f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У пошуках слова, яке зупинить смерть

28.03.2017

На фестивалі Docudays UA відбулася прем’єра українського фільму Анастасії та Марії Старожицьких «Війна химер».

Наталя Іщенко, «День»

Ця історія з життя почала перетворюватися на мистецтво із самого початку, коли розповіді про бійців, котрі в середині літа 2014 року в складі добровольчого батальйону Нацгвардії вирушили на Донбас, несподівано почали виходити у Марії Старожицької віршованими. Маша — відомий українській політичний журналіст та водночас — автор ліричних віршів про життя і кохання, почала писати римовані репортажі про Майдан. А потім — і про війну...

Той, хто вийшов із пекла,
тримає зброю в долонях,
йде повз соняхи,
їх навколо мільйони,
і між ними спокійно,
а далі куди — невідомо,
бо червоні озера
під Червонопільським
і чорне сонце.

Цей вірш зі збірки «Навіщо», яка побачила світ 2015 року, присвячено «Лавру» — Валерію Лавренову, бійцю батальйону «Донбас», який вийшов із Іловайського котла. З історії кохання Валери та Насті, доньки Маші Старожицької, народилася п’єса «Котел».

«Лавр»: «Я один з усіх нас таки вийшов до наших. Точніше, мене підібрала машина, помітив водій з дороги, коли з річки виплив і так і лежав на березі. Просто лежав і дивився, як хмаринки пливуть. ...Довіз водій аж до військової частини в Дніпропетровську, де я мав здати автомата. Я ж його без ременя ніс. То мені пальці розтискали, бо наче приросли до того заліза. А тоді Настя приїхала. Така рідна, щаслива. Я її за руку тримав. Обійняв. А далі як хмарою — вона така чиста, а я війни повний, смерті, жаху. І щось не так пішло... Чи, може, все так?.. Для мене весь цей рік — як кіно в кінотеатрі. Ілюзія».

До роковин Іловайської трагедії, 29 серпня 2015 року, в київській «Кінопанорамі» відбулася прем’єра театральної вистави «Котел». А 24 березня 2017 року в цьому ж кінотеатрі на фестивалі Docudays UA за програмою DOCU/ЖИТТЯ вперше показали документальний фільм «Війна химер», режисерами якого виступили Марія та Анастасія Старожицькі.

Присвячено кінострічку Вадиму Антонову, бійцю батальйону «Донбас».

Позивний — «Літак»,
Тому що Антонов,
Сьогодні збили...
А ще вчора він жартував,
Аби в добровольців,
Хто йшов на війну з Майдану,
Лікарі брали сперму і зберігали
Для дружин, коханих
І тих незнайомих дівчат,
Хто потім заплаче,
Побачивши в чорній рамці
його обличчя,
І скаже: «Ну чому,
чому гинуть найкращі?»

Автори поєднали у «Війні химер» смерть та життя, кохання та війну. Різні складові стрічки, які весь час перетинаються, іноді об’єднуються в одне ціле, а іноді нібито назовсім розпадаються, але існують разом — в одному просторі й часі...

Під час перегляду глядачі, які останні три роки спромоглися жити суто мирним життям, починають бачити й відчувати інший світ — світ війни та смерті. А ті, хто тільки-но повернувся з передової, зможуть поринути у світ миру та любові...

Як написано у словниках та енциклопедіях, слово «химера» має два найбільш розповсюджених трактування. Перше — це чудовисько з давньогрецьких міфів, з головою лева, тулубом кози й хвостом дракона, істота, що складаються з частин, які нібито не можна поєднати.

Друге значення слова «химера» — це дивовижна фантазія, витвір уяви, нездійсненна мрія.

Один із героїв п’єси «Котел», «Поет», розповідає: «Є така чи легенда, чи бувальщина, що перед Другою світовою на стіні будинку чи то в Італії, чи в Німеччині з’явився напис, звісно, невідомого автора: «Якби я був справжнім поетом, я зумів би запобігти війні». Якби я був справжнім поетом не тільки за позивним, знав те чарівне слово, що зупиняє смерті, повірте, вже б його вимовив».

Мрією авторів фільму «Війна химер» є мир, і їхня творчість — це намагання знайти «чарівне слово», яке зупинить війну. Але антивоєнний зміст кінострічки, який виразно проступає в багатьох деталях, не має нічого спільного із закликами до капітуляції. «Війна химер» — правдиве кіно про війну, не про перемогу, але й не про зраду.

Знята у стилістиці натуралістичних і напівмістичних художніх фільмів про В’єтнам та війни на Балканах, «Війна химер» є яскравою — аж до спалахів в очах, жорстокою — аж до болю в серці і зворушливою — аж до перехоплення подиху... Кадри реальних бойових дій, реальних поранених, справжньої крові, реальних пострілів із гранатометів та кулеметів по справжніх цілях, реальних обстрілів зі свистом реальних мін — все це стало центром тяжіння фільму, навколо якого вирує все інше зафільмоване життя: діти, котрі гойдаються на гойдалках у дворі напівзруйнованого будинку; бабуся, яка проводить «екскурсію» по руїнах свого будинку; Настя їде сучасним швидкісним потягом, який ще називається «Київ — Донецьк», а Валера знов і знов переглядає останнє відео з «Літаком»...

Я не знаю, що мають відчути під час перегляду співгромадяни, які всі ці три роки жили собі мирним життям або, наприклад, толерантні європейці, які живуть у тепличних умовах Старої Європи. Я не знаю, чи буде «Війна химер» «форматним» фільмом для міжнародних кінофестивалів. Але я точно знаю, що ті, хто був знайомий з натхненними і налаштованими тільки на перемогу добровольцями, якими вони були влітку 2014 року, радіють, що завдяки авторам фільму хлопці ніби оживають — нехай лише в химерному світлі кінозалу...

Стрічка «Війна химер» просунулася ще далі, аніж поетична збірка «Навіщо» та п’єса «Котел», у спробах відрефлексувати й усвідомити події серпня 2014 року та життя ДО і ПІСЛЯ. Але це ще не кінець історії. У Марії та Насті Старожицьких уже готовий сценарій нового, тепер уже художнього фільму. Пошуки «чарівного слова», яке зупинить смерть, тривають.

Наталя Іщенко, «День», 28 березня 2017 року, №53

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»