f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Необхідна кількість метрів: казкове й реальне у фільмах та буднях Берлінале-2017

16.02.2017

Сергій Тримбач, «Україна молода»

На кінофестивалі Берлінале у неділю та понеділок, 12 та 13 лютого 2017 року, відбулися прийняття, влаштовані посланцями, скажемо так, українського кіно, вітчизняної кіноіндустрії.

На першому з них голова Держкіно України Пилип Іллєнко ознайомив зі станом нашого кіно, представивши найприкметніші фільми, продуковані в Україні.

Потому міжнародний кінофестиваль «Молодість» влаштував своє прийняття в готелі Mariotti, куди зійшлося чимало гостей фестивалю. А у понеділок ще одне прийняття... Доволі інтенсивно, як бачите.

Мова. І мова кіно

На вечірці «Молодості» мене познайомили із заступником посла України в Німеччині Ростиславом Огризком. Серед іншого він повідомив, що вже практично вирішено з вересня цього року розпочати Рік української мови у ФРН. Із вересня, бо припасовано до року навчального. 

У Німеччині, як, власне, і в більшості інших країн, Україну все ще незрідка асоціюють з російською мовою. Себто так, ми розуміємо, що ви окрема держава, але ж українці розмовляють російською — ну, як шотландці англійською. Про українську уявлення просто туманне. 

Можна ображатися на це, а краще робити щось. Отже, Рік української — це добре. Одразу заговорили про кінематографічну складову річної програми, адже найпростіше і найефективніше знайомити з українською в комплексі, у потоці аудіовізуальних образів. 

У розмову включився кінорежисер, голова Національної спілки кінематографістів України Тарас Ткаченко, і доволі швидко накреслили програму знайомства німців (та й української діаспори, звичайно) із українським кіно. Для того й проводяться подібні вечірки, аби відбувалися неформальні зустрічі, з яких, дивись, щось там і виростає.  

Завітав я, разом із колегою Володимиром Войтенком, і на український стенд на кіноринку. Цьогоріч він у кілька разів більший, аніж минулого року, коли просто пізно включилися і вчасно не замовили необхідну кількість метрів. Тут справді можна отримати майже вичерпну інформацію про те, що знято, що знімається і що планується до зйомки в Україні у найближчі 2-3 роки. До послуг відвідувачів і експерти-консультанти. 

За нашої нетривалої присутності ми були свідками одразу двох ділових зустрічей, у яких, до речі, взяли участь Пилип Іллєнко і Тарас Ткаченко. Треба, треба шукати можливості для співробітництва. 

Скажімо, останній фільм польського режисера Агнєшки Голланд «Слід звіра» є спільною продукцією п’яти країн — окрім Польщі, це ФРН, Швеція, Чехія і Словаччина. Подібна співпраця, окрім усього, ще й гарантує прокат у країнах-учасниках, а це — важлива річ, особливо коли пригадати більш ніж скромні прокатні успіхи наших фільмів у самій Україні. 

Найфантастичніша жінка — не жінка

Поки що в рейтингу журналу Screen лідирує конкурсний фільм «Фантастична жінка» 42-річного чилійського режисера Себастьяна Леліо. Копродуценти — Чилі, Іспанія, США, Німеччина.

Історія, оповідана авторами, доволі химерна. Молода жінка Марина (вона співачка в ресторані і виконує ще секс-послуги) вступає у зв’язок із чоловіком у літах Орландо (Франциско Рейєс). Опісля ночі кохання Орландо стає погано, в лікарні він помирає. А в Марини починаються проблеми.

По-перше, з поліцією, яка не певна, що смерть чоловіка є природною, а по-друге, з сім’єю Орландо, у якої узагалі купа претензій і підозр. Серед них і така, навіть сьогодні нетривіальна — Марина є трансвеститом, вона чоловік, якому захотілось стати жінкою (у цій ролі Даніела Вега, сама трансвестит; виконання ролі цілком професійне — настільки, що не подивуюсь «Срібному ведмедю» за кращу жіночу роль).  

Словом, виходить доволі пікантна історія, в якій чимало психологічних тонкощів (цим і приваблює насамперед картина) і стилістичних цікавинок. Один із претендентів на успіх у Берліні. Чотири роки тому чилієць Себастьян Леліо уже мав успіх тут, із фільмом «Глорія», де так само було спостережено високий клас виконавиці головної ролі Пауліни Гарсія, яка й отримала берлінальське «срібло».  

З цікавістю очікувався фільм відомого японського режисера Сабу — і він, на мій погляд, багато в чому виправдав сподівання. Картина «Містер Лонг» (Японія, Гонконг, Китай, Тайвань, Німеччина) є такою собі казкою, на матеріалі сучасного життя, — про людину, чиє життєве покликання робити добро людям (у нього надзвичайний талант кулінара), одначе саме життя робить із нього професійного кілера. 

Стається так, що він опиняється в Японії. На допомогу приходить маленький хлопчик Джан (Юньян Баі надзвичайно зворушливий у цій ролі), який буквально піднімає його на ноги, а там налагоджується й успішний бізнес — обіди Лонга (Чен Чанг) у вуличному ресторанчику на колесах приваблюють багатьох. Паралельно — історія матері Джана, Кеньї (Шо Аоягі), яку силоміць привели у професію повії. Хлопчик — від її найбільшого кохання у житті, кохання, просто зламаного бандитами.

Цього разу відбувається те саме — після короткого лав-сторі двох молодих людей (романтична стилістика французького, сказати б, замісу) жінка накладає на себе руки. Помста виродкам не забариться — Лонг у крутій бійці всіх кладе на ніж. І повертається до Тайваню...  

Фінал зворушливо-сентиментальний, за такої історії просто фантастичний. Казка і мусить так завершуватися — перемогою добра. Хлопчик і Лонг поєднуються в одну сім’ю, у Джана є батько, а герой стрічки повертається до себе, чарівного і доброго казкового лицаря.  

Мікст жанрів — одна з ознак фільму Сабу — до цього «коктейлю» входить навіть японський традиційний театр. Серед героїв стрічки ціла купа вуличних японських фанатів, які і виглядають, і діють відповідно до законів вуличного театру.  

Серед очевидних подій Берлінале і ретроспектива Future Imperfect, до якої включено фільми заледве не за всю історію кіно, починаючи від 1920-х. Йдеться про стрічки, які раніше причисляли до наукової фантастики, футурологічного спрямування. 

Власне у новіших картинах бачимо традиції, що сягають у давні-давні роки. До прикладу, фільм «Місто у темряві» (1998) американця Алекса Пройяса оповідає історію поєдинку людей звичайних і людиноподібних монстрів, що окуповують мегаполіс. Стилістично це дуже подібно до фільмів німецького експресіонізму 1920-х, де зловорожі сили поставали в отаких-от монструальних образах, які найбільше бояться сонячного світла... 

Хороша метода, до речі, якою варто скористатися і сьогодні — на сонце от сю публіку, якої розвелося щось міряно-неміряно. 

Сергій Тримбач, «Україна молода», 15 лютого 2017 року, №20

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»