f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Топ-менеджери медіагруп: де телебачення планує заробити додаткові гроші

21.11.2016

22 вересня 2016 року в рамках Kiev Media Week Індустріальний телевізійний комітет провів щорічну конференцію «Телебачення як бізнес». Її відкривала панельна дискусія «Самміт медіалідерів».

Галина Петренко, «Детектор медіа»

Учасники панелі – генеральний директор «1+1 медіа» Олександр Ткаченко, співзасновник Film.ua Group Сергій Созановський та директор холдингу «Медіа Група Україна» Євген Лященко. Модерував дискусію директор-президент каналу ICTV Олександр Богуцький.

Панельній дискусії передувало вітальне слово від заступника голови Національної поліції України Костянтина Бушуєва, який оголосив про призначений на наступний день круглий стіл із представниками медіабізнесу і підписання меморандуму про співробітництво в сфері боротьби з інтернет-піратством.

Олександр Богуцький, директор-президент телеканалу ICTV: Поки що телебачення – це не бізнес, але довкола телебачення багато успішних компаній, у яких доходи більші, ніж видатки. І виходить так, що практично все бізнес, крім самого телебачення. І цій несправедливості ми приділимо увагу. Я, своєю чергою, хотів би подякувати представникам Нацполіції. Ми сподіваємося, що дякуючи їхній діяльності, телеканали почнуть більше заробляти, тому що піратство в країні зменшиться.

На що телеканали планують витрачати зароблені гроші? Я пропоную поговорити про перші враження від власного великого виробництва. Зараз будуть говорити і Євген (Лященко. – ДМ), і Саша (Ткаченко. – ДМ), і Сергій (Созановський. – ДМ). Це компанії, які виробили сотні, а «Медіа Група Україна» – і тисячі годин за минулий рік. Які найважливіші очікування? Дуже складний вибір, з чого почати – з «України» чи «1+1». Почнемо з Созановського, тому що він примудряється виробляти і для тих, і для інших (сміх у залі. – ДМ).

Сергій Созановський, співзасновник Film.ua Group: Давайте спочатку про телебачення, а про бізнес – потім.

О. Б.: Я хочу нагадати, що ваш бізнес у виробництві успішний тільки тому, що за нього платять телеканали.

С. С.: Якби за нього платили тільки місцеві телеканали, то бізнесу б не було.

Олександр Ткаченко, генеральний директор «1+1 медіа»: На які ринки ви орієнтуєтеся?

С. С.: А ви не знаєте?

О. Б.: У попередньому житті Олександр Владиславович (Ткаченко. – ДМ) вів програму «Обличчя світу». І він узяв інтерв’ю у великої кількості людей – у зірок чи, наприклад, Далай-лами. І в цьому сенсі, Сергію Леонідовичу, я вас вітаю в новій категорії – «Облич світу». Зараз у вас візьмуть інтерв’ю.

Щоб не сперечатися, я відкрив учорашні цифри, і по 18-54, 50 тис.+ в «1+1» 9,94%, в «України» – 9,35%. Це важкий вибір. Але нехай розпочне «1+1». За минулий рік канал виробив багато власного продукту, купив продукт, потрапив у якісь знамениті історії і вийшов із них. Учора було оголошено про перелік фільмів, які підтримуватиме українська держава, серед них – один із проектів, який вироблятиме телеканал ТЕТ – один із каналів, який входить у групу «1+1 медіа». Це великий художній фільм, який, очевидно, наступного року буде на екранах.

Розпочнемо з розповіді про рік, який минув, і перспективи росту. Тому що незважаючи на те, що телебачення не є бізнесом, ми, як ви бачите, випромінюємо оптимізм і вважаємо, що зовсім мало залишилося, щоб не тільки довкола телебачення всі заробляли, але й телебачення теж.

