f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Соромно було думати...

20.12.2016

20 січня 2017 року у Брюсселі фільмом «Земля» Олександра Довженка відкриються Дні українського кіно. А як 1930-го його сприймали в Парижі?

Сергій Тримбач, «День»

Колись Тетяна Дерев’янко, засновниця і багатолітній директор Музею кіностудії імені Олександра Довженка, оповідала мені, нібито зі слів Юлії Солнцевої, Довженкової дружини, що кінорежисер і письменник Володимир Винниченко листувалися, було начебто кілька листів. Жодних слідів того досі не виявлено. Та й сумнівно, навіть дуже. Хоча тепер, після публікації щоденників Винниченка, можна стверджувати, що принаймні одного разу, 8 серпня 1930-го, вони бачились, — у Парижі, на перегляді фрагментів фільмів «Арсенал» і «Земля».

А вперше Винниченко побачив Довженкову кінострічку в березні 1928-го, так само в Парижі. Читаємо в щоденнику:

«Трохи сонця. ВУФКУ розмахнулось і вислало до Европи свої досягнення «Тарас Трясило» та «...гора». (Забув назву, — якась гора, а пригадати не можу). Представник ВУФКУ парубчак Черняк з самохвальством безкарної людини написав статтю про надзвичайний успіх українських фільмів у Европі. Але мені, українцеві, було ніяково і соромно читати це самохвальство після демонстрації картин у торгпредстві. Правда, видно старанність у техніці, фотографії. Але яка безпорадна й наївна дитячість у мистецькій творчості, композиції, навіть змісті. А надто ото... (згадав) «Звенигора». Соромно було думати, що на перегляді картини є французи».

Отакої! «Звенигору» письменник сприйняв як таку собі любительщину, «наївну дитячість». Хоча його можна зрозуміти: живучи в Парижі, рафінований інтелектуал Винниченко бачив чимало фільмів, на їхньому тлі Довженків витвір видався йому надто вже непрофесійним. Воно так і було — геній не мав фахового вишколу і рухався наосліп, намацуючи напрям руху. Так геній же...

Наступне знайомство вже у серпні 1930-го. Париж, показують уривки «Арсеналу» і «Землі». «На жаль,— пише Винниченко,— занадто нахвалено ці речі наперед, — дають вони менше, ніж чекалося. Тема та сама, що й у всій літературі: Громадянська війна. В «Землі» ще — колективізація. Цікаво, що грають нефахові артисти (це — про акторів театру «Березіль» Семена Свашенка та Петра Масоху. — С.Т.), а самі селяни й колишні солдати (зрештою, це теж правда, епізодичні персонажі — це здебільшого самі селяни. — С.Т.). Грають самих себе. Заля повна журналістів (демонстрація тільки для преси). Багато молодих людей інтелігентського вигляду і жінок з блідими обличчями, дуже червоними устами й безперестанними цигарками. І мимоволі думалося: що їм, цим висмоктаним паризькими «втіхами» молодим людям і жінкам з цигарками до тих буйних, зарослих, дикунських постатей, що миготіли на екрані, корчились і гинули в боротьбі за щось, що їм і самим тоді неясно було, крім одного: не воювати. Але оплесків увічливі парижани не шкодували Довженкові» (цитати за виданням: Володимир Винниченко. Щоденник. Київ — Едмонтон — Нью-Йорк: Смолоскип.— 2010. — Том 3. 1926—1928. — с. 477; Том 4. 1929—1931. — 2012. — с. 187).

П’ятий і наступні томи ще не видано, будемо чекати — може, там ще щось цікаве прочитаємо стосовно Довженка та його творів. Поки що додам тільки дві речі. Перше — Винниченко дивився фрагменти стрічок, а це все ж неповне і неповноцінне сприйняття. І друге — посередником у спілкуванні, бодай побіжному, двох митців міг бути художник Микола Глущенко, з яким письменник якраз тоді товаришував.

Сергій Тримбач, «День», 16 грудня 2016 року, №230—231

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»

20 травня, понеділок, Синій зал НАШ ІЛЮЗІОН