f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Нана Джорджадзе: Закохатися в Одесу і зняти кіно

05.06.2015

5 червня, о 23:30 в ефірі телеканалу «Інтер» відбудеться телевізійна прем’єра російсько-української драматичної комедії «Моя русалка, моя Лореляй» (із повтором стрічки 6 червня, о 3:00).

Подаємо інтерв’ю режисера стрічки Нани Джорджадзе про її фільм, про спільну роботу з Олегом Скрипкою та про вміння побачити колір у чорно-білому кіно.

Надія Заварова, Cultprostir

Про сценарій

Автор сценарію Дінара Сеідова була другом моєї молодості, ми познайомилися років в 20, одразу подружилися, і Діна була моєю дуже близькою подругою. Потім Діна з родиною емігрувала до Америки, зв'язок майже перервався. І одного разу, зовсім випадково, продюсер запропонував мені прочитати сценарій. Імені автора я не знала, прочитала манускрипт, побачила, що історію написала Діна, подзвонила їй і просто-таки закричала в слухавку: «Дінуля! Прочитала твій сценарій, буду знімати!» Так абсолютно випадково старі друзі опинилися у творчому тандемі. Діна всебічно обдарована, дуже тонка, близька мені за духом людина і хороший сценарист. У нас схоже ставлення до матеріалу. Все це я відчула, прочитавши перші ж сторінки сценарію. У мене відразу склався образ цієї смішної, а насправді − дуже драматичної, часом навіть трагічної історії, я моментально відчула середовище, в якому все відбувається, наївність, легкість, смуток і велику радість першої, наївною, романтичної любові, спогади про яку завжди живуть в душі.

Про зйомки в Одесі

Одного разу я приїхала до Одеси на кінофестиваль і просто закохалася в місто. «Я обов'язково повинна тут знімати!», − подумала я тоді. І ось рівно через рік мені випала щаслива нагода. Я знайшла виразну натуру в Одесі, моєму улюбленому місті. Там я знайшла чудові обличчя і прекрасних персонажів. Мені було дуже радісно, ​​легко і комфортно існувати з цієї знімальною групою, в цьому місті, з людьми, повними гумору, ентузіазму, надзвичайно творчими, дуже хорошими професіоналами. Ми приїхали такою грузинською командою: режисер, оператор, художник-постановник, лінійний продюсер. І відразу всі ми абсолютно органічно влилися в одеську знімальну групу і стали справжньою сім'єю. Для мене дуже важливо, коли група стає сім'єю. В останній знімальний день ми знімали сцену озвучання, і як же нам було затишно на Одеській кіностудії: в кадр в цій сцені потрапили наші звукооператори, монтажери, асистенти, всі-всі були в кадрі. Музиканти по-справжньому імпровізували, потім я з великою радістю монтувала цю сцену. Я взагалі дуже люблю імпровізувати на майданчику. Знімальна група і актори «Моєї русалки» подарували мені можливість імпровізувати, а це завжди щастя для режисера.

Про акторську імпровізацію

Я не даю читати сценарій акторам до зйомок − ні до чого їм це, нехай, опинившись перед камерою, працюють відразу, в запропонованих обставинах. Це найцікавіше. У перші знімальні дні буває важко, тому що ми з акторами повинні притертися, зрозуміти один одного. Я не люблю репетирувати, і відразу заводжу акторів у кадр. Звичайно, вони нервують, але після другого-третього дубля вже почуваються комфортно, і ми разом починаємо спільну гру. Якщо зйомка не перетворюється на легку, красиву гру, де всі учасники почувають себе комфортно, якщо знімальна група не отримує задоволення від роботи, то в результаті нічого не вийде, тому я завжди намагаюся створити на майданчику легку, веселу атмосферу. Робота повинна бути всім у радість, тому жарт і посмішка − ось чого має бути вдосталь на майданчику. Тоді ти не відчуваєш ані втоми, ані часу, а просто працюєш. Якщо я бачу, що акторові дискомфортно, намагаюся заспокоїти його і ввести в потрібний стан. Мені дуже добре працюється з моїм оператором, моїм сином, Михайлом Квірікадзе. Разом ми зняли вже шість фільмів. Він розуміє мене з півслова, і мені дуже подобається його жива, органічна, природна камера, яка багато в чому творить атмосферу фільму. Для зйомок я збираю команду друзів, і разом з ними проводжу на знімальному майданчику прекрасний час. Ніхто не знає, як я нервую перед кожною зйомкою, а тим більше − перед переглядом. Перед кожним переглядом я вмираю, але намагаюся, щоб ніхто цього не помітив.

