f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Мрія про дорослу публіку

26.12.2016

Дмитро Десятерик, "День"

Прикрий інцидент трапився 22 листопада 2016 року в Миколаївському університеті імені Сухомлинського під час показу документального фільму "Люди, які прийшли до влади".

Більше половини студентів, не додивившись фільм, покинули авдиторію (на фото). Пізніше вони звернулися до СБУ з заявою, що картина Олексія Радинського та Томаша Рафи є пропагандою "русского міра".

Ще більше плутанини внесла служба новин одного з провідних телеканалів, назвавши організаторами показу депутатів від "Опозиційного блоку" та сумнозвісного "Українського вибору" Віктора Медведчука, які були серед глядачів і нібито виступили на захист фільму.

Єдиним правдивим моментом тут є лише те, що вищеназвані діячі дійсно відвідали сеанс. А от показ організували місцеві партнери Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA (де "Люди, які прийшли до влади", отримали навесні цього року головний приз у національному конкурсі) в рамках проекту "Мандрівний Docudays UA". З боку організаторів забороняти комусь приходити на безкоштовний відкритий показ було би, м’яко кажучи, дивно.

Що ж до власне стрічки, то треба мати надзвичайно багату уяву, аби вважати "Людей…", сепаратистською пропагандою.

Якщо хтось хоче, аби все було розжовано і вказано, де чорне, а де – біле, то для цього існують політична публіцистика і телебачення. Мистецтво, в тому числі мистецтво документального кінематографа, існує за інакшими законами. Автори фільму, уникаючи повчань і моралізаторства, з протокольною точністю передають той жах, у який поступово занурюється Донеччина. Все починається з майже карикатурних сепаратистських "блокпостів" на узбіччях автотрас. Деякий час коментатором подій виступає проросійський активіст, який прямим текстом називає майбутніх "ополченців" бандформуваннями і зізнається, що рівень ненависті до України його лякає. Хвиля параної росте. Хтось уже несе маячню про концтабори, які будують "турки під Полтавою". БТР з прапорами "ополчення" стоїть під написом "Иллюзия", плакат на барикадах оголошує, що "народ против вывоза боевого оружия", промовець на траурному мітингу каже, що одного з "ополченців" вбито не кулею, а ножем – і його тут же затикають криками про те, що то стріляв снайпер – такі моменти, розсипані по фільму, позначають абсурд подій краще за будь-який прямий репортаж. А розв’язка, коли ридаючу літню жінку, в якої щойно вбили племінника, "народний мер" Слов’янська зі своїми поплічниками тягне до катівні, – пробирає до кісток.

Враховуючи вищесказане, а також смертельну небезпеку, на яку наражався оператор картини, збираючи матеріал для неї, вважаю всі звинувачення на адресу Олексія Радинського і Томаша Рафи несправедливими і незаслуженими.

На жаль, це не одиничний випадок – варто згадати, наприклад, реакції на той таки "Майдан" Сергія Лозниці. Так, ми відвоювали свою свободу, але все ще не позбавилися радянської звички вказувати митцям, що і як їм треба робити. У театрі побутує внутрішня жартівлива максима "публіка – дурепа". Українська публіка – не дурна. Просто їй треба трохи подорослішати.

Дмитро Десятерик, "День", 30 листопада 2016 року, №218

23 січня, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ «ВОНИ НЕ ПОСТАРІЮТЬ»

23 січня, середа, Синій зал КІНОШНІ БУВАЛЬЩИНИ До річниці створення студії «Київнаукфільм»

24 січня, четвер, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол у вітчизняному ігровому кіно» У програмі вечора показ фрагментів фільмів