Максим Асадчий про професію кінопродюсера
09.02.2017
Український продюсер Максим Асадчий про власні проекти, важливість професії кінопродюсера та міфи навколо неї.
Катерина Котвіцька, «Громадське Культура»
Хто?
Кінопродюсер Максим Асадчий — продюсер компанії «Pronto Film», що стоїть за фільмами «Мамай» (2003) і «Поводир» (2014) Олеся Саніна та «Брати. Остання сповідь» (2013) Вікторії Трофіменко. «Поводир» зібрав у кінотеатрах рекордні на той час для вітчизняного фільму 362 тисячі глядачів, а його масштабна промо-кампанія була відзначена нагородою Effie Awards Ukraine.
Серед кінофестивальних успіхів проектів за останні півроку: перемога в національній програмі Київського МКФ «Молодість» (короткометражний фільм Аркадія Непиталюка «Кров’янка»), участь у конкурсних програмах престижних кінофестивалів у Лейпцигу («Головна роль» документаліста Сергія Буковського), Роттердамі (створений у копродукції з Австрією художній дебют Юрія Речинського «Ugly»), Санта-Барбарі (документальний фільм Олеся Саніна та оскарівського лауреата Марка Харріса «Переломний момент»).
Що робить?
Продюсер має в кіно найбільш широкі та різноманітні функції, які до того ж різняться в залежності від країни чи індивідуального стилю роботи, тому неможливо зробити єдиний правильний опис цієї професії.
Як і попередні дві професії, продюсер активно займається пошуком, у його випадку — історій, вартих великого екрана. Саме кінопродюсер залучає режисера та інших членів знімальної групи, формує продуктивне середовище. Паралельно він шукає фінансування і стежить, щоб створення фільму відбувалося в рамках запланованих бюджетів та дедлайну. Кінопродюсер працює на всіх етапах створення кінопродукту — від розробки ідеї до донесення фільму до глядача.
«Продюсер бере на себе всі основні ризики, саме він «відповідає головою» за успіх проекту. Відповідно, має право впливати на всі ключові рішення щодо створення фільму.
На мою думку, мета роботи продюсера — це слугувати сполучною ланкою, мостом між людьми, які хочуть пережити якийсь новий досвід (глядачами), і людьми, які мають талант, «голос» і вміння створити такий досвід у вигляді фільму (сценаристи, режисери, оператори, актори).
Кінопродюсер має знайти таланти, здатні створити класний фільм, і забезпечити їх усім необхідним для максимальної реалізації свого потенціалу».
Як?
Виробництво фільму традиційно поділяється на кілька етапів. Все починається з девелопменту (розробки), відбувається пошук матеріалу для фільму.
«Я читаю сценарії і сценарні заявки, які приходять на пошту чи на Facebook, беру участь у журі сценарних конкурсів, приглядаюся до літератури, зустрічаюся з режисерами, які приносять ідеї проектів, у яких вони зацікавлені».
Коли матеріал для фільму обрано, кінопродюсер має отримати на нього права та організувати роботу над фінальною версією сценарію, на шляху до якої текст проходить кілька редакцій.
«Над сценарієм фільму «Поводир», наприклад, працювали режисер Олесь Санін, драматурги Ірен Роздобудько й Олександр Ірванець та американський сценарист Пол Волянський. Зараз ми працюємо над сценарієм дитячого фільму, який, у тісній співпраці з українськими продюсерами та режисером, редагує канадський скрипт-доктор. Я читаю кожен проміжний варіант і висловлюю зауваження з міркувань цілісності та зрозумілості історії, відповідності її обраній аудиторії та реалістичності втілення».
Коли вже є міцна версія сценарію й підтверджений режисер, починається пошук фінансування — пітчинги Держкіно, переговори з приватними інвесторами й телеканалами, презентації та пітчинги на міжнародних кіноринках, пошук копродюсерів в інших країнах.
Коли весь бюджет фільму зібрано, відбувається перехід до наступного етапу, — пре-продакшну (підготовки).
На цьому етапі починається пошук місць для зйомки, кастинг акторів, виробництво костюмів, пошук та виготовлення реквізиту, розробка ескізів декорацій, розробка спецефектів і трюків, розкадрування фільму та формується календарно-постановний план виробництва фільму.
«На мою думку, це найважливіший період виробництва фільму. На цьому етапі я разом з режисером обираю людей на ключові позиції (оператор, художник-постановник, другий режисер, лінійний продюсер), які ретельно пропрацьовують зйомку кожного кадру майбутнього фільму. Я контролюю всі ці процеси та затверджую кінцевий результат. Продюсеру часто доводиться брати на себе роль «поганого поліцейського», знаходячи баланс між бажаннями численної знімальної групи і обмеженими можливостями бюджету».
Лише після цього починається продакшн (зйомки). Продюсер на цьому етапі повинен бути готовий у будь-який момент включитися як кризовий менеджер чи остання інстанція прийняття складних рішень.
«Я завжди намагаюся бути присутнім на відповідальних зйомках. Команда повинна відчувати, що їх є кому прикрити у випадку несподіваних труднощів, уникнути яких під час зйомок великого проекту практично неможливо. Наприклад, для фільму «Поводир» нам був потрібен вокзал початку ХІХ століття. Ми шукали його по всій Україні і не змогли знайти. Бо був потрібен не просто вокзал, а щоб недалеко був паровоз із вагонами тієї епохи. Нарешті було прийнято рішення будувати декорацію перону під Києвом. Це було дорого, але це було єдине правильне рішення, щоб зняти цю сцену».