Про межі свободи

Звичайно, я не даю акторам повну свободу, таку волю вольну, межі завжди є, але я намагаюся дати їм відчуття свободи. Наприклад, ми знімаємо щось, а на другому дублі я кажу: «Це було чудово, а тепер давайте спробуємо зробити це в іншому ключі». Так поступово актор приходить до того, що мені, власне, від нього потрібно в конкретній сцені. Моє завдання − домогтися від актора того, чого хочу, але так делікатно, щоб він думав, ніби сам дійшов до цього, щоб він відчував себе вільним. Ось, наприклад, Олег Скрипка − дуже творча, артистична людина. У перший день, як і всі актори, які не читали до цього сценарій, Олег відчував себе трохи не в своїй тарілці, але потім швидко і з задоволенням увійшов у роль і відразу вловив характер персонажа, відразу зрозумів, наприклад, чому я йому підібрала саме такий костюм, щоб штани були трохи гармошкою. Олегу вдалося створити тонкий, зворушливий образ − саме такий, як мені хотілося.

Про втечу з власних переглядів

Я ніколи не залишаюся на переглядах власних фільмів. Завжди йду. На екрані я бачу тільки недоліки у своїй роботі і від цього божеволію, тому завжди збігаю зі своїх показів. Фільм я знімаю для своїх друзів − вони і є моя публіка: знайомі і незнайомі, розкидані по всьому світу, живі і ті, які вже пішли від нас. Завжди подумки звертаюся до них і думаю, як би вони поставилися до картини або до епізоду. Звичайно, я сподіваюся, що фільм подивляться і полюблять багато глядачів. Але насправді знімаю для своїх друзів, коханих людей, чиєю думкою дуже дорожу.

Про роботу зі студентами

Зараз я дні і ночі проводжу в монтажній. У мене скоро прем'єра, тому в даний період я не викладаю. Робота зі студентами − заняття цілодобове. Навчальний процес триває весь час − і в аудиторії, і на вулиці, і за чаєм. Ми стаємо друзями, у яких на спілкування один з одним іде весь час, тому, коли я знімаю, від викладання доводиться відмовлятися.

Про професію

Людина, яка приходить працювати в кіно, повинна розуміти, що це не фестивальне життя з червоними доріжками та зірками. Кінорежисер − це спосіб життя. Тільки розуміючи це, можна працювати в професії. Кінорежисура − цілодобова робота. Якщо хтось не готовий до такої самовіддачі, нехай краще шукає себе в інших професіях.

Про чорно-біле кіно

Чорно-біле кіно − це все-таки вищий пілотаж − і для того, хто його знімає, і для того, хто його дивиться. Щоб відчути, зрозуміти і побачити в чорно-білому кіно колір, потрібна уява, яку розвинути можна тільки читанням. Людина, яка читає, подорожує по всьому світу, по долях, по ситуаціях, а сучасний глядач часто не читає і привчений в кіно до зовсім готової картинки, для якої йому не потрібна уява, адже кадр просто інформує його. Сучасний глядач, на жаль, не спостерігає за життям, він − не споглядач, а споживач. А уява ж обов'язково має працювати, людина повинна читати і мати смак до поезії, відчувати, що поезія − це політ. І тільки тоді вона зрозуміє маленького принца, який 18 раз переставляв свій стільчик, щоб стежити за заходом сонця. З самого дитинства потрібно читати, і тоді почнеться твоя довга, захоплююча подорож світом, і гра уяви стане невід'ємною частиною твого єства, твого життя.

Надія Заварова, Cultprostir, 23 квітня 2015 року