f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У боротьбі за нові горизонти. Кінофестиваль Visions du Réel

13.05.2017

З 13 по 21 квітня 2017 року у Швейцарії відбувся 48-й Міжнародний фестиваль Visions du Réel. Цьогоріч у поїздці до Ніону взяли участь молоді українські режисер(к)и. Вони поділилися із Docudays UA своїми враженнями від фестивалю.

Анастасія Максимчук, режисерка 

Незважаючи на те, що цього року фокус фестивалю – Південна Африка, Україна й досі є своєрідним трендом у європейському кіно. Серед учасників фестивалю не було жодного українського режисера, але значна кількість фільмів знята в Україні, про українські проблеми або з кадрами війни й Майдану.

Я знала, що кожен фестиваль має свій стиль фільмів для відбору. Знала також і те, що європейський смак суттєво відрізняється від того, який ми, українці, звикли бачити на кіноекранах, навіть фестивальних. Але тут – як то кажуть – стикнулася із цим віч-на-віч. У сучасному документальному арт-хаусі на Vision du Réel найчастіше немає звичної для нас драматургічної схеми, що є непорушна, як нам неодноразово говорили. Режисер «полює» не тільки на подію в кадрі, а й на аудіовізуальну стилістику. І саме ця стилістика, а не сюжет, нерідко є ключем до розуміння кіно. 

Якщо вибирати тільки один фільм, що запам’ятався найбільше в Ніоні, мабуть, це буде «Сутінковий хор» («Dusk Chorus»). Італійське кіно про експедицію в ліси Амазонки, мета якої – запис шуму лісу й збереження у аудіоформаті голосів тварин видів, що вимирають. Тропічні дощі, тварини та комахи, шум листя – основні об’єкти спостереження у фільмі. Звісно, така тема має небезпеку завести фільм у наук-поп у стилі BBC. Але режисерка зосереджується не так на оповіді та інформації, як на спостереженні за природою й цілеспрямованістю головного героя – експедитора Девіда Моначчі. 

Світлана Шимко, режисерка 

На Visions du Réel, звісно, є своя секція майстер-класів. Я відвідала кілька. І серед них найкориснішим був про залучення аудиторії. Ми розбирали приклади ефективного використання соціальних мереж для промоції фільму. Спершу я доволі скептично ставилася до цієї теми, але потім зрозуміла, наскільки корисною для успіху фільму може бути правильно розроблена маркетингова стратегія.

Та, мабуть, найбільше у цій подорожі вразило місто Ніон, у якому відбувається фестиваль, – на березі прозорого озера, оточеного горами, та люб’язність місцевих. А сама фестивальна програма здивувала різноманітністю креативних документальних фільмів про науку та мистецтво. Особливо запам’яталася «Діана» Сімон Ріпол-Хурір. Цей фільм базується на історії однойменного проекту, розпочатого в 1946 році, коли команда американських учених спромоглася надіслати радіосигнал на Місяць та отримати відбитий сигнал. Окрім згадки про це наукове досягнення, у фільмі ми зустрічаємося з різноманітними радіолюбителями. Найцікавіші з них – люди, які спостерігають за птахами та полюють на привидів за допомогою звукових хвиль. «Діана» розповідає історію про бажання будь-що встановити контакт із небаченим та містичним. 

Максим Васянович, режисер, продюсер 

Що виявилося найбільш несподіваним на фестивалі? Та майже все. Від усміхнених бабусь з QR-сканерами біля входу в кінозали та зручного мобільного додатка, де за два кліки можна забронювати вільний квиток на фільм (навіть на IDFA-2016 такого не було), до рибальського (з огляду на герб) села Ньйоні на березі Женевського озера.

Традиційно програму потішили «разбєжкінці» – «Гармонія» Ліди Шейн, «Усі дороги ведуть до Афріна» Аріни Аджу – повним розчиненням у життях героїв, чого й удень зі свічкою не знайдеш у більшості європейських фільмів. Порадували й європейці: візуальною культурою та осмисленою формою (із чим майже завжди туго в пострадянських авторів). І ось на перетині цих двох полів – шведський фільм «Лідія» Анни Еборн. Є і те, і інше. Та ще багато чого: від смерті головного героя (карт-бланш на зрозумілий фінал із філософськими узагальненнями) до естетизованої реальності українського села (плівка й прекрасний оператор!). Завдяки чому вдалося подивитися на «рідне село» очима закоханого інопланетянина. 

Загалом, більшість фільмів Visions du Réel настільки не вкладалися у звичні рамки сприйняття документального кіно, що настав час, напевно, ці рамки переглядати: «розсовувати обрії», «розширювати парадигму», «змінювати дискурс». 

Поїздка відбулася за підтримки Швейцарського бюро співробітництва

Фото надане Дар’єю Бассель

Docudays UA, 4 травня 2017 року

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»