О. Т.: Здається, рік чи два тому, коли ми так само збиралися на такій конференції, була велика дискусія з приводу того, чи можливі серіали, які виробляються в Україні для українських телеканалів. Тоді дискусія розгорталася навколо того, що заборони – це погано, потрібно щось стимулювати, щоб виробництво розпочалося. Зараз у парламенті в другому читанні закон про кіно, це закон про стимулювання (ввечері того ж дня Верховна Рада ухвалила цей законопроект у другому читанні та в цілому. – ДМ; щоправда, згодом Президент України наклав на нього вето. – НСКУ). Але заборони своє зробили. Вони дозволили керівникам каналів звернути увагу, в першу чергу, на те, що хотів би бачити український глядач.

Зараз дискусія точиться не навколо того, чи взагалі потрібні українські серіали, які виробляються в Україні для українців, а якими вони мають бути. Який має бути характер? Які мають бути герої? Як їх знімати? Тому що і в «України», і в ICTV кількість таких серіалів зростає з кожним сезоном. У «1+1» тільки цього року у виробництві знаходиться близько 200 годин серіалів для прайму. Це довгі і короткі серіали. І це великий крок уперед. Інша справа, що робити з написом, який за нами знаходиться (банер із написом «Телебачення як бізнес». – ДМ). Це велике питання, яке не стосується виробництва українських серіалів, а стосується підходів, які існують в індустрії і в державі.

У цьому сенсі другий законопроект, який зараз розглядається в парламенті, про відміну УПП, дуже важливий для того, щоб ця теза, яка написана в нас за спиною, стала реальністю. Тому що склалася парадоксальна ситуація, коли кабельні оператори, отримуючи 75-80% інтересу українських глядачів у своїх кабельних мережах, не платять жодної копійки виробникам українського контенту, тобто телеканалам. На відміну від телеканалів, кабельні оператори сьогодні працюють у «shadow бізнесі». Ми точно не знаємо, скільки вони заробляють та скільки в них глядачів, які платять за їхні послуги. І дуже сподіваємося, що парламентарі розберуться в цій ситуації і дозволять телеканалам ставати більш незалежними і рухатися в напрямку бізнесу.

Крім того, існує ще багато чого, що можна було б зробити в законодавчому полі. Мені видається, що на сьогоднішній момент, за рідкісним виключенням (не буду говорити про тих, кого з нами зараз немає), вся індустрія намагається рухатися в тому самому напрямку й розділяти ті самі цінності. Ми всі як менеджери телеканалів дуже хочемо, щоб телебачення стало бізнесом. З цією думкою ми прокидаємося і лягаємо спати.

О. Б.: Я хочу закликати всіх вас побачити зміни, які відбуваються в атмосфері панелі. Ви бачите, що ми багато працюємо і в нас величезний поступ в атмосфері доброзичливості (сміх у залі. – ДМ). І ми справді вважаємо, що від людей, яких ви бачите тут, залежать зарплати багатьох. Нам ще далеко до металургів, але загалом уже тисяч під 100 людей ми забезпечуємо працею, якщо врахувати весь цикл створення серіалів, озвучування, виготовлення програм, роботу незалежних продюсерів і багато іншого.

Якщо порахувати години, то, напевно, лідером із виробництва цього року буде «Медіа Група Україна». І тут ми можемо побачити навіть парадокси, пов’язані з цим виробництвом. Тому що не встиг прекрасний лікар у виконанні Ахтема (Сейтаблаєва. – ДМ) врятувати життя людей на каналі «1+1», як, починаючи з понеділка, він рятуватиме їх уже в іншому шпиталі, на каналі «Україна», і, сподіваюся, теж ніхто не помре. Про це зростання виробництва та найважливіші очікування для того, щоб телебачення стало бізнесом, ми очікуємо розповідь від Євгена (Лященка. – ДМ).

