f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

У Києві згадують Богдана Ступку

27.08.2016

На Байковому кладовищі встановлено монумент митцю, а в аеропорту «Бориспіль» відкрили виставку графічних портретів геніального актора.

Тетяна Поліщук, «День»

26 серпня 2016 року, перед днем народження майстра театру і кінематографа, на Байковому кладовищі зібралися колеги, друзі, рідні та шанувальники таланту Богдана Сильвестровича. Креативний монумент – перевернутий корінням догори бронзовий дуб – створив одеський скульптор Михайло Рева, а на чорному гранітному постаменті вигравірувані портрети Ступки у його знакових ролях (стилізований «Чумацький шлях» зроблений відомим київським художником Сергієм Якутовичем).

Після освячення монумента шанувальники таланту Богдана Ступки поїхали до міжнародного аеропорту «Бориспіль» – «повітряних воріт» України – відкривати виставку «Я – Богдан» – це 100 світлин із сімейного архіву актора та графічні роботи С. Якутовича. Кожен стенд супроводжують цитати критиків або вислови Богдана Сильвестровича українською та англійською мовами, щоб були зрозумілими не тільки українцям, а й гостям нашої країни. (До речі, на Львівському форумі книговидавців 15 вересня представлять книжку-альбом «Я – Богдан»)…

Як розказала «Дню» невістка Богдана Сильвестровича Ірина Ступка: «Те, що пам’ятник з’явився до 75-річчя майстра, – дуже символічно. Якби не фінансова допомога небайдужих людей, то ми ще довго збирали б гроші… Величезна подяка сім’ї Важі Ікурідзе та родині Домінських, Юрію Луценку, а також усім, хто любить і шанує творчість Богдана Сильвестровича».

Монумент митцю утопав у квітах, до майстра прийшли сотні людей. Яким Богдан Ступка запам’ятався – згадують друзі, колеги і рідні.

«СТУПКА БУВ ЯК ВОЄВОДА – ЩОДЕННО ТРИМАВ РУКУ НА ПУЛЬСІ ТЕАТРУ»

Наталія ПОНОМАРЕНКО, керівник літчастини Національного театру ім. І. Франка:

– Мені пощастило 15 років працювати разом із Богданом Сильвестровичем, вважаю, що той час був найкращим у творчому доробку франківців. Те, що Ступка після смерті Сергія Володимировича Данченка став художнім керівником нашого театру, стало певним знаком, бо вони були однодумцями, творчими побратимами і друзями. Богдан Сильвестрович продовжив театральні традиції Данченка. Він прагнув, аби в театрі ставилися кращі п’єси світового репертуару, запрошував працювати з трупою різних режисерів. А коли його запитували, чому сам не ставить, відповідав: «Я не хочу поповнювати список поганих режисерів». Ступка був як воєвода – щоденно тримав руку на пульсі театру. Він любив працьовитих людей і був надзвичайно активним чоловіком, відданим театру, бо тут був його другий дім. Актор багато знімався у фільмах, серіалах, але підкреслював, що кіно використовує те, що напрацьовується у театрі.

Для нас, франківців, театр як жива істота, і наші попередники, видатні майстри сцени, які прославили за 97 років Театр ім. І. Франка, їхні душі з нами, вони благословляють на творчість, нові звершення і відкриття. А тому Богдан Сильвестрович теж із нами.

27 серпня – день народження геніального актора, і багато років у нас була традиція: спочатку весь колектив ішов до пам’ятника Івана Яковича Франка (ім’я якого носить наш театр), несли квіти, а потім збиралися на гостини до Богдана Ступки. Цей день завжди у нас був святом любові, щирості, божого благословення.

Богдан Сильвестрович був надзвичайно доброзичливим, щиросердним. Він часто цитував слова свого улюбленого поета-філософа Сковороди: «Головне для людини – це радість серця». З роками він став мудрішим, більш стриманим, умів слухати людей. Богдан Сильвестрович зізнавався, що у молодості був «нарваним» за характером, а з роками до нього прийшла мудрість. Він умів прощати… Робив багато добрих справ, але ніколи не афішував цього. Був скромним чоловіком і глибоко віруючою людиною. Коли його мама була жива, то дні народження (вони народилися в один день) святкував у Львові разом із Марією Григорівною. А коли вона померла, то почав відзначати дні народження у Києві… Для Ступки мати була найрозумнішою жінкою на світі, яка напам’ять знала Біблію, яка до останнього виховувала сина і була суворим критиком.

