке значення, а й значення з точку зору нацбезпеки.

Ми повинні нарешті побачити на екранах своє життя. Якщо раніше ми постійно бачили російських міліціонерів і фсбшників, то й не помітили, як вони з віртуальних перетворились на реальних – в Криму і на Донбасі.

Тому тут кіно треба буквально дотискати, не чекаючи на інших. І ми дотиснемо.

С.К.: Ми багато писали про те, що одна з причин анексії Криму та війни – це відсутність культурної політики держави протягом багатьох років.

– Я про це теж багато говорив і вносив багато конкретних законопроектів, але ж в нас була інша парадигма. “О чем вы говорите? Это же наши соседи. Никогда между нами не будет никаких столкновений”. А вийшло так, про що ми попереджали. Це означає, що те, що у людини в голові і серці, – набагато важливіше і сильніше, ніж те, що відбувається в економіці, в банках і т. д.

Щоб Україна зрезонувала в Європі, треба, щоб європейці зацікавились нами тут

– Четвертий пріорітет (діяльності Міністерства. – НСКУ) – Український інститут чи Інститут Тараса Шевченка (є два варіанти назви). Теж активно дебатується в громадських колах. Ідея полягає в тому, щоб об’єднати зусилля всіх, хто відповідальний за просування української культури за кордоном, – і громадськості, і культурних діячів, і міністерств. Ця ідея багато разів висувалась і багато разів “успішно” гинула. Зараз підхід такий: Мінкульт разом з МЗС створює Український інститут, фінансування його має бути з бюджету, з приватних коштів та за рахунок грантів. Тобто, тут змішане фінансування і тристороннє управління: уряд, громадськість і культурні діячі. Проект Інституту презентований нами на круглому столі. В МЗС, правда, трохи відрізняється бачення такого Інституту.

Д.Б.: Чим воно відрізняється?

– Я думаю, тут просто міжвідомчі амбіції: хто має бути головним в цьому процесі – МЗС чи Мінкультури? Але перетягування канату не буде. Я думаю, що уряд ухвалить консолідоване рішення і до кінця року Інститут буде створений.

Зараз я звернувся до культурних діячів, щоб вони запропонували перші проекти, які можна буде профінансувати бюджетним коштом, і які би популяризували українську культуру за кордоном.

С.К.: Який пріорітетний напрямок? Це ж все-таки Європа, не Австралія?

– В моєму розумінні, спочатку ми б мали створити щось разом з європейцями тут, в Україні, домогтися успішності цих проектів і після того мотивувати самих європейців просувати ці проекти за кордоном. Тому що зараз не так просто потрапити з українською виставкою, чи постановкою в насичений графік десь в Лондоні чи Парижі. Щоб Україна зрезонувала там, треба, щоб вони зацікавились нами тут, в процесі створення спільного проекту.

С.К.: Це свого роду культурна дипломатія, побудова горизонтальних зв’язків?

– Так. Це слово багато разів вживалося, але тепер треба створити структуру, яка буде працювати в цьому напрямку. Після презентації проекту Українського Інститутут я створив робочу групу, яка має займатись його доробкою, і мене поки що не влаштовують темпи її роботи.

Д.Б.: Хто увійшов до її складу?

– Представники департаментів Мінкульту, Міносвіти, МЗС, Міністерства інформполітики. Але інерція, з якою відбувається обговорення Інституту, показує, що направді людям байдуже. Тому надалі в робочу групу будуть делеговані заступники міністрів – ті, хто дійсно можуть приймати рішення по темі і потім контролювати їх виконання.

Д.Б.: Але чи зможуть чиновники генерувати свіжі ідеї? Вони просто будуть ходити по колу.

– Для цього треба долучити громадськість та культурних діячів, які будуть пропонувати свої ідеї.

Д.Б.: Наразі функції популяризації української культури формально виконуються – при посольствах України за кордоном існують культурні центри, але вони працюють неефективно. Чи відбувся взагалі аудит ресурсів як МЗС, так і Міністерства культури в цьому напрямку? І взагалі, яка ваша думка, чи є в Міністерстві щось, що працює неефективно?

– Давати оцінку МЗС мені буде не зовім коректно. Але більшість тих, хто спостерігає за цим процесом, визнає необхідність створення нової консолідованої структури на кшталт Українського інституту. Наші культурні центри за кордоном фінансуються не дуже добре і тому виконують свої функції лише номінально. А в Мінкульту взагалі немає жодних установ за кордоном. Тобто, має бути створена міжвідомча структура, яка під контролем громадськості, через наглядову раду і конкурсний відбір керівника, буде представляти українську культуру за кордоном, враховуючи бачення і можливості Мінкульту, МЗС, Мінінформполітики, Міносвіти, Мінмолоді та інших зацікавлених міністерств. Але при цьому її рішення повинні, враховуючи позицію держави, мати самостійний характер. Держава може бути і повинна бути співзасновником. Така моя позиція.

