f y
Національна спілка кінематографістів України

Статті

36 літ тому добровільно пішов з життя Григір Тютюнник

06.03.2016

6 березня 1980 року, 36 літ тому, добровільно пішов з життя письменник Григір Тютюнник.

Сергій Тримбач, голова НСКУ

То була приголомшлива звістка, у голову вона не вкладалася. Григір повісився…

Високий, міцний, чубатий, 48-річний і щоби сам, добровільно пішов із життя? Майже миттєво ствердилося: влада розправилася із письменником, який дозволяв собі бути самим собою і чхати хотів на ідеологічні потреби можновладців. Бо ж чого йому вішатися, та ще й одразу після присудження премії імені Лесі Українки?

Тільки невдовзі, коли став відомим зміст передсмертної записки, зрозуміли: ні, сам пішов. «Домучуйте когось другого, а все моє, що в мене є, спаліть». Хоча, коли вдуматися, виходить ще страшніше. Це написано рукою замордованої людини.

У 1974-му Тютюнник їздив до Москви на похорон Василія Шукшина, якого любив і шанував. Потому написав про те, що вразило найбільше в час прощання: «З виразу облич, по калині, по тиші я побачив, як народ уміє шанувати свого письменника. Бачив, як несли йому калину, він увесь лежав у калині, а якийсь хлопець тримав цілий калиновий кущ – як знамено. (…) Либонь, я вперше відчув, хто такий народ – без буденних дріб’язків, а народ як сім’ю, що ховає свого сина».

Похорон Тютюнника не був таким велелюдним, хоча прийшло багато людей. Так трапилося, що побіля могили на Байковому я опинився поруч Івана Миколайчука. Він увесь час ридав, хоч я й намагався щось казати йому заспокійливе. Уже потім не раз згадував цей епізод – може, Миколайчук відчував, що і самому невдовзі прийдеться пройти ту ж дорогу на цвинтар?

Пригадуєте, як починається оповідання Григора «Деревій»? «Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків, полишивши на молоденькій траві рудий слизькуватий мул, занесений хтозна-звідки, з яких земель, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий, плоскогрудий, але широкий у кості – сорочка на його плечах розіп’ята, мовби кроляча шкурка на граблищі, в – лаштується в путь...»

Тихі повені весни ще й не одійшли, а письменник налаштувався у дальню дорогу. Не прийняв він ту брежнєвську зиму, ох, не прийняв... І поспішив-посмутив.

Григоре Михайловичу, де Ви там? Як Ви? Чи бачите, що робиться нині?

Краще не дивіться. Хай одпочине Ваша душа.

Хай одпочине.

Сергій Тримбач

22 травня, середа, Малий зал Посольство Аргентинської Республіки та Посольство Республіки Куба в Україні представляють «ЦИКЛ ВЕЧОРІВ ІСПАНОМОВНОГО КІНО»

22 травня, середа, Малий зал Рада ветеранів НСКУ «Шлях до творчих вершин» Вітання ювілярів

21 травня, вівторок, Синій зал ВЕЧІР ПАМ’ЯТІ «ОЛЕКСАНДР АСКОЛЬДОВ. НЕВІДОМЕ…»