Богдан Сильвестрович був прекрасним сім’янином, обожнював свою родину, сина, онуків. А ще Ступка був патріотом України, говорив виключно українською мовою, пишався тим, що він українець. Навіть коли став знаменитим на весь світ, багато знімався за кордоном, завжди наголошував на своєму українському корінні. Це не було пафосом, якоюсь грою, а це було дуже щиро. Коли франківці збиралися разом, він підкреслював, що треба любити рідний театр, Україну, щоб душі наші були радісними і внутрішньо вільними.

5 жовтня у Театрі ім. І. Франка відбудеться вистава під назвою «Крила. Вечір з Богданом», у якій візьмуть участь усі актори, хор, оркестр, балет, і ми намагатимемося зробити певний екскурс у найпотаємніші куточки його душі і до джерел творчості. А головними стануть нащадки майстра – син Остап і онуки – Дмитро і Богдан-молодший Ступки.

«НАМ У СПАДОК ВІН ЛИШИВ ПРЕКРАСНІ ТЕАТРАЛЬНІ ВИСТАВИ І ФІЛЬМИ»

Тамара БОЙКО, головний редактор телеканалу «Культура»:

– Пам’ятаю Богдана Ступку ще зі Львова. Бачила, як народжувалась вистава «Камінний господар». Роль Дон Жуана репетирували два актори – Богдан Ступка і Федір Стригун. Режисер Сергій Данченко чомусь був не задоволений Богданом і суворо з ним говорив. І от через деякий час Ступка повертається і грає зовсім інший образ, дуже переконливо. Богдан умів вчитися, і кожна його роль була не схожа на попередню.

Потрясіння було від його дебюту на київській сцені – Микола Задорожний в «Украденому щасті». Ми зробили у 1979 році запис на Українському радіо (там я тоді працювала) – то була вражаюча вистава. Добре, що легендарна постановка С. Данченка потім була знята як телефільм (там багато що змінилося, але пам’ять лишилась)…

Так вийшло, що коли у нас не було місця для зйомок, то Богдан запропонував свій кабінет…

Я впродовж багатьох років бачила, як ріс талант майстра, яким він був глибоким актором і мудрим чоловіком поза сценою. Він багато читав, чимало цікавого знав, мав тонкий гумор, а його оксамитовий голос причаровував. Можемо пишатися, що були сучасниками геніального актора.

Ми з вами, Тетяно, брали останнє інтерв’ю. Це було чотири роки тому у лютому. Камерна сцена, після вечора-бенефісу Юрія Брилинського, львівського актора Театру ім. М. Заньковецької, який читав твори Стефаника. Ступка запросив екс-колегу і друга провести свій ювілей у Києві. Богдан Сильвестрович уже був дуже хворим, схуд, але очі його горіли! Він із гумором пригадував їхню з Брилинським молодість, захоплення поезією, джазом, а потім розказував про те, як із дитинства передивився всі вистави Львівської опери (його батько співав у хорі театру), як ріс за лаштунками. З гумором пригадував оперу «Ріхард Зорге», навіть співав арії з тієї вистави про знаменитого розвідника. Робив це так цікаво, весело, що ми сміялися до сліз… Цей запис став останнім. Його показали на сороковини. І досі перед очима Богдан Сильвестрович, який, спираючись на тростинку, йде до дверей, а потім повертає голову і каже на камеру: «Все!»…

Але пам’ять про актора житиме у серцях людей, бо нам у спадок він лишив прекрасні театральні вистави і фільми…


Ілюстрація з фотоальбому «Я – Богдан»

«ПАМ’ЯТНИК, ЯКИЙ НИНІ ВСТАНОВЛЕНИЙ НА МОГИЛІ БАТЬКА, Є ВИТВОРОМ МИСТЕЦТВА»

Остап СТУПКА, актор Національного театру ім. І. Франка:

