f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Соромно було думати...

20.12.2016

20 січня 2017 року у Брюсселі фільмом «Земля» Олександра Довженка відкриються Дні українського кіно. А як 1930-го його сприймали в Парижі?

Сергій Тримбач, «День»

Колись Тетяна Дерев’янко, засновниця і багатолітній директор Музею кіностудії імені Олександра Довженка, оповідала мені, нібито зі слів Юлії Солнцевої, Довженкової дружини, що кінорежисер і письменник Володимир Винниченко листувалися, було начебто кілька листів. Жодних слідів того досі не виявлено. Та й сумнівно, навіть дуже. Хоча тепер, після публікації щоденників Винниченка, можна стверджувати, що принаймні одного разу, 8 серпня 1930-го, вони бачились, — у Парижі, на перегляді фрагментів фільмів «Арсенал» і «Земля».

А вперше Винниченко побачив Довженкову кінострічку в березні 1928-го, так само в Парижі. Читаємо в щоденнику:

«Трохи сонця. ВУФКУ розмахнулось і вислало до Европи свої досягнення «Тарас Трясило» та «...гора». (Забув назву, — якась гора, а пригадати не можу). Представник ВУФКУ парубчак Черняк з самохвальством безкарної людини написав статтю про надзвичайний успіх українських фільмів у Европі. Але мені, українцеві, було ніяково і соромно читати це самохвальство після демонстрації картин у торгпредстві. Правда, видно старанність у техніці, фотографії. Але яка безпорадна й наївна дитячість у мистецькій творчості, композиції, навіть змісті. А надто ото... (згадав) «Звенигора». Соромно було думати, що на перегляді картини є французи».

Отакої! «Звенигору» письменник сприйняв як таку собі любительщину, «наївну дитячість». Хоча його можна зрозуміти: живучи в Парижі, рафінований інтелектуал Винниченко бачив чимало фільмів, на їхньому тлі Довженків витвір видався йому надто вже непрофесійним. Воно так і було — геній не мав фахового вишколу і рухався наосліп, намацуючи напрям руху. Так геній же...

Наступне знайомство вже у серпні 1930-го. Париж, показують уривки «Арсеналу» і «Землі». «На жаль,— пише Винниченко,— занадто нахвалено ці речі наперед, — дають вони менше, ніж чекалося. Тема та сама, що й у всій літературі: Громадянська війна. В «Землі» ще — колективізація. Цікаво, що грають нефахові артисти (це — про акторів театру «Березіль» Семена Свашенка та Петра Масоху. — С.Т.), а самі селяни й колишні солдати (зрештою, це теж правда, епізодичні персонажі — це здебільшого самі селяни. — С.Т.). Грають самих себе. Заля повна журналістів (демонстрація тільки для преси). Багато молодих людей інтелігентського вигляду і жінок з блідими обличчями, дуже червоними устами й безперестанними цигарками. І мимоволі думалося: що їм, цим висмоктаним паризькими «втіхами» молодим людям і жінкам з цигарками до тих буйних, зарослих, дикунських постатей, що миготіли на екрані, корчились і гинули в боротьбі за щось, що їм і самим тоді неясно було, крім одного: не воювати. Але оплесків увічливі парижани не шкодували Довженкові» (цитати за виданням: Володимир Винниченко. Щоденник. Київ — Едмонтон — Нью-Йорк: Смолоскип.— 2010. — Том 3. 1926—1928. — с. 477; Том 4. 1929—1931. — 2012. — с. 187).

П’ятий і наступні томи ще не видано, будемо чекати — може, там ще щось цікаве прочитаємо стосовно Довженка та його творів. Поки що додам тільки дві речі. Перше — Винниченко дивився фрагменти стрічок, а це все ж неповне і неповноцінне сприйняття. І друге — посередником у спілкуванні, бодай побіжному, двох митців міг бути художник Микола Глущенко, з яким письменник якраз тоді товаришував.

Сергій Тримбач, «День», 16 грудня 2016 року, №230—231

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»

23 січня, середа, Синій зал КІНОШНІ БУВАЛЬЩИНИ До річниці створення студії «Київнаукфільм»