На цьому етапі важливо контролювати дотримання графіку та бюджету. Також продюсер підтримує комунікацію з ключовими членами знімальної групи, партнерами, інвесторами та ЗМІ. Після зйомок проект переходить в стадію пост-продакшну.
«На цьому етапі, залежно від проекту, я можу затверджувати певні рішення щодо музики та комп’ютерної графіки. Працюю з режисером над монтажем фільму, керую закриттям фінансової документації фільму та звітністю перед інвесторами. Стежу, щоб у фільмі не були порушені нічиї авторські права».
Коли фільм готовий до презентації, продюсер обирає оптимальний шлях донесення його до глядачів — подає на кінофестивалі, веде переговори з телеканалами, визначає дати кінопрокату. Паралельно шукає українського та міжнародного дистриб’ютора, який бере на себе більшу частину цієї роботи.
«Слід розуміти, що практично завжди ти знаходишся на різних етапах в паралельних проектах. Наприклад, у мене зараз 7 фільмів у дистрибуції, 4 фільми в девелопменті (розробці — ред.), 1 фільм на етапі зйомок, серіал у підготовчому періоді і ще один серіал у пост-продакшні. Кінопродюсер має поєднувати у собі творчу й бізнесову «жилку», а також бути здатним розібратися у найрізноманітніших сферах — від технічного обладнання, законодавчих норм і фінансів до маркетингу і драматургії.
Деякі режисери беруть на себе значний обсяг продюсерської роботи (пошук сценарію, залучення інвесторів та акторів, аж до активної участі у дистрибуції фільму) — і значаться у продюсерах власних фільмів. Таким режисером наприклад є Олесь Санін».
Навіщо?
Одна з ключових компетенцій продюсера — це розуміння суспільства, про яке і для якого буде зніматися кіно, а також вміння на кілька років наперед (адже саме стільки часу проходить від написання сценарію до прокату фільму) відчути теми і проблеми, які найглибше резонуватимуть із глядачами.
«В ідеалі, мистецтво дає нам усвідомлення чогось неочевидного про нашу дійсність, про нашу історію, про нашу сучасність — дає осмислення пройденого і відкриває горизонти майбутнього. Без опрацювання дійсності у формі культурного продукту, суспільство приречене топтатися на місці у своїх цінностях, поглядах, мріях і планах».
Про міфи власного фаху
Стереотип продюсера як ексцентричного багатія із приватним літаком і дорогою сигарою відходить у минуле. У Голлівуді влада все більше переходить до продюсерів типу корпоративного менеджера з MBA, здатного найбільш ефективно економити гроші великим студіям. В Європі продюсер — це часто щось на зразок менеджера з роботи з бюрократичними державними фондами. В Україні «обличчя професії» ще тільки формується.
«Одна з поширених помилок — думка, що якщо фільм заробив 100 мільйонів у прокаті, то всі гроші йдуть продюсеру. Насправді, продюсер стоїть у кінці довгої черги тих, між ким розподіляються касові збори.
Негативний стереотип щодо продюсерів (як і загалом щодо бізнесменів на пострадянському просторі) — це те, що вони нічого не роблять, а тільки кладуть частину бюджету собі в кишеню. Насправді, продюсер, якому не байдужа якість і доля його фільмів, більшість часу працює 24/7 і часто навпаки докладає власні гроші у виробництво і прокат. Це інвестиції у те, щоб індустрія кіно у нашій країні запрацювала і нам всім було чим займатися через 5, 10, 20 років».
Що надихає?
«Чесно кажучи, коли я починав, мене надихало тільки бажання робити те, що мені подобається, і те, що мені добре вдається.
Але сьогодні молодим продюсерам можна знайти багато прикладів для натхнення — від важковаговиків братів Вайнштайнів, які довели, що авторське кіно може бути фінансово успішним; до Стіва Голіна, який бувши власником рекламного продакшну в 1980-х відкрив для кіно таких режисерів, як Девід Фінчер, Спайк Джонз і Майкл Бей, а нещодавно пережив виробництво «Легенди Г’ю Гласса» і виграв «Оскар» з фільмом «У центрі уваги»; чи до дивакуватого фаната коміксів з Нью-Джерзі Майкла Услана, який довгі роки безуспішно стукав у двері великих студій, доки сам не придбав права на Бетмена і не став продюсером усіх фільмів про Бетмена, знятих з 1989 року».
Для стартового натхнення у продюсуванні:
- «Story» Роберта Маккі як найбільш популярну теорію «кінодраматургії для чайників» — щоб знати (але не сприймати як догму),
- книжку Олександра Роднянського як вітчизняного продюсера, який знає, чого хоче, і найбільш послідовно до цього йде,
- «Hope for Film» Теда Хоупа — американського незалежного продюсера, що спродюсував перші фільми Енга Лі та Мішеля Гондрі, а зараз очолює виробництво оригінальних фільмів на Amazon.
Катерина Котвіцька, «Громадське Культура», 9 лютого 2017 року