f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

«Зима у вогні»: Майдан зустрічає Голлівуд

24.03.2016

«Зима у вогні» Євгена Афінеєвського – фільм про Україну, знятий не українцем. Чим приваблює західного глядача найуспішніша картина про Революцію Гідності?

Алекс Малишенко, Moviegram

У жовтні 2015-го навколо «Українського Оскарівського комітету» виник черговий скандал: цього року Американській кіноакадемії на розгляд не представили жодного українського фільму. Тому певний ажіотаж у ЗМІ стосовно «Зими у вогні» слід сприймати по-філософськи: нагорода не поїде до нас у будь-якому випадку. З іншого боку, репрезентація української тематики на такому рівні важить набагато більше. Та й національного доробку, яким можна (і варто) пишатися, у фільмі достатньо.

«Зима у вогні» створена Євгеном Афінеєвським, який зараз проживає у США. На Майдан він приїхав за запрошенням свого друга, копродюсера стрічки, Дена Толмора, і залишився надовго. Але за роботу саме над «Зимою у вогні» він взявся значно пізніше, на прохання української сторони. Тоді ж і отримав фантастичний матеріал 28-ох операторів-аматорів та безліч відео анонімних людей.

З цих кадрів складається хроніка ключових подій 93-денної Революції Гідності. Наскільки це можливо для фільму, який триває годину сорок хвилин, охоплення – максимальне. Початок Євромайдану: пісні, танці, віра в майбутнє. Напад беркутівців на студентів і перший марш мільйонів. 11 грудня – спроба розгону. 16 січня – прийняття «Диктаторських законів». 19 січня – загострення протистояння на Грушевського. 18–20 лютого – мирний наступ, палаючий Будинок профспілок і смерті Героїв Небесної сотні.

Хроніка подій монтується з інтерв’ю учасників Майдану, їх було проведено близько 150. Варто відзначити, що політиків серед опитаних немає (крім Мустафи Найема, який під час революційних подій не мав стосунку до політичних партій). Звичайно, такий відбір – не випадковість: режисер створював фільм про звичайних людей, які вийшли відстоювати свою свободу. Демократичні цінності і свобода слова – основа західного суспільства, тож саме це і стало тією кінематографічною «есперанто», яка дозволила зрозуміти фільм всьому світові.

На відміну від більш мистецького «Майдану» Сергія Лозниці або студентського альманаху «Чорний зошит Майдану», Євген Афінеєвський не прагнув будь-якої об’єктивності. Він перетворив вражаючу хроніку боротьби практично на блокбастер. На Заході фільм захоплено порівнюють із мюзиклом «Знедолені», і часточка істини в цьому таки є. До того ж, Афінеєвський значно спростив складні моменти для тих, хто «не в темі». Зокрема, йому вдалося донести до західного глядача цілком очевидні для українців речі: наприклад, хто такі тітушки та чому на Майдані були священики різних конфесій.

Надмірні, як для документалістики, емоційність і суб’єктивність підкуповують глядача – 4 мільйони офіційних переглядів це підтверджують. Звісно, трохи шкода, що по-справжньому донести до світового глядача наші революційні події зміг лише іноземець. Можливо, у цьому є певний сенс: іноземці – для іноземців, українці – для українців.

Ілюстрація Марії Кінович

Алекс Малишенко, Moviegram, 25 лютого 2016 року

20 січня, неділя, Червоний зал Художній фільм «БРАТИ СІСТЕРС»

21 січня, понеділок, Синій зал Актриса НАТАЛІ ВУД/НАТАЛІЯ ЗАХАРЕНКО (1938-1981) Художній фільм «ВІДТЕПЕР І НАВІКИ ВІЧНІ», ІІ серія

22 січня, вівторок, Синій зал ЦИКЛ ВЕЧОРІВ «КІНО ПРО КІНО» Фільми про С. Параджанова: «Ніч в музеї Сергія Параджанова»