f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Відчепися, я тебе благаю»

12.05.2018

У Каннах відбулася прем'єра фільму Сергія Лозниці «Донбас».

Канський кінофестиваль, головний фестиваль планети, найінтелектуальніший і найбільш стилестворюючий у всьому світі, розпочався 8 травня, в день, коли в Європі святкують День Перемоги.

   9 травня в Каннах показали довгоочікуваний «Донбас», зроблений буквально напередодні фестивалю: Сергій Лозниця змонтував фільм за день до прем'єри – випадок небувалий для Канн. Як правило, будь-який фільм навіть відомого автора, чи то Ларс фон Трієр, чи будь-який інший видатний режисер, рішення приймається задовго до початку фестивалю і супроводжується запеклими суперечками. (Ця драма бере участь у конкурсній програмі фестивалю «Особливий погляд» і відкрила цю секцію. «Донбас» було знято у співпраці України, Німеччини, Нідерландів, Франції та Румунії за фінансової підтримки Держкіно. – Ред. «Дня»). Те, що «Донбас» показали в обхід правил і бюрократії, – свідчення не лише поваги особисто до Сергія Лозниці і до кінематографу країни, де народжуєьтся демократія, а й точне «політичне» рішення (без негативного відтінку, на якому, переконана, в Росії поспішать всіляко наголосити).

«Донбас», боюся, взагалі стане притчею во язицех, «червоною ганчіркою» для провладних російських ЗМІ та політичного істеблішменту. Хоча ті, хто чекають від Лозниці фільму-плаката, прямого звинувачення в розв'язуванні військового конфлікту на сході України і лицемірстві російських ЗМІ, що спеціалізуються на фейках, жорстоко помиляються.

Бо Лозниця, як це вже було в «Лагідній», продемонструє нам не політичний трилер, не «військовий фільм», не плакатну «гнівну відповідь» окупантам, а сатиру, що переростає в трагедію, яка деколи міняється з нею місцями.

Росія, яка, як невидимий зловісний ляльковод світових катаклізмів, тут втілена в представниках «Новоросії»: тобто в цілій низці чудовиськ різного калібру і штибу – від найманих вбивць і мародерів, до депутатів неіснуючої країни.

   У фільмі 13 епізодів різного ступеня  жаху: від «акторів», найманих статистів фейкових новин, що удавано ридають в камеру за сигналом оператора, – до жахливої сцени знущань натовпу  над українцем, виведеним на площу для потіхи «публіки».

Щоправда, С.Лозниця, один з найрадикальніших авторів світового кіно, ніколи не йде до кінця – у кадрі ми не бачимо ні трупів, ні сцен тортур: напевно, сцена побиття українського патріота – найнестерпніша у цій фресці повсюдного жаху.

Цей жах розлитий у самому повітрі фільму: і головна думка тут, як на мене, – думка про нестерпність брехні, яка може не лише роз'їсти і знищити будь-яку людину, а й знищити цілу країну: хоча про Росію тут вголос не сказано жодного слова.

Росія тут присутня незримо: і слова Набокова «Відчепися, я тебе благаю», звернені до втраченої батьківщини його золотого дитинства, ностальгійна меланхолія за дворянською Росією тут набуває іншого, зловісного сенсу.

Як і в «Майдані», фільмі, на мій погляд, геніальному і при цьому недооціненому (до того ж саме в Україні), у «Донбасі» немає так званого «героя». Герой, як любили писати радянські літературознавці – народ. Щоправда, якщо в «Майдані» це дійсно народ, колективний герой, що свідчить, ні більше ні менше,  про народження нації, то тут – виворіт народу, дно, народ-люмпен – той самий люмпен, на якого закликав спиратися ще товариш Ленін.

Діляра ТАСБУЛАТОВА, Канни. Фото Рейтер, газета "День".

20 січня, неділя, Червоний зал Художній фільм «БРАТИ СІСТЕРС»

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»