f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Микола Рибалка: «Не варто боятися вакууму, який може утворитися після заборони російських фільмів»

27.02.2015

Микола Рибалка є автором або співавтором сценаріїв понад десятка фільмів. Найвідоміший з них — «Хайтарма», про сталінську депортацію кримських татар. Зараз він очікує на прем’єру міні-серіалу «Гвардія» — про добровольців, які увійшли до лав Національної гвардії України. В інтерв'ю «Україна молода» сценарист розповів про роботу над стрічкою, співпрацю із Ахтемом Сеітаблаєвим і користь заборони російських фільмів.

Валентина Самченко, «Україна молода»

Продуктивніше писати під актора, якого знаєш

— Пане Миколо, хто ініціював створення міні-серіалу, який спочатку називали «Нацгвардія», а потім просто «Гвардія»?

— Ідея створення фільму про добровольців, які першими прийшли в оновлену Нацгвардію просто не могла не народитися. Коли наша творча група зібралася, ми зрозуміли, що не можна оминути того, як усе почалося — тобто Майдану. А начало-начал — люди, народ, який відстоював свою гідність. Без найменшої перерви відбулися Революція гідності, анексія Криму, так і не видно кінця воєнним діям на сході. Головними у всіх цих подіях є люди з великої букви, які відстоюють честь своєї країни. І ми про них розповідатимемо у «Гвардії».

Стрімкий розвиток подій в Україні не залишає можливості бути сірим. Треба вибирати: ти або чорний, або білий. І це треба пережити. Щоб зрозуміти, який напрямок обрати і куди іти далі. Наш фільм про це.

— У «Гвардії» у ролях Ахтем Сеітаблаєв і Олексій Горбунов — актори, які вже грали у фільмах, знятих за вашими сценаріями. Ви для них ролі спеціально писали?

— Мені, сценаристові, відомо, як Ахтем говорить, мені знайомі його міміка, реакції з «Хайтарми», — тому мені простіше виписувати у «Гвардії» образ кримчанина Татарина, який він гратиме. Так само з Льошею Горбуновим. Вони обидва — прекрасні актори. Я знаю, де їм вписати дослівну репліку, а де — лише каркас. Льоша, якого знаю вже років двадцять, — прекрасний імпровізатор. Познайомився з ним, до речі, у програмі «Нічний будильник» — виходила така на одному з каналів.

Продуктивніше писати під актора, якого ти добре знаєш, більше того — якого ти любиш, якому симпатизуєш. Взагалі, будь-що, зроблене з любов’ю, — красивіше і цінніше. Так само і з героями сценаріїв. Якщо ти любиш свого героя та ще й імпонуєш виконавцю цієї ролі, то образ має вийти справжнім, життєвим.

— «Гвардію» дуже швидко знімають. Чи залучають вас до зміни епізодів після того, коли ви вже здали сценарій ?

— Змін дуже багато. Бо більшість епізодів знімалася на натурі: а це погода, освітлення. Наприклад: доброволець під час тренувань летить у калюжу — так написано у сценарії. А коли відбуваються зйомки — температура така, що вся вода замерзла. Або така деталь: прописали появу в кадрі машини, а приїхав мотоцикл — це вже зміна.

Ми постійно на зв’язку з режисером. Люблю фанатів своєї справи. Олексій Шапарєв не байдужий, ніколи не працює на 70 чи 90 процентів, завжди на всі сто викладається.

— «Гвардію» знімає «2+2» спільно з компанією «Президент фільм Україна». Зрозуміло, що аудиторія будь-якого малого каналу менша, ніж у рейтингових так званих великих. Це вас не насторожує?

— Я фаталіст. Думаю, фільм знайде свого глядача. Або глядачі обов’язково знайдуть нашу «Гвардію». На цьому етапі важливо, щоб фільм вийшов якісним. А народжене дитя ніжками піде, знайде дорогу і на великий канал.

«Коли торкаєшся болю інших, не можна дозволяти найменшої неправди»

— Як правило, вам замовляють написання сценарію чи ви пропонуєте тему?

— Буває по-різному. Скажімо, фільм із Богданом Сільвестровичем Ступкою у головній ролі «Куплю друга». Зняти фільм про чоловіка, який довго працював на золотих копальнях у Сибіру, забезпечуючи сім’ю матеріально, а повернувшись, побачив, що рідним потрібні, за великим рахунком, лише його гроші — цю ідею я приніс продюсерам і режисерам. «Чемпіони з підворіття» — про колишнього знаменитого футболіста, який збирає для міжнародних змагань команду бомжів — це ідея режисера й актора Ахтема Сеітаблаєва. Він також запропонував написати сценарій «Хайтарми» — це трагедія і біль його народу. Інколи трапляється, зустрічаєшся з режисером щодо одного проекту, а під час розмови відволікаєшся на зовсім іншу тему, яка потім перетворюється на сценарій. Взагалі, робота сценариста цікава тим, що він бере порожнечу, знаходить у просторі думки, формує образи — і тільки потім поступово народжується твір. Так відбувається майже в усіх: коли герої поступово оживають, починають жити власним життям, і сценаристи вже тільки спостерігають за цим й описують характери і дії віртуальних героїв.

— Як зав’язалася співпраця з Ахтемом Сеітаблаєвим?

