f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Міні-серіал «Бліндаж»: похмурий військовий гумор

01.10.2016

Інтернет-серіал має контекст, досі не звичний для України передусім як держави, що воює.

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»

Оголосивши недавно про початок зйомок ігрового міні-серіалу «Бліндаж», ідеолог об'єднання «Вавилон'13» Володимир Тихий уже представив три перші короткометражки циклу. Точніше, це буде серіал для інтернет-аудиторії, яким свого часу, в дні Помаранчевої революції, був «Операція “проффесор”». Йдеться, звісно, не про тотожну манеру — там дошкульний, пародійний текст накладався на кадри з радянських комедій. І виглядало все у форматі кінокапусників, призначених, як не крути, не дуже широкій аудиторії та зрозумілій передусім тільки їй.

Команда «Вавилону'13» має інший досвід, інші підходи, інші традиції та інші амбіції. Саме тому документальні фільми, об'єднані назвою «Зима, що нас змінила», мали в березні 2014 року значно ширшу аудиторію завдяки телевізійному показу на «1+1», а інші документальні стрічки з цим брендом ішли на великих екранах, хай і не стали лідерами прокату чи не обговорювалися професійною спільнотою так, як, наприклад, «Майдан» Сергія Лозниці — стрічка іменита, проте, на думку вашого автора, емоційно слабша за будь-якій фільм від «Вавилону'13». Тепер команда взялася за призначене для інтернету ігрове кіно.

У тому, що українці переоцінюють значення та вплив соцмереж і покладають на віртуальні майданчики більше надій, аніж того вимагає логіка процесу, я переконався давно. Але це не означає, що, по-перше, всі повинні поділяти мою думку, по-друге, що я знаю все про можливості інтернет-платформ і, по-третє, що «Бліндаж» не матиме незабаром інакшого втілення, ніж малобюджетні сюжети тривалістю від 3 до 6 хвилин. Тож наразі фіксуємо факт: проект починає втілюватися й має контекст, досі не звичний для України передусім як держави, що воює.

Задум «Бліндажа» простий. Є бункер на лінії фронту, в якому несуть повсякденну службу воїни АТО. Їх грають професійні актори, хоча надалі обіцяють залучати в ролях самих себе реальних ветеранів. Як зазначено в анонсах, усі сюжети базуються на реальних історіях, розказаних фронтовиками, а формат підштовхує до висновку: мова про солдатські байки. Причому слово «байка» тут не має негативного звучання — бійці, травлячи байки, згадують зазвичай абсурдні ситуації зі свого військового досвіду. Тому «Кабанчики полетіли», «Грін та гради» й «Міни на городі» передусім — зразки абурдистського, чорного, похмурого військового гумору. Нормальна реакція на який — не регіт, а крива посмішка, що супроводжується характерним циканням зубом.

Жанр має свої традиції, народжені у ХХ столітті, багатому на дві великі війни та безліч локальних, значну частину яких розпалювала Росія чи то як Російська імперія, чи то як СРСР, а чи як Російська Федерація. Але дуже дивно, що держава-агресор подібних прикладів у своїй культурі не має. Спробу наблизитися до нього зробив російський режисер Володимир Мотиль у 1967 році, але його фільм «Женя, Женечка й “катюша”» через це надовго поклали на полицю радянські ідеологи, назвавши знущанням над війною й подвигом народу-переможця. Хоча один із його епізодів цілком може не лише повторитися в «Бліндажі», а й мати реальну основу на нинішній війні. Хто забув, нагадаю: герой Олега Даля заблукав на лінії фронту й потрапив під Новий рік до німців, які прийняли його, як друга, напоїли-нагодували й відпустили з миром, а радянський солдат, своєю чергою, не сприйняв противника як лютого ворога.

Ще ближче до ідеології «Бліндажа» можна поставити фільм Дениса Тановича «Нічия земля», створений інтернаціональною командою 2001 року. Він повертає до війни на Балканах, де, за сюжетом, група боснійських солдатів заблукала в тумані, опинившись просто перед сербськими позиціями. На нейтральній смузі в траншеї ховаються між двох вогнів серб і два боснійці, причому один лежить на власній же міні: підведеться — спрацює. Попри очевидний трагізм ситуації більша частина стрічки — той самий похмурий військовий гумор абсурду, який вкотре доводить безглуздість воєн як таких, але не декларує пацифізму. Навпаки, війну показано чоловічою роботою, яку треба робити, змирившись із її безкінечністю. Щось на кшталт сізіфової праці. Прикро — але так є.

Ще один напрям, у якому може надалі рухатися «Бліндаж» — серіал «М*A*S*H», що виходив на каналі СBS у 1972–1983 роках і за цей час устиг отримати кілька професійних нагород. Дія відбувається здебільшого в наметі, обладнаному під військово-польовий шпиталь, куди постійно доставляють поранених і де періодично бувають офіцери. За основу взято однойменну стрічку Робарта Олтмена й персонажів із неї. Фільм вийшов 1969 року, в розпал війни у В'єтнамі, але там малася на увазі все ж таки попередня, корейська війна. Серіал же не зосереджувався на конкретному театрі бойових дій, показуючи абсурд війни загалом. А витоки слід шукати в романі Джозефа Геллера «Пастка-22», який екранізував Майкл Ніколс наступного, 1970 року: згадана в'єтнамська кампанія породила хвилю антивоєнних стрічок, де пафос замінювався сумною іронією.

Маючи бажання, можна знайти в «Бліндажі» схожі ситуації. Ось військовий капелан у камуфляжі й бронежилеті приходить освятити кулемет, але немає часу, бо зброя постійно задіяна в бою. Крім того, далеко йти за водою, аби перетворити її на святу. Та й сам святий отець сумнівається — варто кропити водою знаряддя вбивства чи ні. Інший сюжет — новобранець здригається під обстрілом, а досвідчений воїн спокійно читає Подерв'янського. Коли вони на наполегливе прохання новачка міняються місцями, це не змінює розкладів: новачок далі боїться, досвідчений далі читає, не зважаючи на «Гради». Або — дівчинка, яка потягнула до свого городу табличку з попередженням про міни, й бійці намагаються знайти цьому раціональне пояснення.

Рано чи пізно такі епізоди мали би скластися для Володимира Тихого в ігровий фільм, який цілком відповідатиме потребам часу. А вони — не лише в інформуванні громадян про те, хто з ким воює і хто кого врешті-решт переможе. До слова, потенційний переможець ніколи першим воювати не йде. Та важливіше зрозуміти інше: війна триває, від неї не відгородишся, а отже — на війні, як на війні. Показувати ж кіно можна і треба не лише в інтернеті.

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа», 30 вересня 2016 року

Для створення наступних новел «Бліндажу» «Вавилон'13» звертається до безпосередніх участників АТО з проханням ділитися своїм яскравими історіями та пригодами.

Контактна адреса: ukraine.babylon13@gmail.com.

Фейсбук-сторінка: www.facebook.com/babylon13ua.

Будинок кіно На його чотирьох поверхах розташувалися три кінозали:

Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно Ресторан, бар і кафе у Будинку кіно – ідеальні місця для проведення банкетів, фуршетів, приймань.

Київ, Будинок кіно, оренда