Євген Лященко, директор «Медіа Групи Україна»: Ми зустрічалися рік тому. Тоді ми якраз перебували в активній фазі змін, більшість із яких від нас не залежала. Рік тому ми говорили про складнощі, в яких знаходяться галузь і канали, про виклики, з якими ми стикнулися, і про перспективи та напрямок, який ми обрали. Тоді мова йшла про те, що дуже важливо стабілізувати законодавчі ініціативи, щоб було зрозуміло, в якому правовому полі ми працюємо, обравши в якості стратегії власне виробництво. Це необхідно з точки зору заміщення контенту, який раніше закуповувався, причому не тільки в одній країні, а в багатьох. Це також необхідно і з точки зору довгострокової стратегії, тому що власний контент працює зовсім по-іншому і економічно, і рейтингово. І найголовніше: коли ми виробляємо власний контент, ми можемо контролювати всі стадії, починаючи зі сценарію і закінчуючи монтажем та здачею цього продукту. Знову ж, ні для кого не секрет, що нормальний цикл зйомки середньої картини – це рік-півтора. А якщо ми стикаємося з якимись проблемами – зайнятістю акторів або їхньою відсутністю, – то це може навіть розтягтися.

За останні роки ми серйозно наростили власне виробництво. Канал «Україна» втратив за два роки контент, який формував 50% рейтингів. Для будь-якого каналу це повне перезавантаження. Це змусило нас зовсім по-іншому подивитися на свою стратегію. Ми починали, в першу чергу, з офф-праймового ефіру, тому що це дещо інші ризики, дещо інші гроші.

Але виклики та фінансові складнощі залишаються, вони нікуди не поділися. Коли ми знімаємо тільки для українського ринку і тільки за українські гроші, то це в рази менше, ніж ми витрачали раніше. Якщо з офф-праймом трохи легше, тому що є більша можливість для експериментів і в Україні зараз є достатньо розвинута культура і навички зі створення шоу, докудрам, скріпт-реаліті, то якщо говорити про драму, то це дійсно велика складність, з якою нам доведеться боротися ще не один рік. Тому що якщо знімати праймовий серіал за бюджет $30 тис., $40 тис. чи навіть $50 тис. (за серію. – ДМ), тоді як раніше на такий серіал йшло мінімум $100 тис., то ти просто впираєшся в елементарні речі: в кількість змін, які ти можеш дати своїй команді на зйомку. І той самий серіал «На лінії життя», про який згадав Саша (Богуцький. – ДМ), де чудово зіграла вся акторська команда і, особливо, Ахтем, відбувся тільки завдяки тому, що всі працювали з повною віддачею, в дуже жорстких умовах, і так пощастило, що всі ролі були наче написані для кожного актора. Якби цього не сталося, то зняти серіал в тих бюджетах і в ті терміни було просто неможливо.

На хвилиночку: в цьому серіалі задіяно більше 300 акторів. Усього в Україні – це абсолютно підтверджена інформація – не більше 600 акторів, які можуть зніматися в кіно. Зараз, звісно, ведеться велика робота щодо пошуку нових джерел і резервів. Це, в першу чергу, студенти, актори, які грають у театрах. Але ми розуміємо, що це також великі інвестиції і часу, і грошей. І якраз всі ті команди, які стикнулися зі збільшенням обсягів виробництва, в першу чергу стикнулися навіть не з фінансовими обмеженнями, хоча вони є, а з людськими. Це актори, режисери, сценаристи. І тому один із перспективних напрямків, який ми розвиваємо – це навчання. І розвиток бази для навчання, пошуку, тренінгів акторів, а також сценарних та знімальних команд – це те, без чого виробництво не розвиватиметься.

