f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

Країна глухих. Радянський післясмак заборони серіалу «Не зарікайся»

23.04.2016

Серіал "Не зарікайся" виробництва Front Cinema, знятий на замовлення телеканалу "Україна", спричинив бурхливу дискусію в соцмережах та вже став предметом розгляду Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів Держкіно.

Після того як експерти не знайшли у серіалі ознак порушення законодавства, голова Держкіно Пилип Іллєнко вирішив розпустити Експертну комісію та сформувати нову.

Президент Академії української преси Валерій Іванов порівняв такі дії чиновника із владним нехтуванням інститутами демократії періоду пізнього Кучми, зазначивши, що такого не могло статися навіть за часів Януковича.

Подаємо думку члена Експертної комісії при Держкіно Сергія Васильєва із приводу ситуації, що склалася, висловлену виданню "УП.Життя".

Країна глухих. Радянський післясмак заборони серіалу "Не зарікайся"

Дарма, мабуть, ми стільки років глузуємо над кампаніями з огульного шельмування, що практикувалися радянськими пропагандистськими та каральними органами для обструкції та приниження письменників і художників, які припустилися ідеологічних, з точки зору тодішньої цензури, помилок.

Класична фраза "людини з народу" на публічному мітингу: "Я Пастернака не читав, але засуджую" — та її численні залізобетонні варіації, здавалося б, давно мали канути у забуття. Та, однак, ці бацили досі жирують у суспільній свідомості.

Масовий ґвалт у медіа і соціальних мережах навколо серіалу "Не зарікайся" ілюструє це з шаленою очевидністю. Адже в сотнях реплік і коментарів, зокрема, негативних, постійно наражаєшся на простодушні зізнання, мовляв, цієї гидоти не бачив, але вимагаю її заборони.

Зізнаюся, я теж цей опус, окрім кількох серій, включно з сумнозвісною 66-тою, що, власне, спричинила нинішній бурхливий конфлікт, не дивився. Та й ті, що бачив, мав переглянути винятково з необхідності — як член Експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів при Державному агентстві України з питань кіно.

Деякі мої колеги, що суворо зажадали це 100-серійне "мило" геть гнати з національного ефіру, класифікують фільм як "російський". Ідеться, звісно, не лише про мову, якою здебільшого говорять його персонажі, а й про комплекс "ворожих ідей".

Висновки ці ґрунтуються, звісно, також на висмиканих із загального контексту репліках, появі в кадрі несимпатичних облич сепаратистів і прихильників "ДНР", неідеальній поведінці деяких позитивних героїв — волонтерів та бійців АТО.

Тобто до серіалу ставляться як до документальної пропаганди, а не художнього твору. Художність "Не зарікайся", звісно, не варто перебільшувати, і в цьому сенсі фільм, звісно, мало чим відрізняється від кілометрів кіножуйки, що продукує Росія: такі ж незграбні діалоги, такі ж прямі, як телеграфні стовпи, характери, такі ж інтер’єри із претензією на буржуйський шик.

Утім, треба все-таки віддати належне авторам — свою мелодраму вони розгортають не в якомусь абстрактному часі, а на цілком конкретному історичному тлі. У сьогоденні. А отже, з першої ж хвилини приречені викликати на себе вогонь осуду та недовіри. Інакше бути не може — надто по-різному люди ставляться до подій, свідками та безпосередніми учасниками яких вони є.

Зрозуміло, ми існуємо не в стерильному світі. І безглуздо вимагати, аби він подавався адаптовано на екрані. Тому, хоч як дивно, навіть добре, що у цьому серіалі ми бачимо не лише Київ, а й захоплений терористами Донбас, не тільки патріотів, а й сепаратистів. Чи треба вдавати, що їх не існує? А в суспільстві панує суцільна злагода та одностайність?

Такої зашореності не дозволяла собі навіть зубодробильна радянська цензура. Ворог там прямо називався ворогом, але завжди мав право голосу. Що не заважало, між іншим, глядачам його ненавидіти.

Схоже, зараз ми ладні переплюнути в боротьбі за цнотливість інформаційного простору не лише сталінських цензорів, а й геббелівську канцелярію.

Як вияв цієї тенденції, мабуть, слід розглядати й вчинок голови Держкіно й водночас згаданої Експертної комісії Пилипа Іллєнка, який через фейсбук повідомив про рішення "припинити повноваження нинішнього складу комісії і сформувати новий її склад", заразом звинувативши фахівців, які проголосували за дозвіл показу серіалу, у непатріотизмі.

У цьому, безперечно, теж маємо діагностувати "радянський синдром", бо сама ця заява — типовий гібрид чиновницького самодурства та публічного доносу.

Жертвуючи репутацією 11 фахівців, що насмілилися діяти у відповідності до чинного законодавства (формальних приводів для заборони серіалу, зрештою, немає) та висловити власну думку, пан Пилип Іллєнко, можливо, переслідує якісь особисті цілі.

Принаймні набуває пристойного вигляду в очах громадських активістів, які раніше злісно критикували його за лояльність до російського кіно й навіть обзивали "запроданцем".

Тепер, словом не обмовившись про те, що волюнтаристськи розігнані ним експерти впродовж двох останніх років неодноразово виявляли свій розум і чесність, закривши шлях на українські екрани майже п’ятьом сотням російських фільмів і серіалів, він, схоже, набирає політичні бали у хиткій ситуації формування керівного складу Міністерства культури після призначення нового Кабінету Міністрів.

Але, хоч би чим керувався нинішній голова Держкіно, кидаючи кістку розбрату в хаотичний інформаційний простір, він, гадаю, чудово усвідомлював реакцію на цю провокацію. І заздалегідь передбачав її наслідки. А вони, до речі, діагноз самому суспільству.

Де людське сумління постійно підмінюється класовим чуттям і національною свідомістю. Де власна думка, завдяки витонченим маніпуляціям, частіше за все поступається інстинкту. Де опоненти змагаються у вигадуванні дедалі новіших образливих фраз і нагороджують один одного безжалісними таврами, не помічаючи, що, як папуги, повторюють чужі політичні мантри.

Ця тотальна глухота, безапеляційне небажання чути одне одного, абсурдне прагнення одностайності, люта відмова будь-якому опонентові у праві мати власні погляди і своє розуміння гідності — і є, до речі, той хмиз, з якого ще гарячіше розпалюється багаття війни.

Автори серіалу "Не зарікайся", певно, несвідомо, про цю строкатість суспільства нагадали. Можливо, їм навіть треба за це подякувати. І більше не дивитися цей серіал.

Сергій Васильєв, "УП.Життя", 22 квітня 2016 року

19 вересня 2019 року. Червоний зал Будинку кіно. Художній фільм "БЛУКАЮЧА ЗЕМЛЯ" (Китай, 2019 рік) НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА КІНЕМАТОГРАФІСТІВ УКРАЇНИ та CHINA FILM CO.,LTD,ЗА ПІДТРИМКИ ПОСОЛЬСТВА КНР В УКРАЇНІ

Будинок кіно НСКУ. Оренда Червоного залу. Червоний зал - 670 місць генеральний менеджер Олена Лебедь 067 329 08 05

ОРЕНДА ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ ПЕРЕЛІК ОФІСНИХ ПРИМІЩЕНЬ БУДИНКУ КІНО НСКУ