– Пам’ятник, який нині встановлений на могилі батька, є витвором мистецтва. У цьому бронзовому дубі з перевернутим корінням закладено багато смислів і сенсу, які підкреслюють існування митця на землі, його душі. Працював скульптор Михайло Рева довго. Я вважаю, що швидко такі речі не робляться. Добре, що до дня народження батька монумент вже встановлено. Символічно, що у аеропорту «Бориспіль» демонструється виставка «Я – Богдан» і всі, хто прилітатиме у Київ, побачать вражаючу образну графіку Сергія Якутовича, побачать світлини і почитають висловлювання батька про життя і мистецтво. Я вважаю, що якби не різьблення (роботи Якутовича) портретів Богдана Сильвестровича у знакових ролях, які зображені на пам’ятнику, то монумент програв би. Це поєднання митців дало прекрасний результат. Сигнальний примірник фотоальбому «Я – Богдан» готувався до 70-річчя батька, і він йому дуже сподобався, а восени вже повноцінну книжку (трохи змінену і доповнену) буде представлено на Львівському форумі.

«ПИШАЮСЬ, ЩО НАШІ СІМ’Ї ТОВАРИШУВАЛИ»

Римма ЗЮБІНА, актриса Молодого театру:

– Шкодую, що ми на сцені разом не грали. Але я не пропускала жодної прем’єри франківців. Ступка на сцені був майстром, не можна було від нього відвести очі. Актор, який мав талант від Бога і величезну працездатність. Пишаюсь, що наші сім’ї товаришували і я мала щастя спілкуватися з Богданом Сильвестровичем й поза театром і кіно. Я говірка, але коли приходив Ступка, то замовкала і уважно його слухала. Він так багато знав, так цікаво розповідав, і я дивувалась, як він, відігравши важку виставу (емоційно, морально, фізично), збирав у себе у кабінеті купу народу і міг спілкуватися майже до ранку! Син ще був малим, одного разу ми зайшли привітати з прем’єрою і застрягли до ночі. Сина поклали спати на диван, а самі говорили… говорили… Малий вже прокинувся, а ми ще сидимо і розмовляємо. Є таке поняття «шлях до щастя» – Богдан Сильвестрович був тим променем щастя і тепла, яке йшло від нього. Він любив людей, опікував і словом, і ділом. Ступка – це як яскрава комета! Скільки життів він прожив, створюючи такі різні образи, що це вражає. Він був зовсім незірковий, дуже чемний і толерантний. Одним словом, фразою міг підняти настрій. У ньому об’єдналась геніальність митця і щирої людини.

«ВІН НІКОЛИ НЕ СИДІВ СКЛАВШИ РУКИ»

Наталя СУМСЬКА, актриса Національного театру ім. І.Франка:

– Ми разом зі Ступкою грали лише один раз і дуже давно, коли я тільки починала свої акторські університети на франківській сцені – у виставі «Павлінка». Богдан Сильвестрович грав пана Буковського, а я білоруску Павлинку (роль на зразок нашої «Наталки Полтавки»). Ми співали, жартували, а партнер Ступка – класний. Потім на одному з ювілеїв нашої родини, який відбувся у Будинку актора, на біс грали уривок з тієї постановки. Глядачам сподобалося. Богдан Сильвестрович більше працював разом із моїми батьками – Ганною і В’ячеславом Сумськими у Львові у Театрі ім. М. Заньковецької. Ступка був молодшим за батька і хотів якусь путню роль. Бо професія актора дуже залежить від того, чи дадуть тобі зіграти роль у п’єсі… Глядачам подобалось, як вони разом грали у виставі «Колеги». Хочу відзначити, що колегіальність і побратимство були рисами, притаманними Ступці. Йому не важливо було, головна чи епізодична роль – на сцені він віддався на всі 100%! Якщо чимось наша родина допомогла Богдану Сильвестровичу у творчості, то ми – щасливі. Ступка з роками ставав майстром, і я тішуся, що доля подарувала актору цікаві п’єси, а він створив у театрі і на кіноекрані дуже цікаві ролі, багато з яких увійшли до «золотого фонду». Ступка активно працював і своїм мистецтвом збагатив український театр і кінематограф. Він ніколи не сидів склавши руки, налагоджував зв’язки і багато в чому завдяки його імені Театр ім. І. Франка знають у світі.