Що ще важливо? Тема фінансування важлива, але те, про що говорили Олександри (Богуцький і Ткаченко. – ДМ) – робота з кабельниками, УПП, кодуванням і піратством, – важливо не тільки тому, що дозволить телеканалам заробляти додаткові гроші в середньо- чи навіть у довгостроковій перспективі. Найголовніше, щоб усі працювали за єдиними правилами на ринку. Зрозуміло, що найкраща ситуація – це бути монополістом, але так уже склалося, що на українському ринку висока конкуренція серед бродкастерів. На мій погляд, зараз вона менш відчутна серед виробників, тому що потреба у виробництві і в замовленнях є більшою, ніж можливості продакшенів. Але якщо ми говоримо про все інше навколо бродкастерів – це, в першу чергу, дистрибуція, трансляція, – то тут, на жаль, ринкові закони поки не працюють. І коли ринкова економіка запрацює на всіх ключових етапах створення вартості контенту, тоді й бродкастерам буде трохи легше.

Але, знову ж, це довгострокова перспектива. За рік, що минув, ми проробили дуже серйозну роботу з Національною поліцією, і завтрашнє підписання меморандуму – хоча це поки лише меморандум – стане важливим кроком. Крім того, ми весь час працюємо на рівні робочих груп та опрацювання кейсів.

Я впевнений, що підписання меморандуму буде не просто черговим паркетним заходом. Це дійсно дасть старт для ще інтенсивнішої роботи, коли бізнес разом із профільними державними структурами працює над створенням ринкових умов для країни.

Ще одна важлива річ – перехід від аналогового мовлення до цифрового. Він, безперечно, внесе певні корективи в розподіл телеканалів, але справа не в цьому. Аналогове мовлення – це навіть не минуле, а позаминуле століття. І якщо ми хочемо підвищувати свою ефективність, давати якісніший продукт і сигнал нашим глядачам, будувати національну безпеку, то ми маємо рухатися в цьому напрямку. І я дуже сподіваюся, що протягом майбутнього року настане повна ясність у питанні переходу на цифрове мовлення. І що і в регулятора, і в бізнесу з’явиться розуміння, як виглядатиме ландшафт після того, як ми перейдемо на цифру.

Тому якщо підсумувати, то за два роки всі проблеми не вирішені, але ми розуміємо, в якому ландшафті ми працюємо. Основний напрямок – це, звісно, виробництво, ще раз виробництво і створення ринкових умов на всіх етапах інвестицій у контент і заробітку на ньому.

О. Б.: І зараз так само Сергій (Созановський. – ДМ) звернеться з програмним словом. Але перед цим Олександр Владиславович (Ткаченко. – ДМ) хотів поставити запитання.

О. Т.: Тобто ви, Євгене, зараз почуваєте себе більш впевненим і задоволеним з точки зору перспектив українського виробництва серіалів, ніж рік тому?

Є. Л.: Я відповім у медійному стилі: запитанням на запитання. Я щодня дивлюся на ринок і розумію, що ми оперуємо бюджетом $150 млн. (це весь ринок прямої реклами та спонсорства) – я ніяк не можу почувати себе задоволеним. Тому що це не ринок.

О. Б.: Перед тим, як почне говорити Сергій (Созановський. – ДМ), дуже важливо ще раз нагадати наші засадничі речі. Багато телеканалів створювалися не як бізнес – це була боротьба за ринкову частку. Ми ж завжди вважали, що щось почне працювати тільки тоді, коли в процесу буде здоровий глузд. Коли дебет буде більший за кредит. І це практично перша конференція, де всі канали оголошують себе не як молоді амбітні леви, які боротимуться за частку. І відомий слоган «Скільки б не заплатили інші канали, ми завжди заплатимо на $5 тис. більше» вже відійшов у минуле.

Що тепер залишилося робити? Залишилося повернути здоровий глузд у всі інші сфери, дотичні до телебачення. Очікування від телеканалів дуже високі. Від нас чекають серіалів, які прийдуть на зміну російським. І якщо раніше бюджет для прайму був $250-300-400 тис., то зараз він $50-80 тис. Тобто грошей в рази менше, а очікування високі: це ж український продукт – він точно має бути не гірший. Це непросте завдання і коли колеги говорять дуже повільно, то це тому, що вони ретельно добирають слова, щоб описати всю складність цього процесу.

