f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Джонатон Нардуччі: Фільм руйнує певні стереотипи про українських жінок

12.03.2015

Режисер документальної стрічки "Заміж за іноземця" Джонатон Нардуччі - про зйомки фільму в Україні, американське кіно та українських жінок.

Вікторія Хоменко, INSIDER 

Голлівудський режисер Джонатан Нардуччі два роки в Україні та Штатах знімав "шлюбний романс". Майкл любить Світлану, а Світлана — своїх дітей. Рон любить себе, а Рона — Катя, Аня, Таня... У фільмі прості українки й американці шукають собі пару через шлюбні агентства.

Відсьогодні кіно у прокаті в Києві, Львові, Харкові, Одесі та Дніпропетровську. "Заміж за іноземця" — екстравагантна й виразна історія на будь-який смак.

Найпікантніше в стрічці відбувається під кавер пісні American Boy. І хоча американці зізнаються, що в Україні почуваються як у крамниці солодощів, дорога до шлюбу непроста. А весілля не гарантує кінець випробуванням. Не важливо, з Каліфорнії ти, з Техасу, Полтави чи Миколаєва — одержимим, зрадливим або закоханим може бути кожен.

Режисера цікавлять не стільки культурні відмінності людей із різних країн, скільки споконвічне питання пошуку щастя і компаньйона в житті. Цього року режисер дебютував із фільмом "Заміж за іноземця" у конкурсі найбільшого фестивалю Північної Америки Hot Docs. У Києві — його європейська прем'єра.

Перед показом режисер розповів INSIDER про наївність і жорстокість документаліста, чому в Штатах документальне кіно повинно заробляти і про міфи "американського принца". А також про те, що хвилює ледь не кожного глядача при перегляді — про любов і ненависть іноземних шлюбів.

Чотирнадцять років тому задумав зняти цей фільм. 2001-го я отримав спам-листа від шлюбної агенції. Реклама у вигляді запрошення на побачення. Подумав тоді — чорт забирай, на сайті всі ці супер-пупер-гіперсексуальні жінки з Росії хочуть одружитися зі мною. Я тоді ще вчився в кіношколі, не мав свого комп'ютера і переглядав усі ці “божевільні” фото дівчат у лабораторії університету.

Коли повернувся до цієї теми, сайт практично не змінився. Трохи змістилися акценти з Росії на Україну. Додали ще країн — Колумбія, Філіппіни, Китай. Отож я звернувся до найбільшої шлюбної агенції в Штатах — A Foreign Affair, яка спеціалізується на шлюбних турах, та агенції Elena’s Models, яка надає можливість спілкуватися чоловікам із Заходу з жінками зі Сходу. Мені важливо було показати ці дві різні моделі шлюбного бізнесу.

Жодних умов чи обмежень із боку агенцій не було. Єлені Петровій (голова компанії Elena’s Models, - ред.) не сподобався фільм. Хотіла, щоб її звідти прибрали. Але ми зі своїми героями підписуємо перед зйомками документ про згоду використовувати відео з ними.

Із 400 годин відзнятого матеріалу залишили п'ять історій. У якийсь момент вирішили, що потрібні по максимуму живі та цікаві персонажі. Драма тут, безумовно, важлива.

От, наприклад, товстий Боббі божеволів від дівчини схожої на Анджеліну Джолі. Такий тихий, дивний і мовчазний хлопець. Дівчина так і не прийшла на "соціальну вечірку" під час туру. Через два дні її якось знайшла сама агенція, і ми знімали їхню зустріч. Мені здається, що вона навіть не знала, що Боббі їй пише, і що взагалі відбувається.

Не думаю, що українки так уже й зацікавлені, щоб вийти заміж за американця. Це міф, який продають самотнім чоловікам. І фільм це показує. Ми були в п'яти турах у різних містах. Полтава, Київ, Одеса, Херсон, Миколаїв. У Києві шлюбні тури не надто успішні. Жінки тут столичні, з ширшим світоглядом. Це не те, чого шукають американські чоловіки. Вони хочуть домінувати над дружиною. Їм здається, що в них на долі написано одружитися з дуже покірною і хорошою жінкою, яка буде в усьому їм прислуговувати. Така собі дружина з 1950-х. Сидітиме і виглядатиме їх.

Є декілька категорій чоловіків, що їдуть у шлюбні тури. 10% бачать його, як секс-тур, 60% вірять, що за п'ять-сім днів вони повернуться додому жонатими. Без жартів. Вони справді в це вірять. 30% не розуміють, навіщо вони тут. До кінця туру ситуація змінюється. Залишається 40% чоловіків, які все ще вірять, що приїдуть додому одруженими. Решта — бачать його усе таки, як секс-тур.

