f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Одна ніч українського кіно

04.07.2018

Традиційно в ніч останньої суботи червня, цього року з 30 червня на 1 липня, пройшов міні-фестиваль «Відкрита ніч».

Хоча «міні» не дуже чемно називати подію, яка відбувалася не тільки на «Арт-причалі» у столиці, а й ще одночасно в 79 містах України, рахуючи десять міст у прифронтовій зоні російсько-української війни й не рахуючи трьох міжнародних майданчиків — у Берліні, Штутгарті та Абу-Дабі.

21-й фестиваль «Відкрита ніч» цього року справді мав серйозний кількісний аспект — всього було більше, ніж завжди: фільмів у програмі, іменитих людей у журі, глядачів наприкінці марафону, що тривав шість годин, від початку програми кінопереглядів о 22:00 до 4:00 ранку, після чого визначили переможців, і Михайло Іллєнко, творець, ідейний натхненник і незмінний керівник фестивалю, офіційно закрив «ніч» ударом хлопавки. Програма «21-го дублю» складалася з шести підпрограм — власне, конкурсу з ігрових, документальних та анімаційних фільмів, програми проекту «Дивись українське», позаконкурсної програми, спеціальної програми на підтримку Олега Сенцова та українських бранців Кремля, програми «Кантер: пам’ятаємо» й низки трейлерів українських фільмів, які, починаючи з 26 липня, виходитимуть у вітчизняний прокат. Загалом це 44 позиції! 

Конкурсні фільми визначало журі у складі восьми (!) людей, серед яких був один із найкращих операторів України Ярослав Пілунський, актор, волонтер та військовий Мирослав Гай, продюсер та бізнесмен Сергій Лавренюк та інші. Причому наявності в журі Лавренюка глядачі завдячили появі не зазначеного у фестивальній програмці фільму, який несподівано пішов першим — «Я є ілюзія» Стаса Капралова, де головну роль виконувала Олена Лавренюк.

 Можливо, і програма «Кантер: пам’ятаємо» теж виникла за пропозиції члена журі, тепер Мирослава Гая, голови благочинного фонду «Мир і Ко.», хоча б тому, що з Леонідом Кантером вони не тільки були друзями, а й училися разом,  неодноразово перетиналися на фронті, де Леонід знімав документальні фільми «Війна за свій рахунок» і «Добровольці Божої чоти». Втім, Кантер, який нещодавно трагічно пішов із життя, був цілком самодостатній режисер, аби представляти себе самотужки, що цілком засвідчували проект «З табуретом до океану» і фільм «Міф», низка телевізійних фільмі та репортажів тощо.

Ярослав Пілунський обопільно з однодумцями вже давно займається проектами поширення розголосу незаконного затримання ФСБ й ув’язнення українського режисера Олега Сенцова. Програма на його підтримку в межах «Відкритої ночі» — один із таких кроків. Далі, вже сьогодні, 2 липня, на Олімпійському стадіоні він із групою Babylon’13 і футбольними ультрас робитиме акцію «Олег, Україна з тобою!»… Для згадки про Олега на нічному кінофестивалі обрали уривки не тільки з його фільму «Гамер», німої стрічки Георгія Тасіна 1926 року «Алім» чи Enjoy Валерія Балаяна 2017-го, а й знаменитий і потужний його особистий спіч із картини «Процес», слово, що йому дали після винесення зухвалого і злочинного вироку в мордорі. Чіткість, сила і сміливість цієї промови відома вже всім, на «Відкритій ночі» її просто додатково підтримали зливою оплесків.

Та злива на фестивалі була й не образна — не вперше, до речі — дощ фактично позбавив людей однієї з двох локацій: під відкритим небом на мокрих стільцях сиділи тільки відчайдухи, котрі завбачливо приготували непромокальні підстилки, інші ж перемістилися до приміщення «Арт-причалу» й заполонили його ледь не вщерть. Зрозуміло — такої кількості українських фільмів між (уже) травневою «Молодістю» і (завжди) липневим Одеським кінофестивалем ніде не побачиш. Підбирав фільми Володимир Войтенко, і до конкурсної програми долучив як уже відомі, навіть премійовані «Золотою дзиґою» стрічки, так і нові, що не встигли чи просто не були заангажовані Українською кіноакадемією. Та факт того, що Гран-прі 21-ї «Відкритої ночі» отримала повсюдно відома й однозначно чудова анімаційна робота Андрія Щербака «Причинна», дещо насторожує. Взірець авторської анімації, виконаної у класичному стилі, але з несамовитим динамізмом і вигадливістю, де вибух поетичної фантазії доречно дорівнявся високому професіоналізму локалізації, «Причинна» була ледь не єдиним такого рівня твором, в анімації вже точно. Так само «Випуск’97» Павла Острікова, лідер за преміями й визнанням серед минулорічного короткометражного кіно, — він був відзначений дипломом (бо не відзначити його було б лицемірством) лише тому, щоб дати місце комусь іншому, хоча, знову ж таки, він є одним із найцікавіших новітніх українських фільмів. За великим рахунком — та й за малим також — серед ігрових фільмів тільки «5 хвилин» Яни Антонець викликали позитивно-бурхливу реакцію у глядачів — і це на шостій годині переглядів, коли народом масово володів сон! Смішна й бадьора чорна комедія про несповідність шляхів Господніх та життя і смерть реально розбудила багатьох. Не дивно, що саме вона й завоювала приз глядацьких симпатій.

 Що ще? Мирослав Гай особисто відзначив (і наполягав на преміюванні, і свого домігся, як він розказував опісля) «Народний музей Авдіївки» Пьотра Армяновського. А наполягав не тільки через тематичність, коли кіно так чи так стосується зони бойових дій, а й через нестандартність погляду, адже йшлося не про війну, не про бойові дії, а про музей, про культуру там, де, здавалося, вона нікому не потрібна. Так само був відзначений іще один документальний фільм, «Вихідний» Жанни Максименко-Довгич, де в кадрі — святкування в Миколаєві 2017 року 9 травня, що перетворилося на протистояння демократичної сучасності й комуняцького минулого. Там, з одного боку, йде молодь і старші люди з портретами упівців, а з іншого — пенсіонери з портретами радянських ветеранів Другої світової, тут бійці тільки-но з війни, а там люди з георгіївськими стрічками і скандуванням «спасібадедузапабеду». Причому режисер грамотно, винятково у відстороненій манері документалістики, не педалює якусь із сил, просто фіксує жахливість ситуації.

 … На жаль, вище наведеними фільмами сила українського конкурсу практично вичерпалася. І вина в усьому не програмного директора і, очевидно, не фестивалю, а самого українського кіно, яке поки дуже скромне на талановиті роботи. Втім, поза конкурсом виявилося принаймні два фільми, що змусили звернути на себе увагу, хоч і не самого журі. «Я» Івана Тимченка дотепно оповідає історію письменниці, якій просто не пишеться, й вона дуріє від нереалізованої потреби, напиваючись, співаючи, швендяючи квартирою, говорить сама з собою, переливаючи з пустого в порожнє. І це майстерно змонтовано, коли кожна дія, як калейдоскоп, іде «в стик» одна за одною, перемішується, мов парад пантомім. Так само все зведено в один звуковий файл, де одночасно чутно всі речі, які жінка робила протягом ночі.

Певною надією фестивалю й загалом українського кіно особисто я визначив для себе «Прощену неділю» Олександра Кирієнка. Це лише 3-хвилинна робота, але в ній є все, що потрібно мати фільму і що хоче побачити глядач: чітко розказана історія з можливістю подумати, пережити її й усвідомити потужний меседж чистого християнства — прощати, навіть якщо твоїх батьків вбили обстріли сепаратистів чи російських окупаційних військ, а однокласники закинули на дерево улюблену шапку, колись зв’язану ще живою мамою. Саме в цьому фільмі монтаж досягає тої ідеальності, котру вкрай рідко — якщо не сказати «ніколи» — може продемонструвати український кінематографіст. А у сполученні чудової ритміки, операторської роботи — технічної сторони — й ідеї, «Прощена неділя» виглядає ледь не найкращим фільмом на сьогодні.

 Це особливо важливо зазначити — що ми можемо, робимо й часом у нас виходить, бо «Відкрита ніч» не фінансується філантропами з мільярдними статками, і щороку доводиться переконувати в доцільності підтримки такого форуму. Головними фінансистами й організаторами були «Райффайзен Банк Аваль», Державне агентство України з питань кіно, Київська державна адміністрація й компанія «Вавілон». Але без допомоги компаній «МАG», «Зелений пес» та інших не було би якісного екрана і проекції, місць для сидіння й розголосу. Консолідована робота команди фестивалю і врешті самого журі зробили все можливим і вийшла на подив добре спрацьована акція, що пройшла активно, весело і результативно. Чекаємо на 22-й дубль!

Ярослав Підгора-Гвяздовський для «Детектора медіа»
Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»