Тепер поговоримо про те, де наші гроші, які можна було б інвестувати у створення цього продукту, розмістивши замовлення, наприклад, на Film.ua Созановського. Прозвучав приклад цифрового та аналогового телебачення – це окремий дуже важливий кейс. У 2012 році Україна запустила цифрове телебачення. У всьому світі перехід від аналогового до цифрового телебачення займав максимум шість місяців. В Україні це триває четвертий рік. Четвертий рік телеканали оплачують і цифровий сигнал, і аналоговий. За аналоговий ми платимо державі Україна, за цифровий – компанії «Зеонбуд». Пройшло чотири роки, і до цього часу ніхто не знає, хто її акціонер, і таке враження, що це всіх влаштовує (сміх у залі. – ДМ).

Держава мала б згадати про очікування від телеканалів щодо того, що вони вироблятимуть український контент. Тому що станом на зараз наші гроші, наприклад, розчиняються в оплаті двох сигналів. Для нашої групи це 60 млн. грн. на рік – чимало.

Тепер про кабельне телебачення і далі – Сергій Созановський. Якщо зараз дивитися програми українського телебачення, то може скластися враження, що ми розвивалися в ідеальних умовах. Тому що ми справді робимо дуже якісні програми, українські серіали. Тільки в Україні можна побачити життєрадісних менеджерів, які розповідають, що вони зняли серіал за $50 тис., притому що в праймі ввечері він приніс їм $5-7 тис. Тобто чистий збиток – $43 тис., але частка прекрасна і ми дуже задоволені.

На зорі нашої молодості, коли Олександр Владиславович Ткаченко працював на Новому каналі, а я був молодим директором на телеканалі ICTV, за право потрапити в кабельні мережі операторам потрібно було заплатити як за таксі. Вони казали: «Ми – транспорт».

С. С.: Так це продовжується.

О. Б.: Зараз це продовжується для низки маленьких каналів: хочеш потрапити в кабельну мережу – заплати гроші. Краса гри: російські ОРТ, РТР та інші отримували величезні гроші. Навіть канал «Охота и рыбалка» збирає на території України більше $1 млн. авторської винагороди за дистрибуцію каналу в кабельних мережах.

С. С.: Збирав.

О. Б.: Гаразд, збирав. Може, його теж уже за сепаратизм закрили (сміх у залі. – ДМ).

Українські ж телеканали в якийсь період були змушені навіть ще додатково платити, щоб українські кабельні оператори транслювали цей сигнал у своїх мережах і брали за це гроші в українських громадян. Тому що в Києві майже 100-відсоткове покриття кабелем, і понад 85% споживачів у цьому кабелі дивляться українські телеканали. І це теж нікого не хвилює. Тому що очікування ж яке? Що олігархічні телеканали мають робити український якісний продукт, а якщо вони його не роблять, їх теж заборонять чи що там ще вигадають у законодавчому полі. Тому мені здається, що дякуючи в тому числі і нашим зустрічам, ми щороку намагаємося залучити в нашу індустрію трошки більше здорового глузду. Назвати, наприклад, піратів піратами.

Ми не хочемо обдирати кабельних операторів, ми просто хочемо отримати якусь частину тих грошей, які вони збирають за те, що люди дивляться наші телеканали. Натомість ми стикаємося не те що з жорстким спротивом – це просто інколи щось неймовірне.

США включили Україну як країну номер один до списку 301 – найбільших піратів у світі. Ви думаєте, в Україні хтось злякався? Ці пірати ходять із гордо піднятими головами й кажуть: «У вас нічого не вийде. І якщо будете мудрувати, то буде ще гірше».

Тепер я передаю слово Сергію Леонідовичу (Созановському. – ДМ), тому що він сказав, що виступатиме в рубриці «Бізнес». В їхній групі справді є практично все, крім ефірних телеканалів. Тому що дякуючи заробіткам від традиційного телебачення і власним інвестиціям, вони вже все побудували, і таке враження, що теж узялися за старе і створили супутникові телеканали, куди тепер ці гроші витрачатимуть.

