f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Оргазмічні конвульсії є надто слабкими...»

16.01.2017

Сергій Тримбач про стрічку Пола Верхувена «Вона», показ якої відбувся у Будинку кіно 15 січня 2017 року в рамках проекту Аліка Шпилюка «Мистецькі фільми в Будинку кіно».

«Оргазмічні конвульсії є надто слабкими…» Цю фразу говорить Мішель, героїня фільму «Вона» Пола Верхувена, щойно удостоєного у США двох «Золотих глобусів» – за найкращий іноземний фільм та за найкраще виконання жіночої ролі для Ізабель Юппер.

Про конвульсії Мішель (її і грає Ізабель Юппер) зауважує розробникам комп’ютерної гри, для яких вона, керівник компанії, суворий і навіть неприємний начальник – уже в літах, уже в тому віці, коли чоловіки не дуже схильні облизувать поглядом тілесні конфігури і фігурації. Ш-шас, нічого вони не знають про вікові особливості – 63-літня Ізабель Юппер грає жінку, якій десь під п’ятдесят і яка «ягодка оп’ять». А що, он її 72-річна мамка спить з 30-літнім мужичком і навіть збирається за нього заміж. «Вийдеш заміж – уб’ю!» – попереджає мамку Мішель, і їй віриш.

Віриш ще й тому, що її папінька – записний убивця, маніяк, який сидить, уже багато літ, у тюрмі за убивство людей і тварин. Телебачення не дає забути про папіка, висвітлюючи перипетії його конвульсійних спроб вийти на волю, хоч би і «в гроб сходя». Мішель вочевидь його ненавидить, бо ж це вічна тінь на її власному житті (одного разу ми бачимо, як на це реагують люди) – і разом з тим у їхніх душах щось таке однакове бовтається. І неоднакове, бо від однієї тільки звістки про візит Мішель татусько вішається в тюремній камері.

З конвульсії все і починається – з погвалтування. Гвалтівник у балаклаві – увірвався, зробив свою справу і тут же зник. Хто такий – про це може здогадуватися тільки кіт Мішель, який конвульсій не знає («Ти хоч би подряпав його!» – лагідне зауваження господарки). Згвалтував – і нічого, Мішель не викликає поліції, вона просто виходить на полювання. Просто очікує. Покладаючись на свій звіриний інстинкт.

І зрештою уполює гвалтівника – ним виявляється сусід. Який до того кілька есемесних листів надсилає – найобразливіший такий: «Для твого віку у тебе завузька щілина». Х-хе! Отут вони з Мішель і знаходять спільну мову – бо ж і їй хочеться гвалтувати і гвалтуватись, аби розширити простір чуттєвості, аби конати від конвульсійних задоволень. Зріла жінка, знає глибину почуттів і хоче дістатись їх дна: а ну, як вийде?

Зрештою, сусіда дрючком причмелить син Мішель, який невчасно з’явиться. Причмелить так, що пізнавач чуттєвих денець рушить на цвинтар. Його смерть на диво спокійно сприйме дружина – причмелена вже не дрючком, а церковними догматами (чи не тому нещасний сусід і пішов у ту чуттєву плавбу – подалі од скучних і нещирих повчань та істин).

І це я тільки частину фільмової сюжетики відтворив. 78-літній Пол Верхувен (у нас в такому віці кіно – повнометражне, ігрове – вже не знімають) відтворює конвульсії сучасного життя у їх дивовижній взаємопов’язаності і взаємосплетенні; втім, варто нагадати, що картина зроблена за романом французького письменника Філіппа Джиана).

Твориш зло (хоч би і у формі тієї самої комп’ютерної гри, яка ближче до фіналу усе ж складається – і Мішель результатом задоволена), провокуєш смерть і смерті, покликуєшся на насильство – свідомо чи підсвідомо, то яке життя ти програмуєш, яке? Несправжнє життя, з комп’ютера, «з-під пера» (один із чоловіків Мішель – письменник), з-під власного потурання інстинктам – базовим (найзнаменитіший фільм Пола Верхувена, як відомо, називається «Основний інстинкт») і другорядним.

Словом, сміх і гріх, гріх і сміх – така моя глядацька конвульсія, утворена внаслідок вібрування моєї глядацької ж щілини.

На фото: Пол Верхувен та Ізабель Юппер на зйомках фільму

Сергій Тримбач

20 березня, середа, Червоний зал Прем’єрний показ художнього фільму «ЧОРНИЙ КОЗАК»

21 березня, четвер, Синій зал ІЗ СЕКРЕТІВ КІНООПЕРАТОРСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ Фільм «ЗАГУБЛЕНІ В ПІСКАХ»,

22 березня, п’ятниця, Синій зал Цикл вечорів НЕІГРОВЕ/ХУДОЖНЄ Документальний фільм «Марія до Каллас»