f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Наталія Ворожбит: «Українського кіно цього року не буде, величезна кількість людей залишиться без роботи»

09.04.2020

На початку березня канал «СТБ» показав серіал «Спіймати Кайдаша» – сучасну адаптацію повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я». Життя серіалу не закінчилося на телетрансляції, його чекав ще й успіх онлайн. 

 Сценарій серіалу написала драматургиня Наталія Ворожбит, яка до цього працювала над фільмами «Кіборги» та «Дике поле» (екранізації «Ворошиловграда» Сергія Жадана). Ворожбит як драматургиня відома і за межами України: її вистави грають не лише в українських театрах – п'єсу «Погані дороги» ставили у лондонському Royal Court.

Ворожбит також стала шоуранеркою «Спіймати Кайдаша». Практика шоуранерства прийшла в Україну з американського телебачення, де шоуранер є виконавчим продюсером та контролює усе виробництво серіалу. 

Наталія Ворожбит увесь час була на знімальному майданчику та створювала серіал разом з режисером Олександром Тименком. 

«Дуже добре, коли є хтось, хто тримає в голові картинку і розуміє, як має бути. А я точно знала, як мало бути», – коментує вона свій шоуранерський досвід.

Хоча канал «СТБ» замовляв комедію про сучасних Кайдашів, серіал Ворожбит вийшов драматичним. І продюсери каналу не стали сперечатися.

LB.ua поговорив з Наталею Ворожбит про серіал «Спіймати Кайдаша», «мило» на українському телебаченні та майбутнє кінематографу, якому скоротили фінансування через епідемію коронавірусу.

Діана Буцко, LB.ua

«Це міф, що “Кайдашева сім'я” – комедія»

Ідея актуалізувати «Кайдашеву сім'ю» належить Володимиру Бородянському. Цю пропозицію він вам зробив, коли ще працював гендиректором «СТБ». Чому ви погодилися?

Тоді я думала, що більше ніколи не працюватиму на телебаченні – втомилася від нього, та й було нецікаво. Але чомусь саме «Кайдашева сім'я» зачепила. По-перше, я відчувала, що у мене будуть хороші умови – не лише фінансові. Я знала, що матиму достатньо часу і мене мінімально редагуватимуть. 

По-друге, в дитинстві я зачитувалася «Кайдашевою сім'єю». Я подумала, що це щось кармічне і вона до мене повернулася. Це був наче мій обов'язок – переосмислити твір. Я ще раз перечитала його перед тим, як погодитися, і зрозуміла, що у тексті і справді багато аналогій з теперішнім часом, що він не застарів та може прозвучати як висловлювання – сучасно, актуально, контрапунктно з тим часом, у якому ми живемо. Усе співпало.

Довкола вас було багато таких Кайдашів, з яких ви списували деталі сучасної історії? У чому побачили схожість зі стосунками 150-річної давності?

Люди і справді мало змінилися. З'явилися телевізор і мобільні телефони, люди можуть їздити, куди захочуть, але відносини мало змінилися. Я багато часу проводила у селі. Коли мені був рік, мама віддала мене у село до своїх батьків, як це часто бувало за радянських часів, бо сама працювала. Пізніше я проводила там усі канікули і довго мріяла, «як виросту», повернутися жити у село. Я любила те життя і була до нього прив'язана. Усе, що мене оточувало – і природа, і люди – дуже нагадувало «Кайдашеву сім'ю». 

Я досі продовжую туди їздити і спілкуватися з людьми. Мало що змінилося, крім того, що розпався Союз і Україна отримала незалежність. Але більшість ці зміни відчула не ідеологічно, а якось фізично. Люди вже не пам'ятали війну, розкулачення, голод – у пам'яті лишилися лише ті часи, коли працював колгосп, освітлювались нічні вулиці в селах, платили зарплату і «безкоштовно» давали комбікорм. Не всі зрозуміли, як жити далі. Звикли до стабільного існування, а тут все поламалось, і багато людей почали пити, занедбали себе. Це відчуття перелому між Радянським Союзом і Незалежністю я намагалася перенести до «Кайдашів». 

Твір Нечуя-Левицького написаний через 17 років після скасування кріпосного права. Люди отримали свободу, але не знали, як нею користуватися, і жили, зосередившись на собі, на своїх дріб’язкових конфліктах, а суспільне життя і нові можливості їх не хвилювали. 

Ця яскрава мова героїв теж підслухана у вашому дитинстві?

Для мене питання мови важливе. Сценарій був написаний розмовною українською мовою. Я б не називала це суржиком. Такою мовою говорить пів країни, в ній понад 70% українських слів. Під час роботи я просила акторів згадувати родичів, знайомих з сіл, діставати з себе зручні органічні слова і обороти. Вони ввімкнули у себе якусь таку кнопочку, і потім їх неможливо було зупинити. 

