f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Відчепися, я тебе благаю»

12.05.2018

У Каннах відбулася прем'єра фільму Сергія Лозниці «Донбас».

Канський кінофестиваль, головний фестиваль планети, найінтелектуальніший і найбільш стилестворюючий у всьому світі, розпочався 8 травня, в день, коли в Європі святкують День Перемоги.

   9 травня в Каннах показали довгоочікуваний «Донбас», зроблений буквально напередодні фестивалю: Сергій Лозниця змонтував фільм за день до прем'єри – випадок небувалий для Канн. Як правило, будь-який фільм навіть відомого автора, чи то Ларс фон Трієр, чи будь-який інший видатний режисер, рішення приймається задовго до початку фестивалю і супроводжується запеклими суперечками. (Ця драма бере участь у конкурсній програмі фестивалю «Особливий погляд» і відкрила цю секцію. «Донбас» було знято у співпраці України, Німеччини, Нідерландів, Франції та Румунії за фінансової підтримки Держкіно. – Ред. «Дня»). Те, що «Донбас» показали в обхід правил і бюрократії, – свідчення не лише поваги особисто до Сергія Лозниці і до кінематографу країни, де народжуєьтся демократія, а й точне «політичне» рішення (без негативного відтінку, на якому, переконана, в Росії поспішать всіляко наголосити).

«Донбас», боюся, взагалі стане притчею во язицех, «червоною ганчіркою» для провладних російських ЗМІ та політичного істеблішменту. Хоча ті, хто чекають від Лозниці фільму-плаката, прямого звинувачення в розв'язуванні військового конфлікту на сході України і лицемірстві російських ЗМІ, що спеціалізуються на фейках, жорстоко помиляються.

Бо Лозниця, як це вже було в «Лагідній», продемонструє нам не політичний трилер, не «військовий фільм», не плакатну «гнівну відповідь» окупантам, а сатиру, що переростає в трагедію, яка деколи міняється з нею місцями.

Росія, яка, як невидимий зловісний ляльковод світових катаклізмів, тут втілена в представниках «Новоросії»: тобто в цілій низці чудовиськ різного калібру і штибу – від найманих вбивць і мародерів, до депутатів неіснуючої країни.

   У фільмі 13 епізодів різного ступеня  жаху: від «акторів», найманих статистів фейкових новин, що удавано ридають в камеру за сигналом оператора, – до жахливої сцени знущань натовпу  над українцем, виведеним на площу для потіхи «публіки».

Щоправда, С.Лозниця, один з найрадикальніших авторів світового кіно, ніколи не йде до кінця – у кадрі ми не бачимо ні трупів, ні сцен тортур: напевно, сцена побиття українського патріота – найнестерпніша у цій фресці повсюдного жаху.

Цей жах розлитий у самому повітрі фільму: і головна думка тут, як на мене, – думка про нестерпність брехні, яка може не лише роз'їсти і знищити будь-яку людину, а й знищити цілу країну: хоча про Росію тут вголос не сказано жодного слова.

Росія тут присутня незримо: і слова Набокова «Відчепися, я тебе благаю», звернені до втраченої батьківщини його золотого дитинства, ностальгійна меланхолія за дворянською Росією тут набуває іншого, зловісного сенсу.

Як і в «Майдані», фільмі, на мій погляд, геніальному і при цьому недооціненому (до того ж саме в Україні), у «Донбасі» немає так званого «героя». Герой, як любили писати радянські літературознавці – народ. Щоправда, якщо в «Майдані» це дійсно народ, колективний герой, що свідчить, ні більше ні менше,  про народження нації, то тут – виворіт народу, дно, народ-люмпен – той самий люмпен, на якого закликав спиратися ще товариш Ленін.

Діляра ТАСБУЛАТОВА, Канни. Фото Рейтер, газета "День".

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда