f y
Національна спілка кінематографістів України

Інтерв’ю

Пилип Іллєнко: «Ми запровадили серйозний контроль над доступом російських фільмів на ринок України»

03.12.2014

Голова Державного агентства України з питань кіно відповів на запитання «Телекритики» щодо перших ста днів роботи на посаді.

Війна, ініціатива Кабміну щодо розформування Державного агентства України з питань кіно,люстраціяобшуки та скорочення фінансування кіногалузі - ось лише кілька обставин, за яких пройшли перші 100 днів Пилипа Іллєнка на посаді голови Держкіно.

Саме призначення керівника відомства було дискусійним і затяжним. Кінематографісти не могли визначитися з кандидатурою, яка би влаштовувала всіх, а продюсери наголошували, що за чотири місяці роботи без очільника відомства кіногалузь перейшла в режим стагнації. Урядове рішення призначити на цю посаду Пилипа Іллєнка бурхливих овацій не викликало. Як і особливих нарікань: на той момент кінематографісти вже почали перейматися перспективою державного фінансування галузі, тож із великою радістю вони би сприйняли на посаді голови Держкіно і своїх опонентів.

Оцінка кінематографічного середовища перших 100 днів керівництва Пилипа Іллєнка укладається в одне слово - «побачимо». 

Найефективнішою робота Держкіно була щодо заборони трансляції російських фільмів і серіалів на території України. Завдяки ініціативі Держкіно нарешті ініціюється підписання міжурядової угоди про спільне кіновиробництво Польщі та України, що передбачатиме податкові пільги для кіновиробників обох країн.

На відміну від прогнозів деяких скептиків, Пилип Іллєнко розпочав свою роботу не з фінансування стрічок кінорежисера Михайла Іллєнка, що закидали йому віж початку. І підготував для публічного обговорення документ «Національної стратегії розвитку кіноіндустрії», яка передбачає й законодавчі реформи.

Особливостями роботи відомства під керівництвом пана Іллєнка є також формалізований стиль відносин як із представниками кіноспільноти, так і з журналістами. Зокрема, спілкування з представниками ЗМІ ведеться здебільшого у форматі інформаційних запитів, а інформація щодо претендентів на участь у пітчингах лишається закритою, як і за часів Катерини Копилової.

При цьому працювати Пилипу Іллєнку доводиться в умовах, коли кінематографічне середовище дуже рідко консолідується довкола важливих питань. 

На прес-конференцію про перші сто днів роботи очільника Держкіно прийшла лише представник «Телекритики». Тим не менше, пан Іллєнко не став рахувати «кількість глядачів у залі», а провів звіт та запропонував відповісти на додаткові запитання. Із цього й почалося наше інтерв'ю.

 

- Одне з основних досягнень - відновлення максимально можливого на цей час фінансування кіногалузі, - почав свій звіт Пилип Іллєнко - Зокрема, якщо за перше півріччя було сплачено лише близько півтора мільйона гривень на кіновиробництво, то на цей час - понад 20 мільйонів.

Ми відновили конкурсні відбори для формування програм виробництва фільмів, оновили склад Експертної ради, і проводимо сьомий конкурсний відбір за участі понад 150 проектів. Наразі експерти ознайомлюються з ними, і сподіваюся, що в грудні відбудеться другий тур - публічний захист цих проектів.

Ми запровадили серйозний контроль над доступом російських фільмів на ринок України. Сьогодні в Держкіно переглядаються фільми, що претендують на отримання прокатних посвідчень, також спеціально переглядалися фільми, яким уже були видані прокатні посвідчення, за зверненням установ і організацій. Загалом протягом цього півріччя було заборонено близько 90 фільмів - переважно, у зв'язку з актором Михайлом Пореченковим і подіями на сході України.

Нам вдалося забезпечити виконання гранту Президента України, і кошти отримали троє молодих митців: на розробку проектів (два) та на зйомку стрічки (один). Було здійснено грошове наповнення премії Довженка, найближчим часом відбудеться її офіційне вручення (на момент публікації вже відбулося). Ми фінансово підтримали проведення низки кінофестивалів, зокрема найбільшого з них - «Молодість», де цього року була представлена безпрецедентно велика українська програма та відбулися українські прем'єри.

Ми допомогли і посприяли виходу в прокат деяких українських фільмів - надавали певну інформаційну, організаційну та іншу підтримку. Загалом за цей час у прокат вийшли такі повнометражні українські картини, як «Плем'я», «Поводир», «Такі красиві люди», «Хвороба кохання». Всі вони були створені за державної фінансової підтримки.

Ми підтримали ініціативу проведення «Тижнів українського кіно на підтримку Олега Сенцова», які вже відбулися в шести містах. Деякі з цих регіональних показів я особисто відвідував, деякі ми просто підтримували, і це мало серйозний резонанс в українському суспільстві. 

Цього року ми співпрацювали з «Гогольфестом», проводили низку заходів під час цього фестивалю, зокрема такі дискусійні панелі, як «Держкіно дає гроші на кіно» та «Ідеологія українського кіновиробництва». Ми навмисне обрали такі провокаційні назви, аби зацікавити молодих кінематографістів і пояснити їм, як можна співпрацювати з Держкіно та яким ми бачимо розвиток української кіноіндустрії. 

Нами було розроблено і потім за підтримки Міністерства культури Кабінетом Міністрів прийнято постанову, що значним чином полегшує життя державним кіностудіям («Про внесення змін до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу». - ТК). Це постанова Кабміну, згідно з якою 100% грошей від оренди залишаються в розпорядженні цих кіностудій, тоді як раніше 70% вони змушені були віддавати Фонду держмайна.

Також ми докладаємо зусиль до розвитку сфери міжнародної співпраці. Зокрема, взяли участь у роботі кіноринку Варшавського міжнародного кінофестивалю, який цього року помітно фокусувався на Україні. Там відбулася зустріч із польськими колегами - зокрема, головою польського інституту кіномистецтва Агнєшкою Одорович. Результатом стало ініціювання укладення двосторонньої угоди про копродукцію з Польщею.

- Що було зроблено для формування загальної стратегії розвитку української кіногалузі, необхідність якої давно назріла?

- Паралельно з усіма поточними напрацюваннями ми створили проект документу під назвою «Національна стратегія розвитку кіноіндустрії». Цей документ складається, в першу чергу, з аналізу сучасного кіноринку в Україні, переліку необхідних кроків, які потрібно здійснити для проведення реформ, і прогнозу очікуваних результатів. Ця стратегія розрахована на п'ять років - з 2015-го по 2020-й.

Ми провели низку експертних обговорень, зустрічей із представниками кіноіндустрії в робочому порядку, й на даному етапі цей документ уже існує у вигляді проекту. Наразі ми плануємо провести декілька етапів громадського обговорення, зокрема буквально сьогодні (19 листопада. - ТК) пройде засідання Громадської ради при Держкіно, яка розгляне цей документ. Потім у нас запланована експертна зустріч із представниками кіноіндустрії, які доповнять документ позицією зсередини кінопроцесу. Також ми плануємо долучити до доповнень Стратегії Спілку кінематографістів, Асоціацію продюсерів України та інші фахові організації. 

Ми вже розпочинаємо цю роботу, і після отримання фідбеку від експертного середовища будемо готові оприлюднити цей документ для загального широкого обговорення.

Після внесення всіх змін пропонуватимемо цю стратегію для затвердження керівництвом країни.

- На досвід яких країн і на які ринки має орієнтуватися українська кіногалузь згідно зі стратегією, яку пропонує Держкіно?

- Ми вивчаємо досвід різних країн, спираючись на опрацьовані аналітичні матеріали. Насамперед нас цікавить досвід сусідніх країн, які змогли не тільки розвинути власне - національне - кіновиробництво, а й залучити на свою територію іноземні продакшни, які наразі ведуть зйомки фільмів. Це Чехія, Польща, Угорщина, Румунія. Звісно, ми вивчаємо досвід Франції, Великобританії й інших країн. 

Але що стосується того, на який ринок має бути орієнтована українська кіноіндустрія, я впевнений, що Україна потенційно може мати власний ринок для власного кінематографу. Звісно, зациклюватися виключно на цьому неможливо, треба вчитися виходити на інші ринки та створювати фільми в іноземній копродукції, як і залучати іноземні продакшни до зйомок і  постпродакшну в Україні.

