f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Кінофестиваль у Салоніках: під напругою документального кіно

24.04.2017

Українська режисерка Поліна Мошенська розповідає Docudays UA про свої враження від 19-го Міжнародного фестивалю документального кіно TDF, що відбувався у грецьких Салоніках з 3 по 12 березня 2017 року. 

Документальні фільми в цьогорічних Салоніках – це насамперед музика, мистецтво та смак.

Перший фільм, який я подивилася на відкритті, розповідав про легендарних Роллінг Стоунз у турі країнами та містами Південної Америки «The Rolling Stones Ole Ole Ole!: Поїздки по Латинській Америці». Стрічка вдало передавала драйв їхніх концертів, але зосереджувалася насамперед на тому, як «роллінги» та їхні найвідданіші фани поводяться до і після виступів, що вони за люди, які в них хобі (так, музика показана як серйозна та важка праця). Саме цей погляд на їхню людяність, на противагу мегазірковому статусу, і став найбільш цінним та цікавим для мене.

Наступна стрічка була довгоочікуваною та надзвичайно складною для сприйняття. «Рідні» Віталія Манського – це для мене 112 хвилин напруги в повному кінотеатрі «Олімпіон», спроба впоратися з емоціями, аби прислухатися до власних думок, і надія, що цей фільм проллє трохи світла на події кількох останніх років для глядачів, які не знайомі з деталями конфлікту між Україною та Росією і яких у Греції чимало. У Віталія Манського фігурувала його сім’я, він сам та їхня дуже особиста й відверта історія. «Рідні» розповідали про особливу повсякденну близькість і, водночас, далекість, яка залежить чи ні (що також дуже важливе питання) від зовнішніх та внутрішніх кордонів. Схожу напругу я також відчувала минулоріч під час перегляду «Українських шерифів» Романа Бондарчука.

Особливий настрій у Салоніках створила також добірка короткого метру: «Візьми мене додому» Аббаса Кіаростамі, де зображено стіни, сходи, тіні, м’яч, що стрибав сходами, та маленький хлопчик, більше нічого; другим фільмом у добірці був біографічний «76 хвилин та 15 секунд з Аббасом Кіаростамі». Він зафіксував, яким чином Кіаростамі створював магічне зображення та атмосферу з абсолютно реалістично-буденного пейзажу на кшталт собаки в снігу, що її він побачив із вікна машини. 

Про «Аустерліц» Сергія Лозниці вже багато говорили й писали, а мені ж під час показу більше хотілося продовжити його тишу відсутності діалогів і просто відчути тональність, колір та настрій, слідкувати за обличчями відвідувачів, за цим амбівалентним простором. Одне скажу напевно: мова цього фільму і причини, чому режисер зробив його саме так, були для мене зрозумілими та очевидними. 

Наостанок, хотілось би написати кілька слів про чудову професійну зустріч і розмову на тему жінок у кіно та створення організації «Жінки в кіно й на телебаченні» продюсерками з Афін та Салонік, на яку також завітала директор кінофестивалю, французька режисерка Еліз Жаладо. Такі події дають багато підтримки для особистого розвитку та допомагають долати стереотипи, що можуть заважати кінематографісткам у їхній роботі. 

Світлина автора

Поліна Мошенська, Docudays UA, 8 квітня 2017 року

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН