f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У пошуках втраченого простору

18.08.2017

Кінокритик Дмитро Десятерик, «День» про документальну стрічку Сергія Буковського «Назви своє ім'я».

Звичайно, у фільмі Сергія Буковського «Назви своє ім’я» привертає увагу ім’я Стівена Спілберга, номінального продюсера проекту. Але найбільше важить тема. Голокост. Бабин Яр.

Перед Буковським – досвідченим режисером-документалістом, автором кількох талановитих картин – стояли складні завдання. Адже в основу стрічки лягли відеосвідоцтва людей, які пережили Голокост, записані в 1994–1998 роках співробітниками Інституту відеоісторії і освіти – заснованого Спілбергом фонду Шоа. З одного боку – етична складність матеріалу, адже те, що пам’ятають ці люди, саме по собі вражає сильніше за будь-які візуальні образи. Окрім того, статичність того таки матеріалу. У розпорядженні режисера був лише ряд візуально однотипних монологів: фронтальний план людини, що сидить і говорить прямо в камеру. Стандартний підхід потребував або закадрових коментарів самого автора, або, як це часто буває, напівігрових реконструкцій того, що говорять свідки Катастрофи зі вставками всім відомих хронікальних кадрів. Проте, Буковський вчинив по-іншому.

Він запропонував подорож.

Фільм починається наче з уламків тiєї, минулої дійсності. Титри проступають окремими літерами, мов стародавні написи, з яких стирають пил, і їм за кадром вторують голоси, які також окремими звуками називають свої прізвища. Один з голосів зазначає, що навіть очевидцю тих подій неможливо повірити в те, що все це було насправді. Нарешті, сам автор, так само лишаючись за кадром, окреслює свій маршрут – він хоче побачити ті старі вулиці та будиночки і самотніх людей, що в них жили, але будинки вже порожні, і надгробки злилися з краєвидом. На екрані ж – інтер’єри вокзалу, передвід’їздна метушня, а також старі, зношені речі, якісь дрібниці побуту, що давно відійшов, – старий ліхтар, обшарпані двері, іржавий замок... Буковський розпочинає сумну і водночас зворушливу мандрівку з таких прикмет майже зниклого світу, провадить неквапну археологічну роботу, завдяки чому сама тканина фільму приходить у рух, за яким цікаво спостерігати і глядачеві.

Мандри означають дистанцію. Буковський дуже тонко і точно її підкреслює, більш того, перетворює на прийом. Не намагається відтворити чи реконструювати події, а подає їх через відбиття у людях та речах. Це можна також назвати обрамленням – автор свідомо відмовляється від будь-яких маніпуляцій з тими свідоцтвами, що в нього є. Він просто бере їх в рамку сучасності, і цей прийом застосований дуже майстерно. Так, режисер не ховає монтажні склейки, що прорізують, мов чорно-сині електричні розряди, той чи інший монолог. Вставляє сцени із сільського карнавалу на Маланку – Чорт, Кат, Смерть, Жид, Старий, Стара, а потім показує, як селяни знімають ці маски. Дуже вдалим є введення трьох молодих дівчат, наших сучасниць, студенток, що розшифровують архівні інтерв’ю. Нам показують їхні реакції, коментарі та роздуми щодо почутого, і це, так би мовити, зворотне свідоцтво здається не менш цінним. Також гостро врізається в пам’ять монолог жінки, що пережила масовий розстріл – сповідь триває начебто в поїзді, під стукіт коліс, камера поступово переходить на пейзаж за вікном, котрий з кожною секундою набуває все більшої і більшої відповідності тому, що говорить уціліла. Коли камера врешті-решт від’їжджає, бачимо, що те інтерв’ю демонструвалося на моніторі ноутбуку, що стоїть на столику в купе вагону, котрий їде – і це спричиняє справжній маленький катарсис... Саме завдяки такій увазі до предметних, речових, ландшафтних подробиць, що поєднують різні шари часу, а також прекрасній операторській роботі Романа Єленського і Володимира Кукоренчука Буковському вдається – потроху, кадр за кадром – відтворити простір, в якому відбулася трагедія. Унаочнити пейзаж майже забутих містечок, закинутих синагог, напівзамерзлих річок, засніжених пагорбів, заштрихованих чорними лініями голих дерев... І поселити в ньому всіх – і тих, яких вже нема, і нас, нащадків тих, хто вцілів. Саме тому так вражає фінал, різко контрастний до решти фільму. Після верхнього плану усього урочища зі вказуванням точних географічних координат (!) Яру, – підкреслено яскравий, галасливий епізод з діловито-репортажною проходкою камери по інтер’єрах станції метро, побудованої прямо на місці розстрілів; сучасні реалії з їх розцяцькованою байдужістю буквально вламуються у витончену й скорботну акварель Буковського. У сполученні із знов-таки закадровим коментарем дослідника Бабиного Яру – про необхідну точність пам’яті і поведінки, про безконтрольність забудовників у цьому місці – це спричиняє справжнє потрясіння: бо зникає територія людяності як такої.

«Назви своє ім'я» – не просто фільм про людину у великій і не завжди милосердній Історії. Це також – про цінність кожної окремої історії. А головне – про той простр, який міг би бути загальним для всіх нас саме завдяки тому, що його частиною є Бабин Яр. Адже саме так і переживає людство свої найжахливіші катастрофи – наносячи їх на велику мапу спільної пам'яті.

«Назви своє ім'я» / Spell Your Name (2006, Україна, США, 92 хв.), режисура, сценарій: Сергій Буковський, оператори: Роман Єленський, Володимир Кукоренчук; виробництво: Film Plus Ltd.

Дмитро Десятерик, «День», 23 липня 2017 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