f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Неправильний герб, прапор не тим боком і недоспіваний гімн

30.08.2016

Автори документальної трилогії «Українська символіка. Гімн. Герб. Прапор» («ІнсайтМедіа») замахнулися на святе. Вони ризикнули поставити під сумнів легітимність — не більше, не менше! — головних символів нашої незалежної країни.

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»

До двадцять п'ятої річниці Незалежності канали очікувано підготували тематичні спецпроекти. Більшість несвідомо дублювала одне одного, що зрозуміло: на дату відгукнутися треба всім, перерахувавши наші здобутки, проте вони одні на всіх. Різниця відчувалася хіба що в манері подачі матеріалу. Але хай краще так, аніж концерт на «Інтері», виконаний в українському радянському форматі з відчутним проросійським душком.

Замість порівняльного аналізу, хто змістовніше розповів про пересадку серця, зроблену Борисом Тодуровим, та перемогу Руслани на «Євробаченні», варто звернути увагу на прем'єру, яку глядачі могли пропустити навіть у повторі. З 22 по 24 серпня «UA: Перший» та 5 канал показували документальну трилогію «Українська символіка. Гімн. Герб. Прапор», створену продюсерською компанією «ІнсайтМедіа» за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Тобто державним коштом і на державне замовлення, та ще й на виконання плану заходів із відзначення 25-ї річниці Незалежності України, затвердженого Оргкомітетом із його підготовки.

Жодної іронії. Бо не так часто держава долучається до створення стрічок ніби потрібних, правильних за напрямком, а проте суперечливих, дискусійних та навіть контроверсійних за духом. Може, ваш автор щось пропустив. Але на моїй пам'яті документальне кіно, створене для показу передусім на державному каналі й «під дату», вперше бере на озброєння дискусії (аби не вживати слово «срачі») в Фейсбуку, котрі ініціюють переважно всезнайки з нестабільною психікою. Ще й будує на цьому головний конфлікт стрічки, а він у кожній із серій нібито простенького й безневинного фільму присутній та яскраво виражений.

Розповідаючи історію створення та становлення української державної символіки, ведучий Євген Ніщук та автори й режисери Євген Коваленко, Сергій Сотниченко і Тарас Ткаченко замахнулися на святе. Вони ризикнули поставити під сумнів легітимність — не більше, не менше! — головних символів нашої незалежної країни. Відразу обмовлюся: раніше та зі старанністю, вартою кращого застосування, все це робив і дотепер робить головний дискусійний майданчик і головне джерело новин сьогодення — Фейсбук. Хто не читав і завзято не розганяв там дописів і посилань про перевернутий прапор чи неправильний тризуб — підніміть руки.

За форматом трилогія максимально наближена до подібних фільмів ВВС, включно з реконструкціями, ігровими сценами та постановочними кадрами. Пропустити фільми глядачі могли не через денний показ, а саме через ілюзію — про державну символіку знають усе. Ті, хто вирішив перевірити власні знання, напевне, розгубилися. Виявляється, з гербом, гімном та прапором України непросто не лише було, але й є та буде далі.

Розповідаючи про тризуб, автори одразу нагадують тим, хто забув: від часу затвердження й дотепер це — малий герб. У жовтні 1991 року комісія ВР із питань культури і духовності оголошує конкурс на найкращий проект герба. Надходить 200 робіт, переважна більшість претендентів пропонує різні варіації на теми тризуба, в елементах якого зашифроване слово «ВОЛЯ». Значки з зображенням тризуба були елементом протестів, активісти вдягали їх спершу на акціях, а згодом, від кінця 1989 року — демонстративно чіпляли на лацкани курток, піджаків, сорочок. А в журналі «Перець» тризуб малювали на карикатурах, коли зображували українських буржуазних націоналістів.

Спротив символу чинили комуністи, котрі мали більшість у парламенті, але тризуб таки береться за базову основу державного герба.

Хоч насправді, як пояснюють експерти, малий герб годиться для печатки чи для зображення на грошах — та повноцінним державним символом усе ж не вважається. Хай чисто теоретично, хай це чиясь особиста думка, проте слово сказане. Геральдист Олекса Руденко категоричний: «Тризуб — не герб, бо там немає щита. А в ідеалі довкола мають ще стояти козак та лев, символи Сходу та Заходу».

Інша несподівана інформація: Михайло Грушевський як соціаліст за переконаннями пропонував свого часу як елемент герба України не лева з козаком, а робітника з молотом і селянку з серпом. Тобто, до останнього, поки гармати не розстріляли його київський будинок, намагався триматися в якомусь спільному з більшовицькою Росією «геральдичному» форматі. Ось непряме пояснення, чому частина нібито притомних і патріотично налаштованих співгромадян уперто відстоює слово «товариш» як прийнятне в офіційному зверненні командирів до офіцерів та Президента під час військових парадів. Воно таке саме нешкідливе, як робітник та селянка. Ну не будемо ж ми, чорт забирай, ставити під сумнів потрібність робітничих та сільських професій!

Також у фільмі про герб прозвучала дуже важлива маркетингова інформація. Тризуб у тому вигляді, який ми маємо дотепер, закріпився через те, що його зображення дуже просто намалювати на паркані чи стіні. Тобто, всі нові ініціативи прийнятні й сприймаються лише тоді, коли спосіб утілення дуже простий, а пояснення потребує мінімального часу. Натомість із простотою й, головне, зрозумілістю думок та дій в Україні досі не все в порядку. Добре, хоч базовий герб маємо.

Із прапором — ще складніше. Уже приблизно на п’ятій хвилині Ніщук озвучує питання, котре не дає спокою соціальним мережам: прапор наш повернутий неправильно. Треба не синьо-жовтий, а жовто-синій. Хоча тут же нагадує: в Конституції не прописано, який колір згори, а який — внизу. Тож про всяк випадок на столі в ведучого два варіанти.

Принагідно спростовується версія про малиновий прапор, який начебто є справнішим та автентичнішим за синьо-жовтий. Історики не знайшли підтверджень, що наші пращури-козаки ходили в бій саме під малиновим стягом. Про червоно-чорний, котрий, як відомо з пісні, «то наше знамено», не сказано нічого. Натомість історик Анатолій Гречило категоричний: всякий висновок про необхідність перевернути прапор і тоді, мовляв, усе буде добре, неправомірний. Бо, виявляється, жовто-синій — за феншуєм, а феншуй та його традиції до української минувшини жодного стосунку не мають. Від себе додам: це все одно, що чубитися через куриво козака Мамая на відомій картині. Періодично оживають дискусії, де прихильники марихуани намагаються залучити козака до своїх лав, а їм протистоять шанувальники традиційного тютюнокуріння.

Нарешті, гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля!», котрий навіть на момент ухвалення лишився поза законом. Саме текст Павла Чубинського, покладений на музику Михайла Вербицького 15 січня 1992 року, затверджує Президія Верховної Ради України як Державний гімн. За основу взята музична редакція Мирослава Скорика та Євгена Станковича, хоча у фільмі кобзар Тарас Компаніченко відтворює ще кілька варіантів.

Справа не в цьому. Навіть не в тому, що того часу Україна, вже майже півроку незалежна держава, офіційного гімну не мала, а прийнятий гімн не влаштовував фракції Соцпартії та Компартії, бо їм подобалася радянська версія гімну УРСР. І не в тому, що «Закон про Державний гімн» парламент ухвалить лише в березні 2003-го, хоча гімн де-факто був. Фокус в іншому: завжди виконується перший куплет, а з цитуванням другого проблеми, не кажучи вже про третій. У фільмі звучать думки, що з тими куплетами не все стабільно, бо так само є різні версії та навіть тексти.

Вільно чи мимоволі, але автори трилогії «Українська символіка» показують, наскільки неоднорідне наше суспільство на двадцять шостому році Незалежності. Хоча би приклад із прапором: ще років сто будуть знаходитися охочі перевернути його, й домовитися з ними неможливо. Як держава Україна сформована, проте крихка навіть на рівні символів: герб малий, прапор не так, гімн недоспіваний. Тим не менше, ми тримаємося. Зокрема й за цю символіку, котра осяювала не одну українську революцію.

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа», 27 серпня 2016 року

23 січня, середа, Червоний зал КРАЩІ ФІЛЬМИ СВІТОВОГО КІНОПРОКАТУ «ВОНИ НЕ ПОСТАРІЮТЬ»

23 січня, середа, Синій зал КІНОШНІ БУВАЛЬЩИНИ До річниці створення студії «Київнаукфільм»

24 січня, четвер, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО І ФУТБОЛ» «Футбол у вітчизняному ігровому кіно» У програмі вечора показ фрагментів фільмів