Актори розповідали, що ви слідкували за мовою і поправляли їх на знімальному майданчику.

Я сиділа на шиї у всіх хтось ненавидів мене, хтось – навпаки. Усі звикли, що сценарист написав сценарій і далі йому вже не місце на знімальному майданчику. Хто такий шоуранер, поки не всім зрозуміло. Це новий досвід у нашому виробництві. Деякі люди з різних цехів мене не сприймали. Іноді щось відбувалося на протидії.

Як актори на це реагували?

Актори, навпаки, були відкриті і відчували, що я їм даю свободу.

З вашого досвіду, чи потрібні українській кіноіндустрії шоуранери і чи можуть вони покращити серіал?

Як показує сприйняття цього серіалу глядачами, то, звичайно, це успіх. Завдяки багатьом чинникам – режисеру, акторам, але також тому, що був шоуранер – автор ідеї, сценарію. Дуже добре, коли є хтось, хто тримає в голові картинку і розуміє, як має бути. А я точно знала, як мало бути. Нам потрібно частіше використовувати світовий досвід шоуранерства. Я думаю, так і станеться, якщо будуть кошти і взагалі зніматимуть серіали.

Бородянський замовляв вам комедію, вийшла драма. Чи були через це суперечки з продюсерами або з самим Бородянським? 

Тоді ще був живий Сергій Назаров – помічник Бородянського. Вони разом з Талою Пристаєцькою, яка і зараз працює креативною продюсеркою на СТБ, читали перші серії. Спочатку сміялися, казали, що все подобається, а потім на кожній зустрічі ставали все похмурішими і казали: «Нам все подобається, ми не знаємо, що тут змінювати, але чому ж так печально? Ми замовляли комедію». Але ніхто вже мене не правив. Вони розуміли, що я не зійду з цієї доріжки. 

До речі, це міф, що «Кайдашева сім'я» – комедія. Це драма; дуже українській твір, коли складні драматичні речі розказуються з гумором і любов до життя перемагає. 

«Олігархи не хочуть вкладати гроші в локальний продукт»

Продюсерка «1+1» Олена Єремєєва нещодавно заявила, що українська мова не підходить для мелодрам. Як ви думаєте, чому майже через 200 років після того, як Квітка-Основ'яненко написав «Марусю», виникають такі дискусії?

Таке навіть коментувати не хочеться. Це зрадницькі антиукраїнські висловлювання. Я інакше їх трактувати не можу. Такі люди не повинні формувати культурний продукт і працювати там, де працюють. Ми розуміємо, що нам тяжко дістається мова, що ми й досі перебуваємо під впливом російської, але ігнорувати те, що українська – жива, прекрасна, і її треба розвивати, – це гріх, як сказала б баба Параска.

Як думаєте, це був випадковий ляп чи Олена Єремєєва висловила поширену серед усього телевізійного цеху думку?

Думаю, друге. Багато років телебачення розраховувало на російський ринок і протягом останніх десятиріч не розвивало український продукт. Їм легше думати, що українська – некомфортна і не сприймається аудиторією. Нехай назвуть ті проекти українською, які вони створили і які не зайшли глядачеві. Впевнена, що проблема буде не в мові, а в поганих діалогах. Сценаристи для телебачення пишуть нижче середнього, але до поганої російської звикли, а до поганої української – ні. І це добре, це наш шанс робити українською тільки хороші фільми. 

Ви зрозуміли, чому СТБ погодився на україномовний серіал? Це ж для них фінсова авантюра.

Бородянський – патріотична людина, яка хотіла українське кіно, але не знала, де на нього брати гроші. Олігархи, які утримують усе наше телебачення, здебільшого однією ногою тут, іншою – в Росії. Вони не хочуть вкладати гроші в локальний продукт, їм це не вигідно. 

«Спіймати Кайдаша» – це був власний ризик Бородянського. Після того, як він звільнився, викуплений в мене сценарій залишився лежати на каналі. Так би він і лежав і досі, якби не грант від Мінкульту, що покривав половину коштів на виробництво (Міністерство культури 2018 року виділило 500 млн грн на фінансування «фільмів патріотичного спрямування», - ред.), іншу половину давав канал. СТБ не робив жодних ставок на серіал, бо це не їхній продукт. Вони були готові до того, що це буде прохідна історія, в найкращому випадку іміджева, а отримали набагато більше. 

Ви думали про те, що б ще з класики зараз актуально прозвучало?

