f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Про кінотеатр «Промінь» і культуру малих кінотеатрів

03.12.2016

Подаємо статтю кінокритика Юлії Кузнєцової про районний київський кінотеатр "Промінь", якою вона поділилася у Фейсбуці. Саме такі невеликі кінотеатри поруч із помешканням людей (так само, як і кінотеатри у районних центрах і малих містах) значною мірою і мають стати опорою для розвитку кінотеатральної мережі та розширення аудиторії кінотеатрів, у тому числі – аудиторії українських фільмів.

Районний кінотеатр "Промінь", який я декілька разів безуспішно намагалася відвідати після його оновлення.

Безуспішно – бо щоразу, коли випадав фільм, на який було не шкода витратити гроші, сеанс скасовували через брак глядачів (мінімум – 3). Востаннє не шкода грошей було на фільм "Hell or High Water", на який знову ж таки ніхто більше не прийшов – вихідного дня ввечері! Тому довелося йти на фільм, на який грошей було шкода, але на якому точно були б глядачі – аж 6 осіб, на блокбастері, вечірній сеанс в один з перших днів прокату.

Я наполегливо намагалася відвідати кінотеатр "Промінь" з ностальгійних міркувань, адже із цим закладом у мене пов'язано аж декілька "cherished memories of my childhood":

1. У середині 1990-х у цей кінотеатр цілими класами водили молодших школярів у рамках якоїсь обов'язкової шкільної культпрограми. Я запам'ятала всього два фільми, які таким чином подивилася у початковій школі. Перший – "Сказка о Мальчише-Кибальчише", яка, пам'ятаю, викликала гучний регіт у зали. На сюжет з буржуїнами, Советским государством і рештою радянської агітації ми, звісно, уваги не звертали, більшовиками опісля теж ніхто не став, наскільки мені відомо.

2. Інший фільм, на який нас примусово водили у початковій школі і який гнітюче вплинув на мою слабку дитячу психіку, це "Сказка странствий" Мітти, у якій мене налякало все: від музики Шнітке до "стрьомної" історії з чумою, голими дітьми, смертю винахідника і гриму дорослого брата, коли він став поганцем.

3. Десь у 1997/1998 році я читала зі сцени кінотеатру віршик Пушкіна у рамках якогось шкільного конкурсу, за що отримала у подарунок спецвипуск "Музичного тижня Території А", на розвороті якого був постер гурту "Вхід у Змінному Взутті", а на обкладинці – Анжеліка Рудницька з гримом тигра. Видання це зберігаю досі.

4. У класі 6/7 я ходила на якийсь безкоштовний показ фільму про Ісуса, який відбувся з аншлагом (бо які ж тоді ще могли бути івенти на райончику). Фільм не пам'ятаю, бо весь сеанс мені пестив ногу закоханий однокласник.

"Промінь" був відкритий 1958 року як дитячий кінотеатр, хоча мені важко уявити, як він працював тоді серед хатинкової забудови, що була на місці Харківського масиву до середини 1980-х. Десь у нульові кінотеатр закрили, пам'ятаю, що якийсь час там були сходки сектантів, потім перманентна виставка-продаж дубльонок і джинсів. На початку 2016 року "Промінь" відкрили після ремонту, під час якого, зокрема, з однієї великої зали зробили дві по 5 рядів. Тепер "Промінь" може похизуватися ними, новими сидіннями, баром у вестибюлі і "прокачаною" прибиральницею, яка знає, що у фільмах Marvel є не один, а два тизери після титрів, а ви всі дурні, хто йде з зали, не додивившись.

Коротше, я все це про те, що мені б утопічно хотілося, щоб у нас розвивалася культура малих старих районних кінотеатрів, і всі ходили в них заради атмосфери і якихось неформатних речей, а не перлися на вихідних у ці невиразні мультиплекси у шумних штампованих ТРЦ.

Юлія Кузнєцова, 7 листопада 2016 року

20 січня, неділя, Червоний зал Художній фільм «БРАТИ СІСТЕРС»

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»