Чому ви створюєте супутникові телеканали, якщо телебачення як мовний бізнес не є бізнесом? І що означає в лінійці виробництва Film.ua, наприклад, мультиплікація, і як вдається втамовувати кадровий голод? Тому що, може, це звучить смішно, але ще раз: зараз ми знімаємо тисячі годин в країні, де, наприклад, на головні ролі чоловіків впевнено можна назвати тільки десять акторів. І тому один і той самий актор скоро буде в праймі мінімум чотирьох телеканалів.

С. С.: Добре, якщо просто в праймі чотирьох телеканалів. А якщо він о 16:00 маніяк, о 18:00 – прокурор, о 19:00 – поліцейський, а потім – лікар (сміх у залі. – ДМ)?

Повертаючись до бізнесу. Наступного року виповниться десятиліття з того славного дня, коли канали були прибутковими. Востаннє це було в 2007 році.

О. Б.: Якщо ти дивишся на мене, то востаннє це було в 2015 році. Якщо ти подивишся наліво (на Олександра Ткаченка та Євгена Лященка. – ДМ), то востаннє могло бути і в 2006 році, і в 2004-му.

С. С.: У 2015 році не було прибутку.

О. Б.: Але не було збитків.

С. С.: Можливо, не знаю. А хороші гроші зароблялися років десять тому.

Насправді, не хотілося б про погане чи складне. Я абсолютно впевнений, що через якийсь час телебачення все-таки перетвориться на бізнес. До цього є передумови. Недарма ми цього року взяли для Kiev Media Week слоган «Бізнес на 360⁰». Тому що є багато суміжних сфер, про які говорили колеги, котрі нас оточують і в яких ці гроші є. Ці гроші важливо побачити і спробувати їх примножити. Реклама і спонсорство – 4 млрд. грн. Вчора на одній із панельних дискусій, присвячених кабельному телебаченню, прозвучали думки, що якщо добре постаратися, то на цьому ринку можна знайти ще 4 млрд. грн. Кінопрокатний ринок – це ще біля 2 млрд. грн. Усілякого роду позаефірні активності зберуть ще під 1-1,5 млрд. грн. на рік. Власне, можемо говорити вже про 10-11 млрд. грн. Чи погані ці гроші? Напевно, не найбільші, але й не маленькі. Є сенс за них поборотися.

Є кілька факторів, про які говорили колеги, що зроблять цю боротьбу швидшою чи повільнішою. Це державне регулювання, на яке ми всі чекаємо, самі брали участь у розробці, лобіюємо законодавство тощо. Крім того, зараз час точно не для з’ясування стосунків, а для колаборації. Зауважте, що цифри, про які я сказав – це лише те, що можна зібрати на території країни. А є ще безкінечний міжнародний ринок. Кожна з груп починає потроху отримувати дохід від продажу свого контенту за межі України. Почали продаватися формати. Їх продає СТБ, продаємо ми, опціон про продаж формату на американський ринок підписала студія «Квартал 95». Все це говорить про те, що ми не безнадійні, в нас є шанс.

Тому, як мені здається, потрібно залишити за межею той вид конкуренції, коли ми зробимо не собі добре, а погано своєму сусіду чи конкуренту і при цьому самі нічого не отримаємо. Дуже радує те, що телегрупи дивляться на інші ринки як на джерела отримання додаткового доходу. Вони зробили великий крок у цьому напрямку. Це стосується і виробництва, і розвертання в бік платного телебачення, це успіхи «Діджитал Скрінз» «Медіа Групи Україна», це придбання «1+1 медіа» компанії Viasat.

Повертаючись до наших каналів. Володіючи величезною бібліотекою контенту, ми не могли не спробувати запропонувати місцевим гравцям платного ринку канали, основані на нашому контенті. Тим більше, в той момент, коли величезна кількість російських каналів припинила бути доступною на платному ринку. Ми вже заробляємо. Ми повернули всі інвестиції. Ми плануємо й далі це робити. Ми відчули смак. І ми бачимо, що на цьому ринку є пристойні гроші, за які хочемо поборотися.

Контент, який виробили ми чи виробляють наші колеги, має монетизуватися максимальну кількість разів. Тоді ми не будемо говорити про те, як сумно і погано навколо, просити гроші в держави, у акціонерів. Контент – король.

О. Б.: Ви почули цей смак, що «ми вже заробляємо»? Отже, в рубриці «Бізнес» виступив Сергій Созановський.

Ми багато працюємо для того, щоб наповнити змістом вираз «Телебачення як бізнес». Водночас, повертаючись навіть до тих самих кабельних операторів: ніхто не знає, скільки в них абонентів, які податки вони платять, що в них всередині, які зарплати. Натомість великі телевізійні групи – це великі працедавці, з легальними зарплатами, з величезними податками в український бюджет. І в цьому сенсі телебачення справді буде бізнесом, коли і всі довкола згадають про те, що на ринок має повернутися здоровий глузд.

Багато хто думає про те, чи варто інвестувати, започатковувати свій бізнес, щось робити. Фрази, озвучені колегами, інформація про кількість годин виробництва, яке кожна з великих медіагруп здійснить найближчим часом, однозначно говорить, що бізнес у цих напрямках буде приносити гроші, тому що на нього є великий попит. Тому що сітка – це 24 години. І навіть 200 годин прайму, про які сказав Олександр Ткаченко, це не 365 днів по 1 годині прем’єри в день. Тобто можливості для розширення ще дуже великі.

О. Т.: Я б хотів наголосити ось на чому. В умовах надзвичайної кризи, яку ми зараз переживаємо, мають народжуватися і вже народжуються нові бізнес-рішення. Якщо повертатися до виробництва власних серіалів, то раніше 95% вироблялося для Росії – не будемо казати, де, але для Росії. На сьогодні таких серіалів залишилося, за нашими підрахунками, не більше 20-30% в ефірі всіх каналів. У нас, наприклад, немає жодного... На «1+1». Якщо залишилися якісь серіали, то це бібліотечні. Є моменти співпраці з іншими територіями, в тому числі з Росією, але вони достатньо поодинокі.

Стосовно бізнесу. Якщо ти виробляєш власний серіал, то, по-перше, він залишається в тебе в бібліотеці і це те, про що сказав Сергій (Созановський. – ДМ): ти можеш його використовувати на інших платформах. По-друге, ти можеш повторювати його кілька разів на власному каналі, якщо він щасливий вийшов з рейтингами. І ті $5-10 тис. від першого показу, які заробляє при хороших рейтингах канал, коли демонструє цей серіал, можуть обернутися прибутками в довготерміновій перспективі. Тому виробництво власного контенту, коли ти також знаходиш інші шляхи для того, щоб він був дешевший, як знаходять багато наших східноєвропейських колег, це теж вихід. Замість $300 млн., які ми витрачали для закупівлі російських серіалів, краще хоча б половину цих коштів повернути для власного виробництва – і ми матимемо здоровішу й перспективнішу економічну модель.

***

Після цього перейшли до запитань із залу. Зокрема, слухачі поцікавилися, скільки конкретно податків платять медіагрупи. Усі телеменеджери по черзі відповіли, що по кілька сотень мільйонів гривень на рік.

Потім Олександр Ткаченко показав трейлер знятого «1+1 продакшн» міні-серіалу «Століття Якова», який незабаром вийде на «1+1». Коли показ закінчився, Олександр Богуцький пожартував: «Як казав Сергій Созановський, актори всіх каналів в одному ролику».

Галина Петренко, «Детектор медіа», 23 вересня 2016 року