f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Володимир Тихий: «Нам потрібна революція свідомості»

19.12.2013

Дмитро Десятерик, «День»

У Майдану є не тільки свої музика чи живопис, але й своє кіно. Об’єднання «Вавилон 13» з’явилося в перші дні повстання цілковито стихійно: режисери, кінокритики, оператори, зібравши все доступне обладнання, отаборилися в Малій залі столичного Будинку кінематографістів і почали робити свій екранний літопис подій. Назву взяли від класичного фільму Івана Миколайчука «Вавилон ХХ».

Група знімає короткометражки від 20 секунд до 6 хвилин, викладаючи їх на власному телеканалі Babylon`13 на сайті youtube.com. Інколи це добірки моментальних інтерв’ю з мітингарями, інколи — короткі портрети (наприклад, кримського татарина Аділя, котрий приїхав на Майдан готувати плов). Чорно-біла елегійна мініатюра про те, як різні демонстранти співають гімн України, сусідить із динамічними замальовками масових безладів, соціальна реклама, присвячена Дню прав людини, — зі зворушливою історією порятунку хворого голуба майданівцями, музичне відео концерту закарпатських музикантів-гудаків перед кордонами міліції — із заворожливими вісімдесятьма секундами нічного виступу юної піаністки для нинішніх мешканців мерії. Всі ці, інколи тривожні, інколи дотепні, інколи ліричні мініатюри, насичені десятками облич і характерів, складають захопливу хроніку повстання.

Кістяк групи склався ще під час роботи над нашумілими альманахами «Мудаки. Арабески» і «Україно, гудбай». Я поговорив із лідером та співініціатором всіх трьох проектів, режисером Володимиром ТИХИМ.


— Як почався ваш «Вавилон»?

— Тільки-но Мустафа Найєм побіг на Майдан, організував там перші протести. В ту ж ніч ми вирішили, що ми творці — і маємо творче підходити до ситуації. Різні ідеї носилися, але 30 листопада, коли студентів розігнали і люди почали збиратися на Михайлівській площі, ми просто зрозуміли, що треба брати камеру і щось уже робити. Прийняли резолюцію, назбирали техніки, сіли на мікроавтобус, приїхали на Михайлівську ввечері 30 листопада і почали знімати людей, які розказували, чому вони сюди прийшли — так з’явився наш перший фільм «Пролог». Вийшло чудово, було відчуття, ніби Україна виграла чемпіонат світу по футболу, тобто відбувалося щось велике, потужне і водночас небачене. Люди прийшли, переборовши себе, свій страх, і від цього отримали шалений імпульс адреналіну, тому «Пролог», хоча триває лише три хвилини, є насиченим, енергійним. Того ж ранку я домовився з Сергієм Тримбачем (голова Національної спілки кінематографістів. — Д.Д.), що нам дадуть приміщення. Тож тепер у нас був штаб, почали підтягуватися люди, привозити техніку. Підкреслю: це абсолютно стихійно виникло, люди самі себе організували на волонтерських засадах. Зняті фільми пускали на Фейсбук, на youtube.com. Окремо задіяли — слава Богу, є зв’язки — новонароджене Громадське телебачення, котре показувало наші роботи.

Ми ставимо для себе певні завдання. На даний момент в ефірі — самі новини, доповнені коментарями політиків та громадських діячів. Загальна налаштованість — апокаліптична, акцент на гарячих точках, на протистоянні. Вся ситуація фарбується дещо одноманітно, я б сказав навіть, негативно. Але ж зараз, навпаки, відбуваються дуже хороші речі. Суспільство прокинулося, воно формує нове уявлення про себе і здобуває самоповагу, котрої йому шалено бракувало.

— Як ви працюєте?

— Обговорюємо конкретні ідеї, а потім цей проект реалізується, або не реалізується з певних причин. Автор прийшов, ми поговорили, якусь техніку він узяв, щось із собою вже мав. Режисер, оператор, або декілька операторів і режисерів відправляються у, так би мовити, поле. Вони щось бачать, фільмують якісь історії, повертаються, з відеоінженером це монтують. Багато сюжетів генеруються прямо тут, у штабі, в нашій групі. Деякі речі ми організовуємо — наприклад, знімаємо хоровий спів дівчат для «беркутівців».

— Що ж у вас виходить у підсумку — якщо говорити про жанр?

— Це художня документалістика. Багато матеріалів знято в гарячих точках Києва. Але це не самий екстрім, який і так можна побачити в мережі, а й більш камерні замальовки — і в них проявляється більш емоційне, чітке та якісне уявлення про події, аніж просто фіксація того, як хтось когось б’є.

— До речі, про бійки. На твою думку, чому протести цього разу мають доволі агресивний характер?

— Справді, рівень агресії нашого суспільства помітний — що у звичайної людини, що у тих, хто працюють у силових структурах. Розумієш, це система. Ми відчуваємо її ще з дитячих років. Вона травмує, принижує людину, у відповідь людина відчуває агресію, бажання вчепитися зубами у горло. Потрібно цю агресію давити, не давати можливості їй вибухати у подіях, які потім дискредитують мирний протест завдяки помноженню через мас-медіа.

— У чому ваше соціальне надзавдання?

— Ми прагнемо підштовхнути людей. Ситуація розгортається шаленими темпами. Ось був на Громадському телебаченні, спілкувався з дівчиною, що допомагала створювати його, — і вона каже, що те, що в них відбулося за ці три-чотири дні, вони планували тільки на третій рік свого існування. Сьогоднішні політичні сили — це просто бізнес-проекти. І люди це розуміють, і є нормальний здоровий процес, коли суспільство прокинулося і воно вже не є інфантильним, а хоче брати відповідальність на себе. Ось наші історії мають показати, що суспільство прокинулося. Маленькі фільми й інтерв’ю, здається мені, роблять своє діло. Поправлю: ми не те що підштовхуємо — намагаємося відрефлексувати та закріпити ситуацію, аби не розгубити те, що в нас уже є.

— Що далі? Яке майбутнє ти бачиш для «Вавилону 13»?

— Ми разом і до кінця, як кажуть на Майдані. Наразі, як на мене, здоровий глузд взагалі пішов з телебачення, однак він може з’явитися в мережі, де люди бачать маленькі історії, котрі робляться тут і зараз, і адресовані саме тим соціокультурним групам, які зараз перейшли в Інтернет. Інтернет-бачення чи щось подібне... Ми працюємо за іншим принципом, аніж ТБ. Наші міні-серії — з одного боку, про щось головне, що веде людей, з іншого — про їхнє повсякдення, про їхні роздуми та рефлексії. Тож «Вавилон 13», на мою думку, має вилитись у щось більш серйозне, можливо, у повнометражний фільм про ці події, або оформитися в інтернет-канал, який розказуватиме не тільки про Майдан, але й про соціальне життя. Взагалі, майбутнє мас-медіа здається мені саме таким.

— Якщо ж говорити про майбутнє більш загально...

— Я налаштований оптимістично. Мені здається, що Майдан — це закономірна річ. Не треба його сприймати як щось виняткове. Ця революція свідомості українців потрібна, аби та піна хапуг і брехунів, що диктувала свій світогляд нашому суспільству, зникла — і багато речей тоді стане не те що б європейського, але хоча б людянішого формату. Чудово, що це відбувається.

12 грудня, середа, Синій зал Прем’єрний показ художнього фільму «ТРИМАЙ БІЛЯ СЕРЦЯ»

12 грудня, середа, Червоний зал ДИВІМОСЬ, ХТО ПРИЙШОВ Громадська організація «Сучасне Українське Кіно» (СУК) презентує вечір «Кіносереда – Зимове»

12 грудня, середа, Малий зал «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО» Художній фільм «ГАВАНАСТЕЙШН»