f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Свій голос» — про унікальний дитячий хор «Щедрик»

28.01.2017

16 жовтня 2016 року у столичному кінотеатрі «Кінопанорама» відбувся показ документального фільму Сергія Маслобойщикова «Свій голос» — про унікальний дитячий хор «Щедрик», якому цьогоріч виповнюється 45 років. 

Марія Сулима, «Україна молода»

І слово унікальний тут абсолютно виправдане. Дивіться самі. У репертуарі цього дитячого колективу близько тисячі творів, причому зовсім не дитячих, зокрема авторства Олів’є Мессіана та Валентина Сильвестрова. 

Усі твори діти виконують тільки мовою оригіналу, серед них є навіть японська. 

Водночас не всі, хто співає у «Щедрику», знають ноти, що не завадило колективу здобути гран-прі на всіх міжнародних конкурсах, у яких він брав участь. До речі, на запрошення УЄФА «Щедрик» знявся у кліпі й виконав пісню Who Wants To Live Forever гурту Queen. 

У стрічці «Свій голос» — жодного слова про численні міжнародні нагороди «Щедрика», про гастролі світом після 90-го року, коли він став виїзним, і незмінний успіх тих гастролей. 

Попри те, що у фільмі багато йдеться про епоху, в яку народився «Щедрик» і якій фактично протистояв, борючись за своє існування, основна увага зосереджена саме на учасниках колективу і музиці: пісні, дитячі голоси, від яких, без перебільшення, мурашки по шкірі. 

З перших акордів кантати Stabat Mater Перголезі за диригування геніального Романа Кофмана важко повірити, що співає звичайний дитячий хор. 

— Що вони співають? Що вона змушує їх співати? 

Це спогади Ірини Миколаївни Сабліної, першого диригента і фактично засновниці «Щедрика». У владних кабінетах радянської епохи, коли всі і вся співали пісні про Леніна і партію, не розуміли репертуару цього дитячого колективу. 

Для контрасту у фільмі звучать пісні про вождя всіх народів у виконанні хору дорослого — взірця правильного радянського колективу з правильним репертуаром. 

— «Щедрик» починав із двійки. Ми співали не те, ми співали не так, — згадує Ірина Миколаївна. 

Поруч із хоровими студіями на кшталт ленінградської «Онучата Ілліча» вони справді звучали занадто по-європейськи.  

— Гнати цю плісняву звідси, гнати! — і далі згадує Ірина Миколаївна. 

Ця тендітна, але сильна жінка досі не має жодного звання. Хоча, здавалося б, і влада давно вже змінилася... Ні, про це у фільмі жодного слова, жодного нарікання. Мабуть, замість нагород і прихильності сильних світу цього вона має дещо більше — безмежну любов своїх учнів. 

У фільмі чимало спогадів самих хористів, що абсолютно щиро дякують своєму наставникові: «Не було б вас, і мене не було б», «Спасибі, що ви є в моєму житті». Воно й не дивно — Ірина Сабліна поіменно згадує своїх учнів, згадує як їхні проблеми, так і якісь смішні моменти. 

До речі, Ірина Миколаївна прийшла на прем’єру разом із чоловіком — видатним диригентом Романом Кофманом та дочкою Маріанною, що нині керує колективом. Також у залі були присутні як колишні, так і теперішні учасники «Щедрика». 

У самій стрічці різні покоління відділити одне від одного практично неможливо. Ті, хто був його частиною, досі зустрічаються, досі пам’ятають репертуар, досі можуть заспівати разом. І колись вони нічим не відрізнялися від тих малих дітей, чиї голоси у «Щедрику» звучать нині.  

Перед прем’єрою фільму історик Вадим Скуратівський феномен цього дитячого колективу пояснив так: «Дитина чотирьох років має лінгвістичні інстинкти, яких не мають академіки. Тож не дивно, що дитячі голоси можуть повідомляти, що є гармонією цього світу». 

Окрім абсолютно фантастичних голосів, режисер фільму особливо зосереджує увагу на самих дітях — їхніх очах, емоціях. Дітях, що співають серйозні пісні, дітях, із вуст яких навіть «Іди, іди, дощику» звучить надзвичайно. 

Утім, діти є діти, тож саме завдяки їм у стрічці є з чого посміятися. Попри таку серйозність на сцені у житті вони по-дитячому сваряться: хто краще співає — дівчатка чи хлопчики — і чи взагалі потрібні хлопчики у хорі, хто бере вищі ноти... 

Сьогодні «Щедриком» керує Маріанна Сабліна — дочка Ірини Миколаївни. Вона пригадує, що з дитинства батьки і музика — це нерозривна асоціація, пригадує, як малою засинала під татові фонограми. 

У картині багато хроніки. Це і відео з домашнього архіву родини Кофманів — репетиції, концерти, а ще кадри з того життя, кадри епохи, з якої геть випадав дитячий колектив із європейським репертуаром.  

Хай про це у фільмі жодного слова, але не можу не згадати про сучасні реалії хору. Відомий на весь світ «Щедрик» — досі самодіяльний колектив, простий гурток при Палаці дітей та юнацтва, що навіть не має свого приміщення. 

Хор уже не раз звертався в різні інстанції, щоб одержати статус хорової студії: так діти мали б можливість здобувати відповідну музичну освіту. Утім, вітчизняні чиновники у геніальність «Щедрика» не вірять і досі. 

На фото: Ірина Сабліна та Роман Кофман на презентації фільму. (Світлина автора)

Марія Сулима, «Україна молода», 18 жовтня 2016 року, №131

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ

10 грудня, вівторок, Червоний зал ДО ДНЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ Посольство Аргентини в Україні представляє Художній фільм «ПІДПІЛЬНЕ ДИТИНСТВО»