f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Володимир Філіппов про Національну стратегію розвитку кіноіндустрії

27.02.2015

Продюсер Володимир Філіппов прокоментував для «Телекритики» філософію Національної стратегії розвитку кіноіндустрії України на 2015-2020 роки, яку Державне агентство України з питань кіно розробило за участі представників кіногалузі. Пряма мова:

«Національна стратегія консолідує в собі досвід Східноєвропейських і Центральноєвропейських країн.

Раніше українські кіновиробники намагалися послуговуватися двома абсолютно недоступним нам моделями. Перша - російський кінофонд, нездійсненний для нас через матеріально-технічну базу. Адже у часи свого розквіту у Росії цей фонд мав практично необмежений бюджет нафтодоларів і виконував будь-яке соцзамовлення. На прикладі подій в Україні ми бачимо, на що все це працювало - люди вкладали гроші в те, щоб мати повністю адекватне розташування до своїх інтересів в Україні.

Друге, про що мріяли в Україні і про що навіть було підписано з французами копродукційний договір - французька модель. Але нам про неї говорити зарано. Тому що французька модель виникла в 1950-ті та мала дуже тривалий час становлення. Так, вона суперефективна: з будь-якого медійного екрану французький кінофонд отримує свою копійку. Але ж в Україні половина ґаджетів «сірих», ми не розуміємо, скільки в нас користувачів айпадів, айфонів чи телевізорів. Тож уявлення, як французька модель діятиме на нашій території, ми не маємо.

Тому прецендент польскої моделі зараз і виник, бо реально працює в умовах нашої ментальності. Поляки почали пропагувати свій Інститут кіно років 10 тому, років 7 тому він почав працювати, а років 5 тому він почав приносити реальні плоди.

Якщо зараз важливі для кіногалузі закони не запрацюють, ми говоритимемо про це через п'ять років. За ці п'ять років ми би встигли розвинути ситуацію так, щоб українське кіно зіп'ялося на ноги. Ми не говоримо про бізнес-модель, ми говримо про потребу українців дивитися українське кіно. Це найголовніший бізнес.

Один фільм типу «Поводир» коштує трохи дешевше танка. Давайте зробимо п'ять «Поводирів» на рік, і це кардинально змінить ситуацію з війною й ментальністю. Адже стрічка Олеся (Саніна. - ТК) спонукає до висновків, що не все так рівно було з нашим братським сусідом, не завжди ми так однозначно ставилися один до одного. І наведені у фільмі приклади, не кажучи вже про Голодомор, - це все реалії нашої взаємодії.

На прикладі «Поводиря» ми бачимо, що насамперед винищувалася ментальна культура народу - на рівні високої поезії в Харкові, на рівні народної балади в кобзарстві, на рівні того, як людина сідає за стіл чи встає з-за столу. А коли у вас немає культури прийому їжі, ви починаєте їсти самі себе. Оцього росіяни й домоглися - ми почали їсти самі себе».

«Телекритика», 16 лютого 2015 року

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»

10 листопада, неділя, Синій зал Світова флешмоб-прем’єра документального фільму «Я-Мобер» (Реж. А. Дем’яненко, Д. Томашпольський)

11 листопада, понеділок, Синій зал ЗІРКИ СВІТОВОГО КІНО: «Графиня із Гонконґу» (реж. Ч. Чаплін)