f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Майкл Стюарт: «Як продюсер я б з радістю попрацював з Олександром Довженком»

02.06.2015

16-17 травня в Лондоні глядачам було представлено програму Documenting Ukraine, укладену з найкращих українських документальних фільмів різних років. Cultprostir зустрівся з директором фестивалю Open City Docs Майклом Стюартом, який спільно з колегами з Docudays UA сформував програму лондонських показів. 

Надія Заварова, Cultprostir

Звичка дивитися документальні фільми

Складно обрати один фільм, який в юності вразив мене і назавжди залучив до світу документалістики, але я з легкістю можу передати вам кінематографічну атмосферу того часу: я належу до покоління британців, які з дитинства дивилися документальні картини − і по телебаченню, і в кінотеатрах. У нас досі мінімум раз на два тижні в широкий прокат виходить нова документальна стрічка, тому англійський глядач в принципі звик дивитися документальне кіно, любить його і з цікавістю стежить за всіма новинками. У дитинстві я дивився багато документалок, у тому числі, фільми періоду Другої світової війни − і серед них були не тільки пропагандистські картини. Пам'ятаю, як дивився «Серце Британії» Хамфрі Дженнінгса, знятий в 1941 році − жах війни там переданий виключно кінематографічними засобами: рухом камери, монтажем, тонкою роботою зі світлом і тінню. Окремі кадри я пам'ятаю досі, такі виразні, і, з кінематографічної точки зору, самодостатні вони були. Те саме я можу сказати і про інші документальні фільми, які вразили мене в юності: поступово я почав ставитися до документалок, як до окремої, прекрасної, по-своєму досконалої формі мистецтва, яке може повністю перевернути твоє уявлення про життя, кіно і автора, що дивиться на світ через камеру. А з яким захопленням я в дитинстві дивився фільми BBC про підкорення Півночі! Британія − прекрасне місце для того, кому судилося закохатися в документальне кіно!

Диво монтажу та відповідальність продюсера

Коли починаєш працювати безпосередньо на знімальному майданчику, твоє ставлення до фільму і всього процесу його створення змінюється. Я вісім років працював продюсером документальних картин на британському ТБ, ми знімали в країнах колишнього СРСР, на всій території Східної Європи: працювати було цікаво, складно, і кінематографічне життя було завжди непередбачуваним. І я, як продюсер, відчував повну відповідальність за те, що відбувається на майданчику: на зйомках ти розумієш, що все, кожна деталь залежить від тебе, і ти несеш за фільм, його фінальну версію, повну відповідальність. Варто оступитися, випустити щось з поля зору, і зйомка заморозиться, весь фільм опиниться під загрозою. Все, що тебе вражало в документалістиці, як глядача − результат копіткої праці знімальної групи. Словами це звучить трохи банально, але твоє ставлення до матеріалу дійсно змінюється, коли ти бачиш рукотворність всього на знімальному майданчику. Мені пощастило бути присутнім на всіх етапах виробництва фільму, і найдивовижніший − це, звичайно, монтаж. Це по-справжньому вражає, коли ти на живому прикладі бачиш, як змінюються атмосфера і настрій, навіть сенс того, що відбувається на екрані, залежно від того, як ти з'єднуєш кадри та епізоди. Нічого так не переконує в тому, що кіно − велике мистецтво, як особиста присутність при монтажі. У 1995 році я пішов з посади продюсера: світ телебачення змінився, там почали обертатися великі бюджети, але головне: пропав інтерес до того, що так сильно цікавило мене − життя в країнах Східної Європи.

9 місяців, щоб організувати кінофестиваль

Перед тим, як організувати свій фестиваль, я виявив дивну річ: у Лондоні при всій насиченості культурного життя немає великого фестивалю, цілком присвяченого документальному кіно. Ось, наприклад, фестиваль індійської їжі або ірландського степу є, а документального фесту немає. І тому п'ять років тому мені вдалося знайти фінансування для першого фестивалю, потім я зібрав команду з тих, хто не тільки професійно займається кінофорумами, але й щиро захоплений світом документалістики. Тепер ми разом робимо Open City Docs. Організація кінофестивалю займає практично рік − принаймні, дев'ять місяців активної роботи. Головним критерієм відбору завжди залишається якість фільму і талант його творця. Якщо фільм дійсно хороший, ми його обов'язково покажемо: ми шукаємо авторів, а не теми. Вірніше: в руках талановитого автора будь-яка тема розквітає і стає цікавою.

Україні потрібна підтримка

Програму Documenting Ukraine ми зробили спільно з Дариною Бассель, програмним координатором Docudays UA − саме вона показала мені, наскільки різноманітною і цікавою є сучасна українська документалістика. Для мене найважливіше, що англійський глядач побачить яскравий образ сучасної України. Британська публіка, на жаль, нічого про Україну не знає, тому для мене справою принципу було представити образ України та українського кіно у всій його глибині й багатогранності. Ми покажемо добірку короткометражек про Майдан, фільм Сергія Буковського «Завтра свято», знятий ще в 1987 році на радянській птахофабриці. Радянське минуле ліричною луною ностальгії відгукнеться і в картині Максима Васяновича «Мама померла в суботу на кухні». Ще ми включили в програму класичний фільм Дзиґи Вертова «Одинадцятий», який покажемо в живому музичному супроводі, що його створив Антон Байбаков: мені дуже подобається його музична інтерпретація Вертова − це гармонійне поєднання думки про радянську дійсність, людину і машину, висловленої автором у 20-х роках, і сучасного звукового, ритмічного рішення. Думаю, що всі фільми стануть прекрасним приводом для дискусій з публікою. Практично після кожного показу у нас заплановано спілкування авторів та організаторів фестивалю з глядачами, що, як мені здається, теж допоможе показати англійській аудиторії яскравий, живий, суперечливий образ сучасної України. Сподіваюся, наш фестиваль змусить англійців уважно поставитися до поточної ситуації в Україні, краще пізнати її з усіх точок зору і все-таки сформулювати, принаймні для себе, те, що не артикулюється сьогодні в західному суспільстві: Україна потребує підтримки і розуміння і, звичайно, нескінченного захоплення невичерпним талантом українських документалістів різних поколінь. В англійському суспільстві багато людей з симпатією ставляться до політики Росії. Сподіваюся, два дня знайомства з українською документалістикою зародять в серцях британців щиру симпатію та прихильність до України.

Про продюсерські мрії

Мені б хотілося взяти участь у зйомках тих документальних фільмів, які збирають повні зали і завершуються глядацькою овацією на Docudays UA.  А якщо говорити про класику, як продюсер я б з радістю попрацював з Олександром Довженком. Не знаю жодного кінематографіста, хто відмовився б зняти «Землю» разом з Довженком.

Фото: Сергій Хандусенко

Надія Заварова, Cultprostir, 14 травня 2015 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)