f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Для чого українських письменників знімають у кіно

10.08.2018

«Побуду трохи артистом. Дебют у кіно сподобався. Це (не) реальний кайф», — написав на своїй сторінці у Фейсбуку письменник, філолог, викладач НАУ В’ячеслав Васильченко. Фото в костюмі й гримі зі знімального майданчика долучено. Майже одночасно про те саме відзвітувала в соцмережі письменниця й кіносценаристка Ірен Роздобудько: «В тридцятиградусну спеку довелося бути в сукнях, капелюшках і теплих пальто. Ні, сценаристом усе ж таки бути краще». Цих та кількох інших українських письменників залучили як акторів масових сцен у зйомках художнього фільму «Будинок “Слово”», які режисер Тарас Томенко зараз проводить у Києві та Харкові.

Фейсбучні фотозвіти нагадали — це не перший випадок, коли українські літератори йдуть в артисти. Подібна практика тягнеться із середини 1990-х років, коли в Україні знімали досить багато фільмів як для країни, котра мала тимчасову валюту й кіно творилося за купоно-карбованці. Пропоную невеличкий екскурс на тему залучення до кінопроектів аматорів. Раніше йшлося про українських співаків. Але слід розділяти артиста естради чи рок-сцени, які не є професійними акторами, проте мають інші артистичні практики, й літератора, який узагалі акторською майстерністю не володіє. Для чого у витратний кінопроцес, де цінуються професіонали, залучають письменників — спробую пояснити нижче. Поки — трохи більше про історію питання.

Літератори були і є дотичними до творення кіно, але здебільшого — як сценаристи, що логічно. Проте час від часу серед них трапляються й режисери. Наприклад, Олександра Довженка зазначено і як творця фільмів, і як сценариста, і як письменника, в якого виходили друком книжки. Інший, але не такий позитивний приклад — Стівен Кінг. «Король жахів» кілька разів сідав у режисерське крісло, екранізуючи власні твори, але всі стрічки, зняті письменником, провалювалися. Тепер він співінвестор, а іноді — співпродюсер фільмів і серіалів, створених за його книжками, й отримує відсоток із прибутку. І часом з’являється в епізодичних ролях, востаннє — в «Містері Мерседесі». А ось російський радянський поет Євген Євтушенко власноруч зафільмував дві стрічки — «Дитячий садок» та «Похорони Сталіна», крім того виступив актором у цих і трьох інших фільмах. Звісно, то були епізоди.

Повноцінну головну роль у повноцінному художньому фільмі зіграв свого часу російський поет Володимир Маяковський. Причому, що характерно, втілив у стрічці Євгена Славинського «Панночка та хуліган» (1918) не творчу особистість, а того самого Хулігана, вуличного босяка, в якого закохалася витончена аристократка. Подібні приклади за сто наступних років світового кінематографа мені згадати складно.

Повертаємося до України. Першим українським письменником, який зіграв крихітний епізод у кіно й зазначений у титрах, по праву може вважатися тоді ще молодий поет, а нині — маститий політтехнолог Володимир Цибулько. У стрічці Володимира Фесенка «Іван і кобила», яку зняли в Тернополі 1992 року, він з'явився в ролі вуличного поета. Більш як за десять років, а саме 2006-го, дві ролі в артхаузному кіно — «Аутизм» (режисер Олександр Анпілогов) та «Компот» (режисер Олег Якушенков) — виконала письменниця Ірена Карпа. До речі, ще за вісім років вона сама зафільмувала анімаційний міні-серіал про «ватників». Загалом реалізовувати себе як актори епізодів чи масових сцен українські письменники активно почали від початку 2010-х.

Передусім згадуються брати Віталій та Дмитро Капранови. Особиста дружба з режисером Михайлом Іллєнком призвела до запрошення цих літераторів спершу в його стрічку «Тойхтопройшовкрізьвогонь» (2012), потім — у досі не завершену «Толоку». Брати-близнюки в першому випадку втілили радянських чиновників у консервативних костюмах, що приїхали до Америки переймати досвід культивування кукурудзи в 1950-х. У другому — вже козаків-запорожців. На цьому кінокар'єра фактурних персонажів не завершилася, навпаки — почалася. Обох Капранових можна побачити в епізоді стрічки Валентина Васяновича «Звичайна справа» (2012), а одного з них — у свіженькому «Чорному козакові» Владислава Чабанюка. Причому тут була роль уже зі словами, і гру оцінили як жахливу. Проте в загальному контексті аматорської стрічки таке сприймається нормально.

Досить часто можна побачити на великому екрані Сергія Жадана. Найпопулярніший, без перебільшення, український письменник нашого часу зіграв міліціонера в короткометражній стрічці за своїм твором «Кохання вистачить на всіх» (2016). Раніше з'явився в ролі поета Михайля Семенка у «Поводирі» (2014) Олеся Саніна, хоча лише втаємничені знають, кого він там грав. До речі, у «Будинку “Слово”» образ Семенка втілює професійний актор Геннадій Попенко. Нарешті, Жадана можна буде побачити у фільмі Ярослава Лодигіна «Дике поле», який вийде в прокат у листопаді цього року. Стрічку знято за мотивами роману Жадана «Ворошиловград», і для автора теж знайшовся епізод. Крім того, він як фронтмен групи «Собаки в космосі» знімається як актор у своїх же кліпах, а також у кліпі «Середні віки» групи «Брутто».

Нарешті, згадана вище Ірен Роздобудько крім масової сцени в «Будинку “Слово”» знялася у стрічці Володимира Тихого «Ґудзик» (2008) за мотивами свого ж роману. А поет Олександр Ірванець зіграв комісара в «Поводирі». Обох через грим розпізнати важко, навіть неможливо, якщо не знати епізоду.

Отут переходимо до головного — навіщо. Зі співаками все ясно. За продюсерським задумом, їхня участь в ігровому кіно теоретично має підтягнути додаткову, цільову аудиторію. Думаю, у випадку з Олегом Винником, який є у трейлері комедії «Скажене весілля», так і буде. Із письменниками, яких не завжди впізнають навіть постійні читачі, складніше. Брати Капранови виняток, проте будь-які близнюки цікаві самі по собі. На них озираються завжди, навіть не цікавлячись, кого як звати. До того ж навряд читачі Капранових куплять квиток у кіно, аби побачити своїх улюблених авторів у крихітних епізодах. Упізнаваності й популярності, а отже й зростанню продажів і тиражів участь письменників у зйомках не додає. Навпаки, вони готові показувати пальцем на екран: «Диви-диви, ото я!» — і глядач усе одно не встигне розгледіти.

Єдиний логічний висновок: а ні для чого. Письменників запрошують зніматися в кіно просто так. Здебільшого це такий режисерський перформанс, його персональна гра у смисли, зрозумілі лише йому одному. Ну, не поясниш інакше такого кроку. Дмитро Томашпольський напевне керувався подібними думками, запрошуючи в арештантську масовку «Моєї бабусі Фанні Каплан» сценаристок-близнючок сестер Артеменко і, між іншим, письменницю Ірину Цілик. Ідентифікувати яких здатні лише свої.

 

Фото: фейсбук-сторінка Ірен Роздобудько

Андрій Кокотюха для «Детектора медіа»
19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»