«НИНІ ДРУГОГО ТАКОГО СУПЕРМИТЦЯ В НАШІЙ КРАЇНІ НЕМАЄ!»

Євген НИЩУК, міністр культури України:

– Пишаюсь, що мав честь не лише спілкуватись із Богданом Сильвестровичем, а й працювати разом у театрі. Це був майстер і мудра людина. У нього було чому повчитися як у професії, так і в житті. Ми можемо пишатись тим, що Україна має такого видатного актора. Його мистецькі здобутки – височенна творча планка, піднята майстром. Нині другого такого супермитця в нашій країні немає! Шкода, що рано Богдан Сильвестрович пішов від нас. Нині йому виповнилось би 75, і можна тільки шкодувати, що багато ролей так ним і не зіграні… Нам є чим пишатися. Богдан Ступка був цілою епохою. Його Задорожний в «Украденому щасті» і Тев’є-Тевель в однойменній виставі – театральні зразки високого мистецтва.

Смерть актора – величезна втрата і рана, яка й досі не загоїлась… Я згадую його особливі інтонації, а кожна його роль – скарб, який є безцінним! Коли я представляв виставу «Момент кохання» за Винниченком, Богдан Ступка дав кілька цінних порад, і я йому дуже вдячний, а постановка й досі йде на Камерній сцені Театру ім. І. Франка. Його харизма, енергетика зачаровували не тільки колег, а й глядачів.

До речі, до кінця року планується біля входу в Театр ім. І. Франка поставити пам’ятник Б.С. Ступці (скульптори Чепелики) як вдячність і пам’ять про видатного актора.

«З ДИТИНСТВА Я ДІДА ЗВАВ БОДЕЮ, І ВІН ДЛЯ МЕНЕ ЗАВЖДИ БУВ І ЛИШАЄТЬСЯ НАЙКРАЩИМ»

Дмитро СТУПКА, актор Національного театру ім. І. Франка:

– Я багато що згадую… Як ми були на зйомках, у театрі, родинні посиденьки. Забути його неможливо! Так вийшло, що 27 серпня ми завжди святкували дні народження Марії Григорівни і Боді, потім 2 вересня поздоровляли батька, а 6 вересня відзначали вже мої іменини. У нас завжди тепло відбувалися ці дні. Раніше їздили щорічно до Львова, а останні роки святкували у Києві в одному з ресторанів на Андріївському узвозі. Бажали здоров’я і мудрості. З дитинства я діда звав Бодею, і він для мене завжди був і лишається найкращим. Його компанійськість, гумор завжди притягували людей. З ним цікаво було спілкуватися, він був начитаним і мудрим чоловіком, зараз мені його дуже не вистачає.

«СТУПКА БУВ ЩЕ ЗА ЖИТТЯ ПЕРШИМ АРТИСТОМ І НИМ ЗАЛИШИВСЯ!»

Лариса КАДОЧНИКОВА, актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки:

– Ступка був великим артистом. Він пішов – і пішла епоха… В Україні є багато майстрів, але останні три десятиліття пройшли під знаком Богдана Сильвестровича. Він став символом нашої країни, її високої культури, краси української нації. Ми багато знімалися разом, і це були хвилюючі моменти. Він був прекрасний колега, і я його дуже любила за талант і щирість. Після «Білого птаха з чорною ознакою» (на цій картині відбувся його кінодебют), коли ми зустрічалися, то завжди віталися, витягнувши руки, як у стрічці, коли знімали епізод танцю. І це було знаком того прекрасного, що пов’язано з тим фільмом, що приніс визнання всім, хто створював легендарну стрічку…

Мені здається, що Ступка любив дві речі – мистецтво і сім’ю. Він обожнював свою родину (дружину, сина, онуків). Богдан був красивим у різні роки, а наприкінці життя перетворився на фігуру світового ґатунку. Ступка був ще за життя першим артистом і ним залишився! Феноменально творча і мудра людина.

Фото Руслана Канюки

Тетяна Поліщук, «День», 26 серпня 2016 року 

22 травня, середа, Червоний зал ФІЛЬМИ-ПРИЗЕРИ МІЖНАРОДНИХ КІНОФЕСТИВАЛІВ

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів