Дмитро Томашпольський: «Знімаючи фільм, ми думали лише про глядача»
20.11.2014
До кінотеатрального прокату вийшов фільм учасників Сценарної Майстерні Дмитра Томашпольського й Олени Дем’яненко “F 63.9 Хвороба кохання». Редактор Сultprostir Надія Заварова поспілкувалася з режисером Дмитром Томашпольським...
Про гумор
Знімаючи «Хворобу кохання», ми з співрежисером Оленою Дем'яненко слідували канону іронічної комедії. Хоча термін «шуто-трагедія», який вигадав і вперше використав Іван Андрійович Крилов, набагато повніше описує жанр фільму. Але ми живемо в епоху зрозумілих і доступних форматів, тому в рекламній компанії картини використано термін «комедія». Наш фільм, як і будь-яка комедія − це багатошаровий пиріг. У глядачів різне почуття гумору і різна ступінь розуміння жартів − кожна людина знайде в нашому фільмі те, що розсмішить саме її. Ми з Оленою Дем'яненко прагнули наповнити нашу картину різними жартами, в тому числі, і ґегами, які традиційно з вдячністю приймає публіка. Але за простим і зрозумілим гумором завжди ховається гумор більш глибокий. Глядачі реагують на фільм і жарти в картині так, як ми розраховували, сміються саме в тих сценах, які ми намагалися зробити смішними. І це відбувається скрізь: на показах в Києві, Одесі, у Львові, в Парижі. Коли ми робили цей фільм, думали лише про глядача. Не про нагороди, хоча прекрасно знаємо, як потрібно зняти фільм, щоб він мав успіх на фестивалях і отримував призи. Ми робили картину виключно для глядача, хотіли, щоб фільм показав: українське кіно в змозі повернути публіку в кінотеатри. «Хвороба кохання» для того, хто скучив за комедією, для того, хто хоче в кіно посміятися, відпочити, отримати позитивні емоції.
Про дух французьких комедій
«Хвороба кохання» − це україно-французька ко-продукція. Ми з Оленою неодноразово працювали у Франції і завжди раді черговій співпраці з кінематографістами цієї прекрасної країни. Головну жіночу роль у «Хворобі кохання» грає чудова французька актриса Ніна Сол. А, крім того, ми сподіваємося, що в нашому фільмі живе дух справжніх французьких комедій, де, як, наприклад, у Бертрана Бліє, легкість, шарм і розумний, інтелектуальний гумор сплітаються воєдино, народжуючи витончену екранну історію.
Олена Дем'яненко й Дмитро Томашпольський
Про прокатну долю фільму
Робота над «Хворобою кохання» завершилась рік тому. Перший показ відбувся на 43-му кінофестивалі «Молодість» у програмі «Українські прем'єри». Вихід у широкий прокат був призначений на 14 лютого 2014 року, але через трагічні події, які займали наші уми і серця взимку 2014 року, ми відклали дату релізу. Нарешті тепер, восени, українські глядачі зустрілися з нашою картиною. Але й тут не обійшлося без трагедії: через підпал кінотеатру «Жовтень» ми втратили не лише копії фільму, а й, власне, майданчик для показу. У пожежі згорів цілий тиждень нашого прокату.
Про те, коли в Україні з'явиться хороше кіно
Думаю, що нормальне, хороше кіно може з'явитися тільки в буржуазному, ситому суспільстві. Щойно Україна подолає всі кризи, що охопили її в різноманітних сферах життя, у нас почнуть знімати багато хороших фільмів, і вони обов'язково будуть користуватися касовим успіхом.
Про улюблені комедії
Чесно кажучи, я не так вже й часто дивлюся комедії, але дуже ціную точність авторської інтонації, яка є, наприклад, у фільмах Бастера Кітона і Чарлі Чапліна, відчувається вона і в картинах інших великих комедіографів. З класиків радянської комедії мені, як глядачу, найближчий Георгій Данелія. Я не дуже люблю ексцентричні комедії. Мені ніколи не подобалися, наприклад, «Пес Барбос і незвичайний крос» і «Самогонники» Гайдая. Але ось недавно я переглянув «Діамантову руку» і зрозумів, що сьогодні Леонід Гайдай − це Тарковський. Я збагнув, що недооцінював цього режисера. А взагалі в комедії я ціную моменти, коли хочеться і сміятися, і плакати одночасно. Наприклад, я завжди плачу над сценою з «Бережись автомобіля», коли Дєточкина після спектаклю везуть в міліцію, і він згадує свій сценічний успіх. Саме в цій здатності комедії викликати у глядача і сміх, і сльози я бачу особливу цінність. Так буває в фільмах чудового Вуді Аллена і мого улюбленого Бертрана Бліє, який нерідко повторює в інтерв'ю що «весь великий кінематограф спирається на великих акторів, але коли мрієш про хороше глядацьке кіно, необхідні тільки видатні артисти». В «Хворобі кохання» нам з Оленою вдалося зібрати дивовижний акторський склад: працювати над фільмом з такими артистами було величезним задоволенням. Думаю, глядач, прийшовши в кіно, відчує особливу атмосферу взаємного натхнення і радості від роботи один з одним, яка виникла у нас на знімальному майданчику.