Чимало українських кіновиробничих потужностей було задіяно для роботи в інтересах російських клієнтів. Сьогодні частина цих клієнтів відпала, відповідно ці потужності необхідно завантажити якимись альтернативними замовленнями.

- За рахунок чого працюватиме цей внутрішній ринок, адже кількість кінотеатрів в Україні невелика? Чи ставка робиться ще й на телебачення?

- Проект Стратегії передбачатиме розвиток кінопрокатної мережі, бо кількість кінозалів в Україні справді замала. До того ж ми втратили кінотеатри в Криму, частину кінотеатрів на Донбасі. Нинішня кіномережа нерівномірно розпорошена по країні - кінотеатри, в основному, сконцентровані у великих містах. В абсолютній більшості районних центрів їх немає взагалі, й місцеве населення не має можливості знайомитися з кінопрокатними стрічками. 

Відповідно, поставимо питання щодо пільг та інших стимулів для інвесторів, які вкладатимуть кошти у створення кінотеатральної мережі, особливо в малих і середніх містах України.

Звісно, телебачення - це теж потенційний ринок для українського кіно. Крім того, телеканали можуть виступати дуже цікавими партнерами, надаючи потужну підтримку для промоції кінокартин - як ми бачимо на прикладі «Поводиря» й інших фільмів. Тому співпраця з телебаченням, стимулювання й активація цього процесу теж є одним із ключових положень Стратегії. Для цього, звісно, треба й законодавство змінювати, треба, можливо, розширювати програму державної фінансової підтримки кіновиробництва на створення телевізійних версій фільмів тощо.

- Національна рада з питань телебачення й радіомовлення розробляє для Мінфіну пропозиції щодо звільнення українських теле- й кіновиробників від оподаткування. Чи бере участь у розробці Держкіно? Які саме умови роботи для кіновиробників передбачає цей документ?

- Ми активно співпрацюємо з Нацрадою, будемо підтримувати ініціативи із запровадження пільг. Тим паче, що частково пільги вже передбачені, лише недосконало. Ми якраз теж пропонуємо механізми, як зробити ці пільги більш дієвими й ефективними. І, звісно, ми не будемо заперечувати, якщо це буде поширюватися також на телепродукт - серіали, телефільми тощо.

Розкажіть, будь ласка, про які саме пільги йдеться і для яких категорій кіновиробників.

- Якщо ми говоримо про чинні пільги, то до 1 січня 2016 року національні фільми (визначення, що таке національний фільм, міститься в законі про кінематографію) звільнені від ПДВ, податку на прибуток, а кіностудії звільнені від податку на землю. Тобто звільнено від оподаткування саме операцію із закупівлі послуг зі створення національних фільмів. Грубо кажучи, кошти, надані Держкіно чи іншою організацією кіностудії чи продакшну на створення національного фільму, не оподатковуються.

Проблема в тому, що в подальшому, коли ці кошти витрачаються, вони від оподаткування вже не звільняються. От цей аспект особливо потребує вдосконалення. Тобто необхідно розширити цю ланку операцій, які би були вільнені від оподаткування. Ба більше, в деяких країнах існують системи, коли можливо повернути частину сплачених податків, якщо кошти інвестуються в кіновиробництво. Я думаю, в нас теж доцільно запровадити таку історію. Це має стосуватися національних фільмів і тих, які створюються в копродукції згідно з Європейською конвенцією про копродукцію. 

- Робочий проект Коаліційної угоди передбачає встановлення квот для національного культурного продукту на радіо, телебаченні, в кінопрокаті.

- Наразі така квота - 30% - передбачена законодавством. На практиці вона не завжди виконується кінотеатрами за браком достатньої кількості фільмів. Але насправді там немає серйозного механізму щодо контролю виконання цієї квоти та визначення санкцій за її невиконання. Нині це невеличкий адміністративний штраф, яким нікого не налякаєш.

Саме від вас насамперед чекали реформування законодавства, що стосується галузі кіно. Зокрема, актуальним для кіновиробників є лобіювання квот українського кінопродукту на телеканалах. Тому прошу розповісти детальніше і про цей аспект.

- Звісно, це планується також робити. Ми почали з того, що розробили Стратегію, яка містить також ініціативи щодо змін чинного законодавства, в тому числі в частині ефективнішого квотування.

Ми прекрасно всі знаємо, що квота на телебаченні виконується значно ефективніше, ніж у кінотеатрах, бо діяльність телеканалів підлягає ліцензуванню. Але виконуються ці квоти за рахунок нерейтингових слотів уночі, коли демонструються в основному старі українські фільми. Щоби ця квота мала якийсь сенс, вона має виконуватися в прайм-таймі. Можливо, не на всі 30%, але цей аспект однозначно потребує вдосконалення. І ми будемо реалізовувати цю стратегію в плані пропозиції до зміни законодавства.

Держкіно не є законодавчим органом і навіть не формує державну політику в галузі кіно, а лише реалізує її. Але ми маємо повноваження пропонувати своє бачення державної політики в галузі кіно Міністерству культури, відповідно, через Міністерство культури уряду країни, Верховній Раді, Президенту країни.

Стратегія, яку ми розробили, передбачає і кроки в напрямку реформування законодавства, і кроки в напрямку запровадження збору на розвиток національного кіно і встановлення пільг, і кроки в напрямку запровадження спеціальних державних програм, які би стосувалися розвитку й кінопрокату, й співпраці з телебаченням, і кіновиробництва, і забезпечення зйомок в Україні іноземних фільмів, і просування України як локації, як кіновиробничої країни, яка може пропонувати свої сервісні послуги, в тому числі і щодо зйомок іноземних фільмів, і багато-багато інших речей. Цей документ містить 21 сторінку тексту дрібним шрифтом.

Пилип Іллєнко бере участь у круглих столах щодо розвитку української кіногалузі, а також відвідує прем'єри українських ігрових та документальних стрічок 

- Частина кінематографістів висловила свою незгоду з тим, що до складу Експертної комісії Держкіно увійшли люди, які або не мають стосунку до кіно, або ж мають невеликий досвід кіновиробництва. За яким критерієм ви формували її склад?

- По-перше, пропозиції щодо членів Експертної комісії нам надавалися самими ж кінематографістами, громадськими організаціями в галузі кіно. Їх було подано більше ста, й очевидно, що ми не могли включити абсолютно всіх. Ми виходили з того, що нам потрібно формувати Експертну комісію, яка протягом місяця має ознайомитися з близько 150 проектами і при цьому забезпечити відсутність конфлікту інтересів. Більшість експертів не знайомиться з усіма без винятку проектами. Вони вивчають їх за пітчинговими категоріями. І виходить, що на кожну категорію передбачено 10-15 експертів, таким чином забезпечується ефективний процес.

Як ми формували Експертну комісію? Виходили з того, що в ній мають бути представлені різні погляди на розвиток кіно, представники різних поколінь кінематографістів, різних кіноцехів, різних кінопрофесій - і продюсери, й оператори, й актори, й кінокритики, і представники кінопрокату тощо. Саме розмаїтість і була визначним критерієм. При цьому деякі люди, яким ми пропонували ввійти до складу комісії, відмовилися.

Я глибоко переконаний, що всі члени Експертної комісії справді є експертами. Мені здається, що комісія якраз є збалансованою. До того ж, в українській кіногалузі ніколи не буде якогось органу чи комісії, який би влаштовував усіх на сто відсотків. Кожен має право на свою думку. Ми дуже щасливі, що ця думка висловлюється публічно, це вияв демократії. Цю критику чують і самі експерти також. Але критика має бути конструктивною, вона не може просто ґрунтуватися на особистих симпатіях і антипатіях.

Ми чітко усвідомлюємо, що одна з найбільших проблем українського кіно протягом усього періоду його існування, починаючи навіть не з Довженка, а раніше, - це відсутність консолідації українських кінематографістів. Вони один з одним воюють, влаштовують скандали. Це амбіційно-творче середовище. Мабуть, без цього неможливо. Але дуже часто це шкодить загальній справі. Тому, знаючи, скільки є різних груп за інтересами в українському сучасному кіно, я впевнений, що не існує в природі якогось дрімкастингу комісії, який влаштує абсолютно всіх.