П’ятий пріорітет – Creative Europe, програма східного партнерства ЄС, яка дозволить українським проектам претендувати на отримання фінансування у Євросоюзі.

Д.Б.: Поясніть, будь ласка, нашим читачам, в чому полягає алгоритм вступу до Creative Europe і чому цей процес так довго триває.

– По-перше, затягується сплата першого внеску, тому що наразі ми не можемо взяти на себе фінансові зобов’язання, які були передбачені раніше. А раніше було передбачено, що нам роблять знижку перший рік, а потім ми сплачуємо внески у повному обсязі.

Д.Б.: Про яку суму йдеться?

– Зараз розмір першого внеску складає один євро, а в наступні роки він буде визначатись перед початком кожного нового року, з огляду на фінансово-економічну ситуацію в країні. Принаймні, це моє бачення, яке підтримане на цьому етапі європейцями.

Після того, як Україна вступить до Creative Europe, треба буде створити Національне бюро, куди митці зможуть подавати свої проекти на отримання фінансування з ЄС. Хто буде керувати цим бюро – окреме складне питання, має відбутись відкритий публічний конкурс, без втручання держави і Міністерства культури зокрема. Хто виграє цей конкурс, той візьме на себе відповідальність з організації роботи бюро, тому що у випадку, якщо українські проекти, подані на розгляд Creative Europe будуть якісні, ми отримаємо сотні тисяч євро фінансування.

Д.Б.: Кому це бюро буде підпорядковуватись?

– Воно буде незалежним.

Д.Б.: А хто буде нести відповідальність за проведення конкурсів проектів?

– Це буде передбачено в угоді. Конкурси буде проводити програма Східного партнерства ЄС. Ми будемо брати лише організаційну участь, але не впливатимемо ані на призначення, ані на результати конкурсів.

Ми маємо вийти на те, щоб в культурі домінували альтернативні джерела фінансування

С.К.: Раніше культура фінансувалась за залишковим принципом. Зараз такого немає? Ви не відчуваєте, що культура не є пріорітетом державної політики?

– Всі найбільш важливі питання, які я виносив на розгляд уряду, діставали підтримку. Кожне серйозне рішення дискутується на засіданні Кабміну.

Коли я прийшов в Мінкульт, потрапив у розпал бюджетного процесу. Ви знаєте, в тодішнього Міністерства фінансів була ідея передати всі заклади культури на баланс місцевих бюджетів, який, станом на тоді, був нульовий. Таким чином їх би просто кинули напризволяще. В зв’язку з цим бюджет Мінкульту складав 600 млн гривень – це практично нуль, і міністерство точно можна було б розпускати за непотрібністю.

Мені вдалося повернути фінансування закладів культури до Мінкульту і забезпечити фінансування інших програм, які вже були, по факту, скасовані. Зараз бюджет Мінкульту – 2,3 млрд гривень.

Але ключове протиріччя для культури в чому? В тому, що культура – це постійний реціпієнт бюджетних коштів.

Разом з тим, політика уряду полягає в тому, що кожен повинен знаходити власні ресурси і завдяки ним фінансувати свою сферу, виходити на позитивний результат і успіх.

Але в цьому випадку, відходячи від збільшення бюджетного фінансування, ми повинні запропонувати альтернативні джерела. А це, як не крути, – або спецзбори, або цільові надходження, або податкові преференції. Податкові преференції – це те, що повністю не співпадає з політикою уряду, ми зараз відходимо від них. Але в культурі дещо збереглося – ще на рік подовжили податкові пільги в кінематографі та в книговидавництві.

Це ми зараз гасимо пожежі, які нам дістались: ми збільшили бюджет, зберегли нацзаклади, збільшили надходження від оренди до державних кіностудій, вирішимо питання щодо орендних стосунків між комунальними і державними музеями і заповідниками. Але все це тактичні кроки. В подальшому ми маємо вийти на те, щоб альтернативні джерела фінансування домінували в культурі. Можливо, це буде стосуватись і питання реформи Міністерства культури, яка полягатиме в тому, що у віданні Мінкульту залишиться оновлена сфера охорони культурної спадщини, а мистецькі, креативні проекти будуть у віданні спеціально створеної, припустімо, агенції чи фонду.

С.К.: І останнє питання. Вам не здається, що політична площина, в якій ви зараз знаходитесь, ментально не готова до змін, в тому числі і в культурі?

– Все-таки зараз новий парламент, і в ньому дуже багато кардинально нових людей. Я вважаю, що ці політики здатні зрозуміти логіку подій і логіку змін, які назріли в культурі та в країні загалом. Навіть старий парламент прийняв закон про люстрацію. А новий проголосував за декілька проривних законопроектів. Я думаю, якщо провести публічну дискусію, ми проведемо і новий закон про охорону культурної спадщини, і новий закон про кіно, і ратифікуємо Creative Europe.

Соня Кошкіна, Дарія Бадьйор, LB.ua, 22 липня 2015 року