Перша риба не ловиться
31.03.2017
Подаємо фрагмент рецензії кінокритика Ярослава Підгори-Гвяздовського, Zbruc.eu на український анімаційний фільм Манука Депояна «Микита Кожум'яка».
Як мені ще 2012 року розповідав тогочасний сценарист і креативний продюсер «Микити Кожум'яки» Сергій Гаврилов, мультфільм почав створюватися за приватні гроші 10 років тому. Та 2008-го вдарила криза. Хай там ким був головний інвестор «Микити…», він збанкрутував. Виробники хотіли продати проект. А коли не вийшло, 2011 року подали його на перший конкурс реформованого Держкіно. Виграли, і отримали до бюджету в 15 мільйонів гривень (тоді був курс 8 грн./1 дол.) додаткових 4 мільйони. І вже з фінансовою підтримкою і як продукт держзамовлення, того ж таки року на Каннському кіноринку, показуючи лише трейлер майбутнього твору, отримали зацікавлення від 40 країн світу. Очевидно, зацікавленість не можна монетизувати, тому виробництво затяглося ще на 5 років. Мультфільм вироблявся вже на гроші іншого інвестора, з новим колективом і навіть новим режисером. Сергія Гаврилова давно звільнили, йому не дозволяли наближатися до проекту. Сценарій переписали. На базі компанії Panama Grand Prix зробили анімаційну студію. Загалом над «Микитою…» працювало близько 200 людей, разом із аніматорами з Китаю і Кореї та акторами озвучування англійською зі Сполучених Штатів.
Все це допомогло створити колос і презентувати його 2016 року в тих-таки Каннах. Тепер вже зацікавлення конвертували в чіткі контракти і реальні гроші пресейлів (як кажуть джерела). Суми пресейлів не розголошують, але вони можуть бути різні — залежно від кількості платформ (кінотеатральний прокат, DVD, TV тощо) та терміну прав (на місять, півроку чи рік), суми різняться від 5 тисяч до кількох сотень тисяч. Для Сполучених Штатів цифри можуть вирости на порядок, але поки що чіткого покупця із США немає, хоча анімаційний фільм спершу озвучувався саме англійською, і щойно потім — українською. І це дуже помітно. Власне, це і є одна з головних проблем вигляду «Микити…», про що ми й поговоримо далі.
На жаль, про «Микиту…» як про мультфільм, вартий великої уваги глядачів та пристрасних і полум'яних промов кінокритиків, говорити не випадає. Лише з патріотичного погляду можна визнати справді величезний прорив для української анімації: нічого подібного, та ще й в 3D, в Україні не вироблялося. Але на цьому і закінчується патріотизм. Хоч би тому, що нічого українського (крім «типу вишиванок» у героїв) в мультфільмі нема: головний герой — Микита Кожум'яка, якого немає в наших казках, а є лише його батько — Кирило; відьма має явно скандинавське ім'я Сірінга; кажан називається Едді, а ще тут є троль Фолкі та дівчинка Роккі. Мова героїв — радше псевдоукраїнська, як в книжках за часів совка, від її штучності аж ріже слух. Не кажучи вже про вимову. Ні-ні, боже збав — ніхто в професіоналізмі Віктора Андрієнка чи Руслани Писанки не сумнівається! Втім чомусь на прес-конференції фільму українською говорив лише Василь Вірастюк і голова Держкіно Пилип Іллєнко, а продюсер та інші актори озвучування — російською…
Та Бог з нею, з тою мовою, не в ній річ! Що з того, що мова — один з головних аспектів ідентичності українців? Особливо, якщо більшість глядачів не відчують дискомфорту і не закинуть виробникам тотальну безвідповідальність і нехлюйство у поданні матеріалу, бо звикли, коли їм плюють в обличчя, і з посмішкою кажуть, що це дощ. Це найкраще продемонстрував телеканал «1+1» і вироблений ними телесеріал «Століття Якова». Безкарність в нашій країні вітається. Та це не назавжди.
Для іноземних глядачів більшими розчаруваннями будуть незрозуміла ядучість кольорів, схематичність і нелюдські рухи героїв та… недомальованість окремих сцен. Якщо кольори можуть бути концептуальними (щоб очі недоброзичливцям повиїдало!), рухи непластичними через поки що відсутнє вміння це зробити добре, то недомальованість, підозрюю, — наслідок величезної, невластивої українському анімаційному виробництву роботи над мільйонами деталей, і невдалої спроби вгнатися за максимальною динамікою голлівудських стрічок. Йдеться, скажімо, про другорядного героя, білку (з питомо українським ім'ям Камікадзе): в окремих сценах вона мерехтить, що може вказувати на незакінчений рендеринґ її хутра. Гадаю, окремі вади легко виправляться за наявності замовлення від американського прокатника. І гадаю, таке замовлення може бути. Тільки не у великий прокат.
«Микита Кожум'яка» — це приклад мультику категорії «Б». Але це непогано, це не образа! Це констатація позитивного факту. Сукупні світові фінанси цієї категорії далеко переважають категорію «А». Ця категорія не вимагає великих вкладень, і тому ризики провалу набагато зменшені. Чотиримільйонний бюджет «Микити..» є мінімальним для кольорового 90-хвилинного продукту в 3D-анімації. І суперкрутим першим пострілом для компанії, яка виникла з нуля! На порожньому місці! Panama Grand Prix не може мірятися фінансовими силами та досвідом з найбільшою в Україні виробничою компанією Film.UА, яка наразі зробила велику ставку на своє анімаційне відділення «Анімаград». Тому «Микита…» виглядає дуже достойно поруч із цим драконом, що скоро почне пожирати кінотеатральний простір своїми «Русланами…», «Мавками» та «… принцесами».
Хоч «Микита…» і виглядає як та перша риба, що не ловиться. Але вудка закинута. На гачку щось залишилося, і вже точно зрозуміло — місце для лову вибране правильно, лишень почекати трошки треба.
Ярослав Підгора-Гвяздовський, Zbruc.eu, 22 жовтня 2016 року