f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Нестерпно просто

17.04.2017

Фільм «Головна роль» — одне з вершинних досягнень видатного українського документаліста Сергія Буковського.

Дмитро Десятерик, «День»

«Головна роль» Буковського, українська прем’єра якої відбулася на київському фестивалі Docudays UA — простий проект. Режисер знімає фільм про свою матір, актрису Ніну Антонову, яка прославилася в телефільмі «Варчина земля» (1969, режисер Анатолій Буковський, чоловік Антонової, батько Сергія). Локації: квартира, кладовище, де потрібно привести в порядок могилу чоловіка, знімальний майданчик або тон-студія чергового серіалу.

Але спочатку треба зрозуміти, що відбувається. Пропоновані обставини такі: «Уяви собі, що ти граєш актрису, яка знімається в ігровому фільмі». Ім’я вибирають Віра. Таке ж, як у нереалізованому сценарії батька. Сценарій називається «Головна роль».

Тут же й складності: «Давай простіше, без театру», «Мамо, не треба МХАТу!» — «МХАТу немає, є Щукінське». Буковський збирає картину прямо на ходу, адже дія розвивається відразу по двох лініях — актриса/режисер і мати/син; сюжетобудування в такій ситуації — завдання з найскладніших.

Спогади, звісно, служать матеріалом історії: про батька, про розпорядок дня, про методи виховання, про минулі зйомки, про страх самотності. У сьогоденні — рівномірний прибій побутових турбот: підбір суконь для публічного виступу, копання у фотографіях, у старих блокнотах, у родоводі, пошуки батьківських орденів (після легкої паніки тайник виявляється в туалеті, тут же з архіву повстає іронічний привид Буковського-старшого за друкарською машинкою з реплікою «І показав» — все-таки його сценарій), а також нескінченні акторські відпрацювання — вітальної промові на ювілейному вечорі в Будинку кіна, реплік у тон-студії та епізоду в серіалі.

До речі, ніде, жодного разу — власне результату цих репетицій. Буковський підкреслює роль-життя, зводячи до мінімуму ролі, як роботу, чому Ніна-Віра залишається персонажем у пошуках автора з проклятими питаннями і задумливими виправданнями, але й режисурі сина вона опирається несвідомо і постійно. Син тим часом намагається з’ясувати своє, давнє, розв’язати дитячі образи, але ця п’єса якось не клеїться, через що діалоги злітають до майже чеховського рівня абсурду або розпачу:

— Часник. 50 копійок.

— Моль. Убив.

Або:

— Терпіти. У цьому весь сенс.

Прямі відсилання до минулого матері — чорно-білі фото її юності, фрагмент із «Варчиної землі» — Сергій Буковський заглушає шумом дощу, який, будучи цілковитою банальністю в будь-якому іншому місці, тут сумірний загальної інтонації, тихому, втопленому в дрібних клопотах, але безперервному драматизму.

Ніна-Віра-Варка нарешті їде в Будинок кіно, щоб перед залом показати себе — акторку до кінчиків все ще красивого волосся, до модуляцій хриплуватого голосу. Але головна роль — ось вона, створюється на наших очах за допомогою підступно не вимкненої камери і триває, триває. Балаканина між справою, запалені з інстинктивної елегантністю сигарети, підклеювання етикеток від випитого в радянські часи на дверцятах туалетної схованки, розмови з чоловіком на цвинтарі та дитяче передражнювання з іграшковим хом’яком в квартирі — одним словом, досвід. Партія, грати яку неможливо і необхідно, яка перевершує видимий сюжет, яка почалася і скінчиться за межами титрів.

Фільм Буковського унікальний цією делікатною оптикою позачасся, в якій сімейне стає видовищем, а приватні хроніки — заворожуюче ємним висловом. Результат — висока поезія повсякденності на екрані, яка й веде до потрясіння — під сурдинку, під інфантильну музику з «Сльози капали», але від того не менш істинного. Дійсно просто. Нестерпно просто.

Дмитро Десятерик, «День», 30 березня 2017 року, №55

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»