f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Олесь Янчук: Щоб реанімувати кіностудію Довженка, потрібно 130 мільйонів гривень

22.06.2015

Колись Національна кіностудія художніх фільмів імені О.П. Довженка була справжньою перлиною не лише українського, але й світового кіно. Тут творили справжні метри кіномистецтва – Сергій Параджанов, Леонід Биков, Микола Екк, Юрій Іллєнко та інші. В арсеналі кіностудії – п’ять павільйонів, сотні тисяч костюмів, автопарк.

Утім, нині кіностудія переживає не найкращі часи й живе в очікуванні свого відродження. Про те, чому вона почала занепадати, та яким чином можна дати їй друге життя, Радіо Свобода поспілкувалося із генеральним директором кіностудії Олесем Янчуком.

Ганна Іванова, Радіо Свобода

– У якому стані нині перебуває кіностудія ім. Довженка?

– Я на кіностудії працюю як кінорежисер 30 років. В минулому році надійшла пропозиція очолити студію. Я погодився, тому що мені хотілося врятувати студію, тому що вона опинилися у критичному стані, фактично.

​Мій колега, відомий кінорежисер, сказав, що бачив в одному «високому кабінеті» документи, за якими студія підлягає приватизації, оскільки є нерентабельною. Потім виникли б документи, що будинки кіностудії старі, вони 1928 року, ремонту не підлягають. І, фактично, я знаю, що був план забудови кіностудії елітним мікрорайоном: тут прекрасна паркова зона, поруч є Пушкінський парк, у центрі міста, прекрасна транспортна розв’язка. Утім, Майдан гідності перебив злочинні плани. І я хотів би, щоб студія повернулася до того стану, в якому вона жила раніше, коли знімалося 12 повнометражних художніх фільмів і 18-20 телевізійних серій на рік.

Утім, за відсутності державної політики щодо національного кінематографу, студія була поза увагою держави. Адже ми є державним підприємством, ми маємо статус національної кіностудії. У нас є повна інфраструктура ­– ми маємо 5 павільйонів (один з них найбільший в Європі), понад 100 тисяч костюмів різних епох у хорошу стані, ми маємо 1200 одиниць зброї, від козацької шаблі до сучасної, ми маємо навіть діючий танк. Але студія не має замовлень від держави.

Нас поставили чомусь в однакові умови з приватними продюсерами, і ми повинні подаватися на конкурс. Хоча у нас є повна інфраструктура, і ми повинні створювати сьогодні соціально-важливі проекти. Це можуть бути фільми, яких так чекає наш народ. Нашого українського кіно дуже мало, тому його так мало і на екрані. Вийшла заборона на низку російських фільмів, але ж нам треба нарощувати своє кіно. Заборонили, то заборонили, але немає відповідних умов, щоб ми створювали багато більше фільмів.

 Разом із співробітниками кіностудії Ви розробили план модернізації, яка його доля?

– Так, але для цього потрібні кошти. Я надав цей план нашому Міністреству культури. Утім, заступник міністра мені сказав, що грошей немає.

Є ще другий варіант – шукати інвесторів, але сьогодні складні часи для цього теж. Інфляція, йде війна. Відтак, зараз не найкращий час для пошуків інвесторів.

Просто я вважаю, що потрібно більше уваги приділяти українському національному кіно. У нас була одна нарада урядова, під час якої я запропонував ввести піввідсотка збору з продажів, наприклад, алкоголю та тютюну, на український кінематограф. Я не думаю, що люди будуть проти платити. І цих грошей, я думаю, вистачило б, щоб відродити наше кіно. Тому що нам потрібно більше коштів, щоб в Україні з’явилося багато фільмів, яких так чекає наш народ.

 В середньому, скільки може коштувати зйомка одного кінофільму?

– З кожним роком знімати кіно стає дорожче й дорожче. Якщо це сучасна картина, то це коштуватиме приблизно 8-10 мільйонів гривень. Якщо це історична картина, то це може бути і 40, і 50 мільйонів.

Але ж ці фільми потрібні. Кінематограф – це ж не просто мистецтво, це потужна зброя ідеологічна. Ми ж бачимо результат: кіно у сьогоднішніх подіях зіграло теж важливу роль. Якби ми мали свій кінематограф, можливо, тоді б і не виникли оті конфлікти.

 Коли востаннє кіностудія випустила стрічку власного виробництва?

– Нині у нас в запуску є дві картини. В одній кіностудія виступає головним продюсером. Це фільм режисера Віктора Греся «Судний день». Другій картині з назвою «На краю безодні» кіностудія надає послуги режисера Володимира Савельєва.

Але ми можемо робити більше. Ще попередньому керівництву ми разом з іншими режисерами написали листа про те, що кіностудія з повною інфраструктурою повинна мати квотне фінансування. Нас не потрібно ставити у чергу з приватними продюсерами і вигравати так звані конкурси. Бо у цій раді кожен лобіює якісь свої інтереси.