Мені пишуть у Facebook і пропонують багато чого зняти. Останній сценарій, який я написала – для Film.ua, адаптація повісті Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала». Ми будемо з ним подаватися на держфінансування, і на цьому я для себе хочу зробити паузу в адаптації класики. Я боюся повторювати одне й те саме. Мені завжди хочеться робити щось нове, хоча я й впевнена, що серед української класики можна багато чого екранізувати.

Режисер Олександр Тименко, з яким ви разом працювали, знімав серіал «Катерина» для «1+1», котрий мав стати сучасною адаптацією шевченківської поеми. Критики той серіал зустріли прохолодно, кажучи, що він більше вийшов схожим на банальне «мило». Що ви думаєте про ту спробу адаптації літературної класики?

Я подивилася лише одну серію. Скажу без зайвої скромності – «Спіймати Кайдаша» набагато краще.

Як працювалося з Олександром Тименком? Як його втручання вплинуло на фінальний варіант серіалу?

Часу втручатися у нього особливо не було. Знімали дуже швидко: треба було терміново шукати локації, проводити кастинг. Але Олександр давав важливі поради. Я часто прислухалася і дещо переробляла. Працювалося з ним прекрасно. Після першого місяця притирок під час кастингів ми діяли як один організм і доповнювали один одного.


Зліва-направо: режисер Олександр Тименко, актори Антоніна Хижняк і Тарас Цимбалюк

«Кожен персонаж час від часу прих*їває від життя і від того, що він наробив»

Робочою назвою серіалу була «Кайдашева сім'я ХХІ століття». Чому врешті змінили на «Спіймати Кайдаша»?

Коли я гуглила ілюстрації до Кайдашевої сім'ї, то знайшла такий інтернетівський мем зі старим п'яним Кайдашем, де написано, що фразеологізм «спіймати Кайдаша» означає зажуритися, задуматися, прих*їти від життя. Я зрозуміла, що ось це «прих*їти від життя» – абсолютно про цю історію. Кожен персонаж час від часу прих*їває від життя і від того, що він наробив. Іноді вони всі сідають у таку позу і починають підбивати підсумки. І це не погано, схоже на рефлексію і самоаналіз. 

Ця назва мені здалася сучасною. Вона одразу і керівництву сподобалася, хоча промовідділ хотів повернути стару назву: мовляв, у глядача буде більше асоціацій з повістю. Але ми відстояли «Спіймати Кайдаша», бо «Кайдашева сім'я» звучало б нафталінно, та й усі люди, які читали цей твір, очікували б екранізації і були б розчарованими сучасною адаптацією. А ті люди, які терпіти не могли «Кайдашеву сім'ю» у школі, не ввімкнули б телевізор через цю назву.

Коли ви писали сценарій, як бачили свого глядача? Як думаєте, чому сільське життя стало цікавим фейсбучній інтелігентній аудиторії?

Навіть фейсбучна інтелігенція не може поперти проти хорошої гри і органіки. Це не може не зачепити. Також я намагалася ставити важливі питання для вдумливих глядачів, зокрема ті, які поставали переді мною під час роботи над сценарієм. Там закодовано багато болючих тем для нас усіх.

Наші глядачі не розпещені. Вони мало чого бачили хорошого на вітчизняному телебаченні. Будь що нове, свіже і живе вражає аудиторію. 

Попри недоліки, які я, звісно, бачу, це ковток свіжого повітря. Люди раді, що нарешті щось з'явилося. 

Усі давно дивляться Netflix. От і ми потроху наближаємося.

Для українських митців жанр телесеріалу може бути цікавий?

Зараз і справді всі переходять на онлайн-платформи, і ніби телебачення вже не перспективне. З іншого боку, більшість людей у нашій країні онлайн-платформи не дивиться. Вони продовжують дивитися телебачення, і це не скоро зміниться. То що тепер, ставитися до них, як до недолюдей, і знімати для них повну фігню? Мені просто їх шкода. Ми втрачаємо людей, а повинні їх підтягувати до певного рівня – це наша місія. Було б добре, якби кожен талановитий режисер, сценарист зняв би для телебачення свій проект. Це можна назвати соціальним обов’язком. 

Ви також брали участь у підборі акторів. Як цей процес відбувався, кого було найскладніше знайти?

Одразу знайшли Кайдаша й Карпа. Складно було знайти Кайдашиху. Акторки, які приходили з телебачення, уже занадто відформатовані. У них поставлена специфічна інтонація, з ними складно працювати. Часто актриси з театру звикли грати Кайдашиху гротескно, усе прикрашати. У нас же було завдання знайти акторів, які гратимуть реальних людей. 

Іра Мак була єдиною претенденткою, після якої не хотілося шукати інших. 