— Це як у звичайному житті — випадково знайти собі друга. Ми жили в одному місті, але не перетиналися. Потім випадково, маючи спільних знайомих, поспілкувалися п’ять хвилин — і зрозуміли, що мислимо близькими поняттями, у нас однакове ментальне сприйняття дійсності. Нам легко разом творити.

— Наскільки складно було працювати вам над сценарієм «Хайтарми»?

— Працювати над фільмом про депортацію кримських татар було надзвичайно складно, бо багато свідків тих трагічних подій ще живі, дякувати Богові. Коли торкаєшся болю інших, не можна дозволяти найменшої неправди. Бо люди, які пережили всі ті жахіття,— вони, як камертон, відчувають найменшу фальш. А робота над сценарієм — це зустрічі з цими людьми, їхні спогади, критично болючі. Творчий імпульс треба було поєднувати з надзвичайно драматичним.

— Після того, як здаєте свою написану роботу, часто долучаєтеся до змін сценарію у процесі зйомок фільмів? Чи то вже справи режисерів?

— За необхідності кожен сценарист, що поважає себе, мобільно підключається до процесів змін, спричинених, наприклад, погодними умовами. Якщо у зимові знімальні дні світить сонце, а прописували 20-градусний мороз — міняються сцени, поведінка героїв. Кіно — справа командна. Якщо діяти за правилом «я забив гол і пішов з поля» — це не правильно. Найбільше хвилюєшся, коли запрошують на прем’єру фільму, знятого за твоїм сценарієм; думаєш: що я побачу на екрані.

— Ваш сценарій «Хайтарми» і фільм надто різняться між собою?

— Переглядаючи «Хайтарму», я побачив ще масштабніше відтворення написаної історії. Бо на сценарій Ахтем нашарував свої почуття і бачення теми. На тлі прекрасної кримської природи ще контрастнішою стала трагедія цілого народу. У фільмі прекрасна операторська робота.

— Раніше вашим співавтором часто був Володимир Жовнорук. Як пишеться двом авторам? Чи був розподіл на першу і другу скрипку?

— Із Володею ми прекрасно працювали, допоки він не переїхав у спокійніше для життя, ніж Київ, містечко. Залишаємося друзями. Завжди у нас був дует. Єдине, скеровуючий вектор був у того, кому належала ідея того чи іншого фільму. Володина, наприклад, мелодрама «Осінній вальс». До речі, чия ідея — той більше й пише, як правило, бо це його задум. А партнер нерідко виступає критиком і робить слушні підказки. Бо якщо ти виносив матеріал, можеш не помітити чогось зайвого чи випадкового.

Про передумову появи нових українських фільмів

— Скільки часу забирає написання сценаріїв? 2008-го вийшло три фільми, сценаристом яких ви були, до і після цього щороку — один або два.

— Якоїсь системи в екранізації сценаріїв немає. Частіше за все, вирішує випадок. Я не бігаю по телеканалах, студіях і продакшнах зі своїми пропозиціями. Якщо є вільний час, розробляю нові ідеї, створюю «портфель».

Люблю писати повнометражні фільми — 1,5-годинні, телевізійні або прокатні, як «Хайтарма». Для мене складно писати «мило». Не можу зарікатися, що не писатиму 100-серійних мелодрам, але мені здається, що мізки злетять з котушок. Бо це треба, щоб герої жили у твоїй голові довго-довго. Мені здається, у такому випадку не те що припиняєш їх любити — поступово їх хочеш перетопити-перестріляти, умовно кажучи, бо вже дратують. Чотири серії по 45 хвилин, тобто два повнометражних фільми — це для мене обсяг, який дозволяє на застрягнути у штампах, не дай Бог. Можливо, максимально вісім. За моїми нинішніми мірками.

Ніколи не писав паралельно два проекти. Як жінка, яка вже вагітна, до народження дитини не може зачати другу дитину, — так і в мене. Поки не виношу у голові до прем’єри всіх свої персонажів, нові там не поселяються.

— На вашу думку, чи достатньо у нас сценаристів і як ви оцінюєте їхню роботу?

— Навіть не знаю, чи є єдиний реєстр сценаристів в Україні. А стосовно якості сценаріїв, то завжди хочеться, щоб у своїй країні все було ще кращим.

— Як ви ставитесь до того, що Держкіно вже заборонило для масового показу не один десяток російських фільмів, у другому читанні депутати прийняли закон, який може через два місяці заборонити їх ще значно більше?

— Взагалі, я завжди намагався бути аполітичним. Але жахливі події на сході України змінили моє ставлення до російського продукту. Тепер кажу: «Не хочу отримувати гроші з країни, яка воює проти нас, і не хочу дивитися російське кіно, гроші за прокат чи показ якого у нас можуть піти на снаряд, який може сюди прилетіти».

Не варто боятися вакууму, який може утворитися після заборони російських фільмів. Адже порожнеча — тільки трохи відкрий горловину — всмоктує у себе багато нового. Думаю, такий вакуум — це гарна передумова для появи нових сценаристів, режисерів, продюсерів і, в результаті, фільмів. Це варіант оживити вітчизняне виробництво кіно, зокрема й телевізійного.

На фото - кадр із міні-серіалу «Гвардія». 

Валентина Самченко, «Україна молода», 13 лютого 2015 року, №22.

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»