Очевидно, що тоді ми повністю відповідатимемо за результат і якість картини, але ситуація якось мляво розгортається. Навіть з тією ж самою модернізацією. Ми конкретно зробили пропозицію, надали кошторис. За курсом долара у 16 гривень ми нарахували тоді трошки більше, ніж 130 мільйонів, щоб студію реанімувати, дати сюди нове обладнання, зробити відповідні ремонти, тоді студія може повноцінно виконувати ті чи інші проекти.

 Коли і чому кіностудія почала занепадати?

– У радянські часи кіно було ідеологічною зброєю, відповідно, до нього була певна увага держави. Якщо ми говоримо про комерційне кіно, наприклад, американське, у США навіть немає Міністерства культури, воно там не потрібне, але фільми їхні дивиться цілий світ. Потужні американські кінокомпанії мають не тільки компанію, вони ще мають мережу кінотеатрів в усьому світі. Це кіно рентабельне, і воно приносить прибутки.

Якщо ми говоримо про європейське кіно, у тій же Франції, Італії є дотації від держави, і дуже серйозні. Якщо я не помиляюся, то Франція на рік виділяє більше, ніж 500 мільйонів євро. У нас в цьому році дали близько 70 мільйонів гривень. В Україні, очевидно, дешевше знімати, ніж у Франції, але не набагато, тому що усе за світовими цінами. Хіба що гонорари акторів не такі великі, як за кордоном. Ми від держави не отримуємо і цента.

Хоча, я дам Вам приклад. Минулого року Міністерство культури перерахувало нам 231 тисячу гривень боргу за фільм-дебют «Віолончель», який знімався ще у 2013 році. Утім, податків різних ми заплатили у минулому році 7 мільйонів 800 тисяч. Це від тих послуг, які студія надавала, в першу чергу, тим же телевізійним каналам, які інколи використовують наші павільйони, наші костюми, транспорт.

 Тобто занепад розпочався із розпадом Радянського Союзу?

– Колись наш другий президент Леонід Кучма сказав, що наша національна ідея не спрацювала. Я вважаю, що сьогодні вона спрацювала дуже сильно, і кожен день вона стає потужнішою. Я уже казав, що наш кінематограф – другий фронт сьогодні. Йому потрібно приділяти велику увагу.

 У такому випадку, що Вам кажуть в уряді, зокрема, у самому Міністерстві культури?

– Дивіться, враховуючи, що у нас справді старі забудови, у нас протікають дахи на деяких ділянках, минулого року ми просили два мільйони гривень на ремонт цих дахів. Ми ж, врешті, державна установа, і держва повинна нас підтримувати. Закінчилося це тим, що 29 чи 30 грудня зателефонували з казначейства і сказали, що дадуть нам ці два мільйони, але «ви нам одразу дайте акти виконаних робіт». Вибачте, але ж я не хочу бути притягненим до криміналу. Ми повинні відремонтувати ці дахи, а потім дати акти. Ви нам не давали гроші цілий рік, зараз у вас кінець фінансового року, якісь гроші з’явилися, ви нам даєте два мільйони – але дайте одразу акти...

Вибачте, але я дію за чинним законодавством. Просто треба вилікувати оцю короткозорість з боку влади до цієї проблеми. Зараз деякі канали самотужки знімають серіали.

 Чи зверталися вони до Вас із пропозиціями про співробітництво?

– Ми мали розмови з деякими каналами. У них ще залишилася минула позиція – купувати дешевше, аніж вкладати кошти і його знімати. Ми бачили деякі результати. Вони нагадують мені аматорський рівень. Я не думаю, що нам таке кіно потрібне.

 Яким тоді мусить бути українське кіно?

– Я думаю, що воно повинно бути різним. Найдовше живуть історичні фільми. Це є джерело інформації, люди цікавляться історією. Подивившися якийсь подібний фільм, ми можемо відкрити для себе певний період цієї історії.

Але я також вважаю, що нам дуже потрібні комедії. У нас зараз дуже складне життя: ми вмикаємо телевізор і чуємо трагічні новини про бойові дії, як гинуть наші хлопці молоді, красиві, або батьки маленьких діточок. Тому нам потрібне різне кіно. А ми вмикаємо телевізор і що ми там бачимо? Якщо там показують український фільм, то це уже подія.

 Чи є в Україні достойні автори, режисери, сценаристи, які могли б знімати таке кіно?

– У нас є дуже потужний потенціал. У нашому театральному університеті є кінофакультет. Я бачив багато робіт молодих режисерів, операторів-дипломників. Є цікаві роботи, але ж потім ці молоді люди десь розбігаються. Вони б могли сюди прийти, якби тут була робота, але її немає, і так не повинно бути. Треба усе зрушити з місця. І не може бути так, що у нас війна – грошей немає. Кіно – це другий фронт. Буде українське кіно – буде тоді і українська позиція, і українська свідомість.

Ганна Іванова, Радіо Свобода, 19 червня 2015 року

10 грудня, понеділок, Червоний зал

10 грудня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД» (І серія)

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»