Мотрю довго шукали, хоча це ніби стереотипний образ. Усі ми знаємо таких Мотрь. Але знайти акторку було складно. Антоніну Хижняк затверджували, коли вже йшли зйомки. Тоня до цього майже ніде не грала, вона лише озвучкою займалася, тому продюсер, оператор та режисер дуже сумнівалися. У якийсь момент я піддалася на їхні сумніви, але вчасно схаменулась. З першого дня зйомки було усім зрозуміло, що це наша Мотря, наше сонце і вогонь, і ліпше бути не може. 

Дуже складно було знайти Малашку, яка грає і підлітка, і матір двох дітей. У серіалі проходить 10 років, а нашій Дарині Федині 17 років. Вона першокурсниця. Ми на поцілунки просили дозвіл батьків. За ці три місяці вона дуже виросла. Ніхто б так не справився з цією роллю, як вона.

Актор Віктор Жданов, який грав Кайдаша, сказав в одному інтерв'ю: «У сценарії Ворожбит молодший син Лаврін не повторює помилок своїх батьків, намагається вирватися з цього кола. Він інакший. І це, сподіваюся, дійсно ознака нашого часу. Ми припинили плодити собі подібних». Сучасна драма батьків і дітей усе ж відрізняється чимось від тієї, яку описував Нечуй-Левицький?

Мені хотілося б, щоб це було так. Я погоджуюся зі Ждановим. Не дуже вірю у покоління Лавріна, Карпа та їхніх дружин (тобто в моє) – це проміжне покоління. Уся надія – на їхніх дітей, які у кінці йдуть разом угору збирати дичку. Якщо ми їм допоможемо і не будемо, як старі Кайдаші, то у них є всі шанси вирватися і не бути рабами власних грабель. 

Життя Кайдашів розгортається на фоні історичних подій 2000-х. Ми бачимо, як Карпо працює на Партію Регіонів, а Лаврін іде в АТО. Чому було важливо показати сімейну драму як частину життя країни?

Тому ще ця історія не про конкретну сім'ю, а про Україну загалом. Родина і країна розвивалися паралельно, впливаючи один на одного. Хочеться, щоб люди розуміли, що ці процеси пов'язані, а ми часто живемо байдуже і переймаємося лише власними інтересами. Хочеться, щоб люди усвідомили, що це великий організм, за який ти відповідальний і на який впливаєш. 

Продюсери «СТБ» просили написати другий сезон?

Нема про це розмови. Вони просили зробити розширену версію, бо багато було покорочено. Другий сезон я б не хотіла писати. Для мене ця історія завершена.

«Культура – це не та галузь, якою треба жертвувати заради інших сфер»

Українське кіно чекають нелегкі часи. Через епідемію коронавірусу влада скорочує фінансування культури. Як це вплине на українське кіно цього року?

Українського кіно цього року не буде, ніхто не запуститься, величезна кількість людей залишиться без роботи. Деякі твори через рік-два не матимуть сенсу, вони вже не прозвучать так, як могли б прозвучати зараз. Я це відчула на прикладі «Поганих доріг». Якби нам Держкіно дало гроші два роки тому, коли ми вперше подавались, то фільм би дуже вчасно і влучно прозвучав, а зараз він може бути не на часі. 

Ми хотіли цього року подаватися з кількома проектами на держфінансування. Але тепер я, мабуть, не зніму кілька фільмів, не напишу ще один серіал, хіба якщо канали замовлять. Багато чого вже скасувалося. Усі мої знайомі припинили роботу над своїми проектами. 

Голова Держкіно Марина Кудерчук заявила, що українці зрозуміють, коли «ми будемо змушені тимчасово відмовитися від виробництва фільму заради будівництва лікарні». Що ви про це думаєте?

Культура – це не та галузь, якою треба жертвувати заради інших сфер. Як можна очолювати будь-яке міністерство чи інституцію і не вболівати за те, що ти очолюєш? Усі складові важливі – і культура, і медицина, і оборона, але тебе ж не випадково поставили головою Держкіно. Ти маєш відстоювати свої цінності і напрямки і пояснювати іншим, чому це важливо. І якщо ти розумієш, навіщо потрібне кіновиробництво, якщо ти бачиш за ним людей, процеси і зміст, то ти ніколи ним не пожертвуєш. 

Нинішня влада прийшла на Банкову з телебачення, але тепер, виходить, не розуміє значення кіно. Як це пояснити?

По-перше, вони є не хочуть, щоб замість них ще хтось прийшов. Телебачення привело їх до влади, але навіщо, щоб інші цим так само скористалися? По-друге, багато речей вони роблять неусвідомлено, імпульсивно, панічно, бо не здатні впоратися з тією кількістю задач, яка на них звалилася. Вони так і залишилися людьми з телебачення. Я думаю, їм дуже складно. Я б нізащо не хотіла опинитися на їхньому місці.