Я був такий наївний, коли приїхав знімати в Україну. Мій перший замисел фільму дуже змінився. Було божевільним вважати, що я можу приїхати в Україну, зустріти тут потрібних людей і почати їх фільмувати. Зараз я би так ніколи не вчинив. Це було так наївно і невинно.

Фільм руйнує певні стереотипи про українських жінок. І аж ніяк вони не сприймаються як певна екзотика. Я думаю, що жінки в цьому фільмі сміливі. Вони сідають у літак і їдуть на інший континент, щоб ділити життя з людиною, яку ледве знають.

Ніхто й ніколи на сто відсотків не буде чесним із тобою. Жоден герой. Бо завжди є певна перспектива, з якою кожен дивиться на людину. Але завдання режисера максимально налаштувати до себе героя. Насправді я не знаю до кінця, яким чином нам вдалося усіх тих чоловіків переконати на зйомку. Я вірю, що мої продюсери Джон Барлоу і Надя Парфан доволі харизматичні люди... З кожним у цьому турі ми розмовляли і запитували про дозвіл знімати. І насправді, думаю, чоловіки погоджувалися, бо ми були відкриті до них і чесні. Більшість опиняється в цьому турі, бо одинокі, хочуть з кимось поговорити і потребують поради.

Найбільше при зйомці боявся, що ніхто не вийде заміж. Бо насправді з 15 американців, яких ми обрали потенційними героями, лише троє одружилися. Зазвичай тури весіллями не закінчуються.

Отож, я боявся що ніхто не одружиться. Крім божевільного Майкла з Австралії. Він буквально закидав нас листами. Був дуже наполегливий і хотів знятися в нашому фільмі. На сайті агенції розмістили оголошення, що шукаємо героїв для проекту. Майкл писав нам, що збирається одружуватися з українкою на Балі. Весілля фільмував мій друг. Майкл витратив на її подорож разом з дітьми, подругою та перекладачкою 50 000 євро.

Уже після їхнього весілля почали знімати розвиток стосунків. Насправді там було багато "червоних сигналів", і я казав Майклові, що Світлана не до кінця чесна з ним. Але я не знав, що насправді вона відчуває. Між ними працював перекладач з агенції. Я був певен, що вона розірве стосунки. Нас Світлана використала для безпеки. Бо якби ми не фільмували розрив, Майкл поводився б агресивніше. Глибоко в серці в мене були відчуття й підозра, що в ньому є щось зле й одержиме. До того ж у нього були дивні почуття до доньок Світлани...

Майкл досі навідується в Україну регулярно — шукає собі тут дружину. Зі Світланою вони все ще законно одружені на Балі. Майкл — людина, яка живе у світі своїх ілюзій. 

Я не пасивний спостерігач. Не такого типу режисер. Звісно, є "сінема веріте", коли ти почуваєшся мухою на стіні при документальній зйомці. Але я цілковито залучений до процесу фільмування. Це два різні підходи. Тому тут і чітку межу між персонажами та режисером ніколи не проведеш.

Ніколи не наказував героям, що робити. Але коли вони радилися зі мною — відповідав чесно. "Чи здається, що вона мене обманює?" — "Так". "Я повинен одружитися з цією дівчиною?" — "Ні".

Чи думаю я, що документальне кіно — це реальність? Ні, це декорована реальність. Документальні фільми не створюють і не конструюють її. Але як тільки ви направляєте камеру на людину, вона починає змінювати свої дії. Свідомо, несвідомо — не важливо. Камера додає напруження.

Я ніколи не моделював ситуації для цього фільму.

Американська індустрія документального кіно різниться від європейської. Ти маєш знайти шлях, аби твоє кіно заробляло. У нас немає державного фінансування. Наш шлях — це краудсорсинг або приватні інвестори. Але якщо ти береш гроші в інвестора, то фільм має бути комерційно привабливим, аби потім повернути ці гроші. 

Знімати фільм до біса важко. Я ненавиджу знімати (сміється, — ред.)! Це ж робота! Камера в руці — отже, ти працюєш.

"Заміж за іноземця" - американський чоловічий фільм. Із позиції режисера-жінки й українки історія виглядала б інакшою.

Найбільше боюся, що після фільму глядачі запитуватимуть — що ж таке любов?

Вікторія Хоменко, INSIDER, 12 березня 2015 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)