Якщо нарікають, що хтось має мало досвіду в кіновиробництві, перепрошую, а хто його зараз має багато? Назвіть мені нинішніх режисерів, які мають у своєму портфоліо 10 повнометражних ігрових фільмів. Тільки представники старшого кінопокоління можуть цим похвалитися, такі як Михайло Іллєнко, і то не всі. За великим рахунком ми раді успіхам усіх молодих кіномитців, ми дуже пишаємося ними, але в нас узагалі мало знімалося кіно, був період у 1990-ті роки, коли майже не знімалося з причин, у яких треба звинувачувати не кіномитців. 

Чи зайшла кудись ця дискусія кінематографістів далі Фейсбуку - наприклад, у форматі поданих вам пропозицій щодо іншого складу Експертної комісії?

- Конкретних пропозицій - цього включити, а цього виключити - не було. Були певні звернення з боку Спілки кінематографістів про те, що вони реагують на цю публічну дискусію. Але в НСКУ чіткої пропозиції теж не надали. Ми побачили, що є процес у Фейсбуку, подальших якихось консолідованих кроків і звернень до нас не було.

Я, до речі, був на засіданні секретаріату Спілки, де це рішення приймалося. Воно проходило за присутності всіх зацікавлених осіб, була дискусія. Я висловив свою позицію, вони пояснили свою, мені здається, ми одне одного де в чому переконали, це було корисне спілкування в будь-якому випадку. Думки з окремими членами секретаріату в нас можуть бути різні, але це нормальний цивілізований дискусійний процес.

 

Прес-аташе Держкіно Ярослав Підгора-Гвяздовський - кіножурналіст із багаторічним стажем

- 29 жовтня відбулася перевірка документів у Держкіно й чотирьох кінокомпаніях. Вона стосувалася проектів кінострічок, відзнятих державним коштом. Із чим ви пов'язуєте це?

- У нас відбувалася не перевірка, а обшук, і було вилучено низку документів, що стосуються виробництва національних фільмів. На жаль, у зв'язку з тим, що це слідчі дії, я не можу надавати детальну інформацію, називати компанії й контракти, які цікавили слідчих, але факт такий був.

Я цю ситуацію оцінюю з позицій чинного законодавства - якщо є ухвала суду, ми зобов'язані її виконувати. Відповідно ми надали всі документи, яких від нас вимагалися. На цьому поки що все. Подальших дій ніяких не відбувалося, принаймні мені про них не відомо. 

Продюсер Ігор Савиченко одним із варіантів, із яким він пов'язує ці обшуки й вилучення документів у компаніях, назвав такий: «Мені здається, ноги ростуть ще зі схожого документа, який був у провадженні СБУ навесні цього року щодо причетності чиновників Держкіно до фінансування снайперів, які розстрілювали людей на Майдані». Що вам відомо про цей документ?

- Мені про зміст цієї заяви нічого не відомо. Я обійняв посаду голови Держкіно в серпні цього року, коли давно вже ці події на Майдані пройшли. Я думаю, що рано чи пізно, по закінченню слідства, відповідні органи мають повідомити суспільству, підтвердилися якість факти чи не підтвердилися; чи є якісь люди, яких потрібно притягувати до відповідальності, чи їх немає. Це питання слідства й суду. З мого боку було б дуже некоректно висловлювати якісь припущення, ґрунтуючись на не достеменно відомих мені фактах і обставинах. Якщо хтось має такий погляд на ситуацію, то він на цю позицію має право і має право її вільно висловлювати. Але як державний чиновник я не маю права робити якихось необґрунтованих припущень. Є слідство, є закон, він має працювати.

 

 Українські державні кіностудії не належать до сфери управління Держкіно.

Опікується ними «багатопрофільне» Міністерство культури

Ви згадали про урядову постанову, згідно з якою державні кіностудії можуть розпоряджатися грошима від оренди самостійно. Яким саме чином вона полегшує життя цим підприємствам? З боку самих представників кінематографічних підприємств ця постанова великої радості не викликала, оскільки йдеться про не такі вже й значні доходи. До того ж цей документ обмежує керівників підприємств щодо звільнення «зайвих» працівників.

- Зауважу, що, кіностудії не належать до сфери управління Держкіно. Вони підпорядковуються Міністерству культури, яке скеровує їхню діяльність. Ми ж із ними співпрацюємо як із будь-якими іншими студіями, якщо вони отримують перемогу в конкурсі національних фільмів, також співпрацюємо щодо розповсюдження національних фільмів. Звісно, підтримуємо контакти з керівниками цих підприємств, адже це наша галузь і ми цікавимося, чим можемо їм допомагати.

Після того, як мене призначили, я поспілкувався з керівниками кіностудій. Власне, я з ними знайомий і раніше, оскільки був активно задіяний у кінопроцесі. Я оглянув розташовані в Києві кіностудії, щоби зрозуміти, в якому вони стані і які перспективи їхнього розвитку.

Кіностудії у важкому стані. Одна з причин - у директорів цих підприємств фактично зв'язані руки через недосконалий організаційно-правовий статус. Фактично, кіностудії не є власниками свого майна. Його власником є держава і будь-які рухи з управління майном мають узгоджуватися з Фондом державного майна. При здачі в оренду мають застосовуватися методики, визначені законом щодо оренди державного майна. 

У зв'язку з динамічними подіями на ринку нерухомості складається ситуація, що ті ціни, які підприємства мають право запропонувати орендарям, неконкурентні - враховуючи стан цього майна, необхідність опалення й поточного ремонту. Тому чимало орендарів пішли звідти, що вдарило по доходах кіностудій. Але за цієї постановою вони можуть залишати собі, що є.

Далі потрібно вести пошук ефективніших механізмів управління державним майном. І тут проблема не в якомусь недбалому чиновнику... Директори кіностудій реально роблять усе, що можуть. Там немає нероб чи байдужих людей, яких не турбує доля цих кіностудій. Це люди відповідальні, які намагаються всіма силами знайти шляхи виживання цих кіностудій. Але вони мають купу зобов'язань щодо оплати опалення, електроенергії, зарплат тощо. Українські кіностудії - це величезні майнові комплекси, що потребують значних коштів. І це реальна проблема.

Зазначена постанова - перший крок до вирішення цих проблем (дія цього документу поширюється на кіностудію імені Довженка. - ТК). Звісно, кіностудії мають стати сучасними кіновиробничими фабриками в першу чергу - не продюсерськими центрами чи агенціями, а саме індустріальними підприємствами, які б надавали повний комплекс виробничих послуг, мали би власне знімальне обладнання, мали би власні павільйони, натурні майданчики, всі департаменти були б технічно забезпечені силами кіностудій... За прикладом Польщі і Чехії, українські кіностудії мають обслуговувати не тільки українських кіновиробників, а й іноземні продакшни. Саме за рахунок створення сучасної технологічної інфраструктури в Польщі та Чехії й було досягнуто зростання національного кіно. 

Зараз жодна з українських кіностудій не може похвалитися такими можливостями. Взагалі в Україні відсутня єдина локалізована структура, яка б мала такий потенціал.

- Чи йдеться про розвиток кіностудій у Стратегії Держкіно?

Так.

- Спитаю «за Одесу», бо останнім часом цікавилася справами саме Одеської кіностудії. Вам, до речі, не пропонували увійти до її Наглядової ради? На сайті кіностудії й досі зазначено, що членом Наглядової ради є екс-голова Держкіно Катерина Копилова...

До Наглядової ради людина входить не за посадою, і її склад не змінюється автоматично. Рішення щодо зміни приймають загальні збори акціонерів, що проводяться періодично згідно зі Статутом.

Я за час свого перебування на посаді на Одеській кіностудії не був ще, бо грошей на відрядження в Держкіно нема, а в мене їх на поїздку ділову теж немає :)

- Можливо, варто знайти для цього грант? Одеські кінематографісти кажуть, що дуже потребують уваги офіційного Києва щодо вирішення їхніх нагальних проблем.

Я нещодавно познайомився з головою правління кіностудії, коли він приїздив до Києва. Ми обговорили загальне коло питань, пов'язаних із підприємством. І я знаю, що вони навіть беруть участь у конкурсному відборі, подали свої проекти.

Як ви ставитеся до того, що Одеська кіностудія має державний статус лише в тому сенсі, що 50% та одна акція підприємства належить Фонду держмайна, а ключові рішення щодо підприємства приймають переважно бізнесмени, які не є кінематографістами?

- На засіданні Кабінету Міністрів було ініційовано питання, щоби передати державну частку в управління від Фонду Держмайна до Міністерства культури. Така ініціатива є.

Коли саме вона виникла і в якому вигляді існує - усному чи як документ?

- Це обговорювалося на засіданні уряду в червні, коли уряд розглядав кандидатури на посаду голови Держкіно і ознайомлювався з програмами кандидатів. 

Під час спілкування з регіональними кінематографістами мені доводилося вислуховувати нарікання на дискримінацію з боку Держкіно: мовляв, кошти на виробництво отримують переважно столичні режисери.

Немає ніяких преференцій при проведенні конкурсного відбору залежно від регіону походження продакшну чи режисера. Оцінюється сам проект, і рішення приймає Експертна комісія. Я не можу констатувати факту дискримінації за регіоном походження проекту. Звісно, у Програмі виробництва національних фільмів, де зазначено повний перелік фільмів зі вказанням продакшну, назви проекту, режисера, більшість київських продакшнів. Але ж і більшість продюсерів сконцентрована тут.

Чи передбачені Держкіно окремі програми для підтримки регіональних кінематографістів?

Ні, загальна програма тільки.

  

Пилип Іллєнко каже, що готовий підтримувати розвиток кінофестивалю «Молодість», однак для початку має зрозуміти, у чому саме 

Чи має шанси отримати державний статус кінофестиваль «Молодість»? Директор кінофоруму Андрій Халпахчі повідомив, що спільно з Держкіно готує подання до Кабінету Міністрів щодо цього.

Фестиваль і так фінансується значною мірою коштом державних і місцевих бюджетів міста Києва, ми його підтримували протягом усього періоду існування Держкіно, це не нова ініціатива. Звісно ж, цього року сума підтримки була меншою, ніж минулого, бо в нас узагалі скоротилося фінансування. Але, менше з тим, ми надали значну фінансову підтримку, виділили кошти.

Ми готові до обговорення державного статусу фестивалю. Але це питання, власне кажучи, оформлення ініціативи з боку самого фестивалю. Наразі ж ми знаємо про заяви пана Андрія Халпахчі, у принципі їх підтримуємо, але для предметної розмови необхідно, щоб він описав, як він це бачить згідно з чинним законодавством. І я думаю, ми будемо цю ініціативу підтримувати.

Ви раніше висловлювалися за необхідність ідеологічного кіно в Україні. Уточніть, будь ласка, що саме під необхідним для України ідеологічним кіно ви маєте на увазі? Чи могли би ви навести приклади таких стрічок з історії української кінематографії чи з нинішніх фільмів?

- Кіно - все ідеологічне. Бо ідеологія - це система поглядів. У різноманітті їх і проявляється креативна сила авторів.

 

Пилип Іллєнко вважає, що українські глядачі потребують фільмів, на які приємно піти із сім'єю і які є позитивними. «Бажано без фіналу, де вбивають табуретками», жартує він. При цьому очільник Держкіно додає, що на рішення Експертної комісії щодо переможців пітчингів не впливатиме

Однак під час круглого столу «Ідеологія українського кіно» ви говорили про важливість кіно, яке би сприяло формуванню національних цінностей...

- Я переконаний, що в нас є проблема з національною самоідентифікацією. І саме кінематограф має сприяти національній ідентифікації українців, створювати в хорошому сенсі міфи, які потрібні кожній нації.

То який фільм, на вашу думку, відповідає цій тезі?

- Будь ласка, не ставте мені таких питань. Це буде привід звинуватити мене в симпатіях чи антипатіях до певних фільмів чи режисерів. Щойно я скажу, як називається ця картина, і все - я попав :)

Фото Максима Лісового, фейсбук-сторінки Одеського міжнародного кінофестивалю, фейсбук-сторінки кінофестивалю «Молодість», фейсбук-сторінки Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» та Валерія Потапенка

17 грудня, понеділок, Синій зал Цикл «Наші співвітчизники у світовому кіно» Художній фільм «ТАЄМНИЦЯ НАТАЛІ ВУД»(ІІ серія)

18 грудня, вівторок, Малий зал Вечір до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС

18 грудня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Документальний фільм «ЗАГАЛЬНИЙ ЗШИТОК»