f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Вероніка Марчук: «Українці також повинні знімати своє кіно»

27.01.2015

Найвідоміша українка Польщі - телепродюсер, актор, юрист, голова Товариства друзів України Вероніка Марчук розповіла в інтерв'ю «Укрінформу» про перспективи польсько-української співпраці у галузі кінематографії.

Юрій Банахевич, Варшава, «Укрінформ»

- Як польський шоу-бізнес відреагував на події на Майдані і те, що відбувалося пізніше?

- Загалом поляки відреагувати дуже добре, можливо навіть несподівано добре для українців. Артистичне середовище Польщі симпатизує українцям і, напевно, зробило все, що могло, у цій ситуації. Звичайно, що краще було б організувати якусь співпрацю з українськими артистами. Я особисто буваю в різноманітних польських інституціях, які декларують бажання такої співпраці з українцями. І цей тренд справді відчувається: якщо від українців звучить якась пропозиція, то поляки намагаються допомагати.

- Наприклад?

- Нещодавно Товариство друзів України організувало показ у Польщі документального фільму про Надю Савченко, щоб акцентувати увагу на цій справі, щоб більше людей долучилося до процесу її звільнення. А зараз ми запропонували одному польському телеканалу купити цей фільм, щоб підтримати його творців. Вони зробили його безкоштовно, від чистого серця, але за щось же вони мають жити.

На річницю Майдану фільм українських кінематографістів “Наша Надія” про Надію Савченко буде показаний в ефірі польського телебачення TVP. Це, на мою думку, є якоюсь формою підтримки, яку може робити шоу-бізнес: запропонувати співпрацю, разом щось створити, а інвестиції, які вкладаються в Польщі, разом ділити між поляками й українцями. Це дуже допомогло б українцям, і я працюю над цим і в Польщі, і в Україні. Однак, чесно визнаю: поки що з цим не все так просто.

- Через російську агресію проти України Київ відмовився від співпраці з Росією у створенні спільних кінопроектів, демонстрації багатьох російських фільмів на українських телеканалах. І раптом з'ясувалося, що виник значний вакуум у телепросторі, не вистачає фільмів для показу тощо. Чи є, на твою думку, можливість створення спільних українсько-польських телепроектів?

- Звичайно, є. Але потрібно якось на підсвідомому рівні прищепити людям, що це хороша ідея. Проблема полягає не в тому, що ми не можемо разом працювати. Для мене особисто спільна продукція є ще кращою, цікавішою, адже вона додає різноманітні відтінки. Проте, виникає проблема. Наприклад, зараз у мене на руках є проект польського-українського серіалу, але ми не можемо домовитися, на що погоджується кожна зі сторін. Поляки не погодяться, якщо щось по іншому прозвучить в українській інтерпретації, чи хтось з України може стати персонажем в польському фільмі.

- Можна детальніше про це?

- Наприклад, зараз у Польщі знімається серіал під назвою “Українки”, де показуватиметься історія українських дівчат, які приїхали на роботу до Польщі. Для поляків це цікаво, оскільки дія відбувається в їхній країні. Натомість, чи польським глядачам цікавим буде те, що діється в Україні? Не впевнена. Так само в Україні побоюються, що чисто польський серіал може не викликати зацікавлення в українців. Однак, треба пробувати і переконати когось, щоб ризикнув першим. Я впевнена, що це вдасться зробити.

- Маєш на увазі якийсь односерійний фільм чи саме серіал?

- Серіал, який просто поєднає Україну і Польщу, і зніматиметься на території обох країн. Головне - не боятися показувати польську реальність в Україні, а українську - в Польщі. Насправді, якщо йдеться про рівень кінематографії в Україні і Польщі, то він є порівнюваним. Але в Польщі всі бояться: якщо покажемо у фільмі лише українських акторів, то його ніхто не сприйме в Польщі, бо нікого з них не знають. О’кей, можливо, перший фільм не стане дуже популярним, оскільки дійсно в Польщі не знають українських акторів. Але вистачить познайомитися з ними, розрекламувати їх, як це відбувалося у відносинах Росії з Україною, і все зміниться.

- Між Україною і Росією тривалий час зберігався єдиний ментальний та культурний простір, що було наслідком спільного радянського минулого...

- Але зараз цей ментальний простір в Україні пересунувся більше на Захід, і це треба використати. Потрібно цей інформаційний вакуум заповнити польським продуктом, це - найкращий момент. І нехай українці, українські телеканали не бояться, адже вони сьогодні ризикують менше: так чи інакше у них зараз вакуум кінопродукції. Нехай беруть звідси, їм, без сумніву, дадуть це за копійки. Наприклад, я домовилася, що один польський фільм буде проданий для дистрибуції в Україні за дуже символічні кошти. Це один із фільмів режисера Вальдемара Кшистка, він справді хороший, з високим бюджетом. Дистриб'ютори таким чином роблять певний жест у бік українців.

- На твою думку, українці ментально зможуть сприйняти і зрозуміти те, що у своїх фільмах хочуть сказати поляки?

- Думаю, що так. Наприклад, зараз фільм “Іда” (номінований на кінопремію “Оскар” в двох категоріях - авт.), є зрозумілим для всього світу. Поляки все більше знімають універсальні історії, і їх усе простіше буде сприймати українцям.

Але українці також повинні знімати своє кіно, адже його дуже мало, а є багато талановитих людей, цікавих задумів. Знаю, що мало грошей в українській кінематографії. Може, варто створити в Польщі якусь інституцію, яка культурно підтримуватиме українців, оскільки чим більше ми зараз замість росіян внесемо з культури Заходу в Україну, тим кращими будуть результати у будівництві української демократії, правової держави.

Слід дати свіжий подув вітру через культуру. Це - найкраще, що ми можемо зробити. Процес адаптації до західних стандартів не можна прискорити, він є болючим, проти нього часом хочеться протестувати і навіть опустити руки. Аби цього не сталося, треба давати людям надію не політичним, а цивілізаційним способом, зокрема через культуру.

Повністю інтерв'ю з Веронікою Марчук читайте тут.

«Укрінформ», 24 січня 2015 року

14 грудня, п’ятниця, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол в зарубіжному ігровому кіно»

15 грудня, субота, Синій зал Визначна актриса театру і кіно МАЛЬВІНА ШВІДЛЕР

7-9 листопада, четвер-субота, Червоний зал «Сучасна анімація - досягнення, проблеми, перспективи»